Постанова № 76856801, 28.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/303/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1094/2018

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Лущак Н. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Горейко М.Д., Малєєва А.Ю.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представників ОСОБА_2: ОСОБА_3 та

ОСОБА_4; представника ОСОБА_5 –

ОСОБА_6, третьої особи – ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, про визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту перебування в родинних відносинах, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Тлумацького районного суду від 26 червня 2018 року, повний текст якого складено 27 червня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року ОСОБА_2 пред’явив до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора та ОСОБА_7, позов про визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту перебування в родинних відносинах. Позовні вимоги були мотивовані тим, що після смерті свого батька, який помер 24.12.2015 року, він звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв’язку з чим було відкрито спадкову справу №20/2016. Однак, в процесі оформлення спадщини йому стало відомо, що частина спадкового майна, яке належало його батьку була продана та подарована сторонній особі – відповідачу ОСОБА_5, що підтверджується відповідними договорами дарування та купівлі-продажу. Посилаючись на те, що дані договори були укладені його батьком перед смертю, в безпорадному стані під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки хворів на онкологічну хворобу, з врахуванням доповнення до позовних вимог, позивач ОСОБА_2 просив визнати недійсними: договір дарування земельної ділянки площею 0,1661 га для ведення особистого селянського господарства по вул. Жураки в с. Тарасівка Тлумацького району від 22 грудня 2015 року (реєстр нотаріальної дії №2490), договір дарування земельної ділянки площею 0,3388 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Біла» с. Тарасівка Тлумацького району від 22 грудня 2015 року (реєстр нотаріальної дії №2487), договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по вул. Жураки в с. Тарасівка Тлумацького району від 22 грудня 2015 року (реєстр нотаріальної дії №2484) та договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами по вул. Жураки, 52 в с. Тарасівка Тлумацького району, які були укладені між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 Також ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на спадкове майно, яке було відчужене та подароване ОСОБА_5 та встановити факт перебування в родинних відносинах між ним та ОСОБА_8, як між сином та батьком, оскільки їх прізвища відрізняються.

Рішенням Тлумацького районного суду від 26 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Цим же рішенням постановлено скасувати заходи забезпечення позову, встановлені відповідно до ухвали Тлумацького районного суду від 05 квітня 2016 року з моменту набрання даним рішенням законної сили.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції законодавства, що регулює спірні відносини, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, представник апелянта вказує на те, що мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення суду є взаємовиключними, оскільки суд вважав встановленим факт перебування позивача та померлого ОСОБА_8 у родинних відносинах, як син та батько, однак через відсутність підстав для визнання недійсними спірних договорів відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги, вважаючи їх похідними. Такими діями, вважає представник ОСОБА_2, судом порушено право позивача на одержання іншого спадкового майна, яке залишилось після смерті його батька, а також унеможливлює його звернутись із повторним позовом про встановлення факту родинних відносин. Представник позивача не погоджується із висновком суду про недоведеність обставин відчуження його покійним батьком ОСОБА_8 земельних ділянок та будинку на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки в період укладення спірних договорів він був заручником стану свого здоров’я, який впливав на його спосіб життя і вимушеність обставин, в яких опинився. При цьому, судом не було враховано, що його батько приймав наркотичні знеболювальні препарати у зв’язку із вираженим больовим синдромом, не виходив з дому, був лежачий і не займався зібранням жодних документів, які необхідні для оформлення спірних правочинів. Також представник ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції не була дана належна оцінка висновку експерта, в якому детально описана дія вживаних ним препаратів на свідомість людини і сприйняття нею реальності подій. Представник апелянта звертає увагу суду й на відмінність пояснень свідка у справі ОСОБА_9 та відповідача ОСОБА_10, які були дані ними під час розгляду справи іншим суддею та головуючим суддею Лущак Н.І. На думку представника апелянта, судом також залишено поза увагою ряд пояснень свідка ОСОБА_9, які свідчать про безпорадність стану покійного батька на час укладення спірних угод. В тому й числі про те, що оголошення про продаж будинку в с. Тарасівка було подано сином свідка ОСОБА_9 із зазначенням номеру його телефону. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, представник ОСОБА_2 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В надісланому на адресу апеляційного суду відзиві ОСОБА_5 заперечує доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2, вважаючи їх необґрунтованими. Додатково ОСОБА_5 зазначив, що позивач ще задовго до загострення хвороби планував відчужити належні йому земельну ділянку та житловий будинок, що підтверджується оголошеннями у ЗМІ та показаннями свідків. Також відповідач вказав, що спірні правочини не були спрямовані на усунення або зменшення будь-яких тяжких обставин для померлого ОСОБА_8, оскільки сам позивач стверджував, що забезпечував батька всіма необхідними ліками та грошовими коштами. А тому відповідач вважає, що відсутній причино-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та вчиненням спірних правочинів. Крім того, на думку ОСОБА_5, за наявного складу відповідачів заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги, зокрема про визнання право власності на спадщину та про встановлення факту перебування у родинних відносинах не можуть бути розглянуті сумісно. Посилаючись на вищенаведене, просить в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Представник Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі. Отже, є правові підстави для розгляду справи у його відсутності.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 апеляційну скаргу з вищезазначених мотивів підтримали. Зазначили, що при укладенні та посвідченні згаданих вище угод про оплатне і безоплатне відчуження земельних ділянок та жилого будинку ОСОБА_8 перебував у хворобливому стані, під дією лікарських засобів, і тому діяв не свідомо, він не міг адекватно сприймати значення цих угод, продав об’єкти нерухомого майна по низьким цінам, які є меншими за ринкові. Представники визнали, що за всіма згаданими угодами (оплатними та безоплатними) покупець ОСОБА_5 сплатив 2000 доларів США та 2000 євро, а потім ще 1000 доларів США. На їх думку, укладення цих угод відбулось не з волі ОСОБА_11, який перебував у важких життєвих обставинах. Тому вважають оскаржене рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог незаконним, просять його скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2

Представник ОСОБА_5 та третя особа – ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги заперечили. Вказали, що ОСОБА_5 дізнався про продаж ОСОБА_8 житлового будинку та земельних ділянок у с. Тарасівка Тлумацького району з оголошень у газеті ще у березні 2015 року. Після цього він подзвонив продавцю, домовився про зустріч, на якій погодив ціну, умови продажу і почав збір та підготовку документів, необхідних для укладення угод. Після завершення збору документів 22 грудня 2015 року ОСОБА_5 передав ОСОБА_8 за всі об’єкти нерухомого майна обумовлену суму, які зі слів продавця він планував використати для придбання квартири у м.Івано-Франківську. Вказали, що ОСОБА_8, хоч і був хворий, але підписував угоди, будучи у ясній свідомості, і важких життєвих обставин, які б спонукали його на невигідних умовах відчужити тоді житловий будинок і земельні ділянки, у нього не було. Крім того, будинок і ділянки розташовані у с.Тарасівка Тлумацького району, де ціни на такі об’єкти є значно нижчими, ніж у містах Івано-Франківської області та інших областей України. Рішення суду вважають законним та обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін і третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між захворюванням ОСОБА_8 та його конкретними життєвими обставинами і вчиненням оспорюваних правочинів. Місцевий суд вважав недоведеним посилання позивача на відсутність у його батька коштів, необхідних для лікування та оплати житла, що підштовхнуло до продажу ним будинку та ділянок на невигідних умовах.

З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено і нотаріально посвідчено ряд правочинів з приводу купівлі-продажу та дарування названих вище житлового будинку та земельних ділянок у с. Тарасівка Тлумацького району.

Ні висновком судово-психіатричної експертизи, ні іншими документами чи поясненнями свідків, зокрема, про введення ОСОБА_8 ліків, не підтверджено посилання позивача на абсолютну неспроможність його батька усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними під час укладення згаданих вище угод. Колегія суддів констатує, що саме по цій причині в подальшому було змінено підставу позову ОСОБА_2

Однак, ОСОБА_2 не доведено належними і об’єктивними доказами й наявність іншої підстави позову про визнання угод недійсними – вчинення їх продавцем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 дійсно укладав названі угоди про відчуження належного йому майна під час важкої хвороби. Однак, об’єктивними доказами підтверджено, що домовленість про відчуження об’єктів нерухомості у с.Тарасівка Тлумацького району на визначених умовах існувала між покупцем і продавцем більш ніж за півроку до укладення угод ще до загострення хвороби продавця. І бажання щодо продажу цього майна ОСОБА_8 оголосив у пресі.

Встановлено, що ОСОБА_8 до смерті проживав у належних житлово-побутових умовах в квартирі №21 по вул. Галицькій у м. Івано-Франківську. Догляд за ОСОБА_8 здійснювала ОСОБА_12 , яка перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах. Допомогу коштами та ліками батьку здійснював й ОСОБА_2, який проживає за кордоном.

Ніякими об’єктивними доказами не доведено твердження позивача та його представників про те, що ОСОБА_8 змушений був відчужити названі об’єкти нерухомого майна для зменшення або усунення важких для нього обставин, і що тому його волевиявлення на відчуження майна не було вільним та не відповідало внутрішній волі. Їх доводи та посилання на інші обставини (надання оголошення про продаж у пресу, збір та підготовку документів для укладення угод не самим продавцем, неповний розрахунок та інше) не спростовують висновків суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що суд безпідставно залишив без задоволення вимогу про встановлення факту родинних відносин, колегія суддів відхиляє, оскільки така вимога є похідною від інших позовних вимог. Зазначений факт за необхідності за відповідною заявою може бути встановлений судом в порядку окремого провадження з іншим складом учасників, визначеним нормами цивільного процесуального законодавства України.

Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив в даній справі рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Тому підстав для його скасування немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Тлумацького районного суду від 26 червня 2018 року в даній справі – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2018 року.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: М.Д. Горейко

ОСОБА_13