Постанова № 76856204, 26.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1204/18 Справа № 204/219/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_3», ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання договору іпотеки недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2017 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_3», ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання договору іпотеки недійсним.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_3», ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання договору іпотеки недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року по справі № 204/219/17 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_3», ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання договору іпотеки недійсним — скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

В поясненнях ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року просить рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 березня 2007 року між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_3» (правонаступник ПАТ «Перший Український ОСОБА_3») та ОСОБА_4 був укладений Кредитний договір № 5303754, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов’язався надати ОСОБА_4 кредит у розмірі 87825 доларів США, а остання зобов’язалася використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором (а.с.10-13).

Згідно п.1.2. Кредитного договору № 5303754 від 21.03.2007 року, кредит (цільове призначення) надавався ОСОБА_4 для придбання квартири АДРЕСА_1 (нині Дніпро).

В забезпечення виконання ОСОБА_4 за кредитним договором № 5303754 від 21.03.2007 року, 21 березня 2007 року між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_3» (правонаступник ПАТ «Перший Український ОСОБА_3») та ОСОБА_4 був укладений Договір іпотеки № 5303764, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 було передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (нині Дніпро). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 2469 (а.с.14-16).

ОСОБА_2 просив визнати Договір іпотеки № 5303764 від 21 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_3», недійсним з моменту укладення, а саме з 21 березня 2007 року.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що на момент укладання договору іпотеки він був малолітньою дитиною, а сторонами договору не було отримано згоду органів опіки та піклування для укладання договору.

Відповідно до ст. ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основної зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателі право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонам майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Частина 7 цієї ж статті передбачає, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Так, дійсно частинами 2-3 СК України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2 (нині Дніпро) лише 14.06.2013 року, а його мати - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, була зареєстрована у цій квартирі 30.10.2012 року, що підтверджується довідкою ТОВ фірма «Ареанда» ЛТД від 10.12.2015 року за № 24.

Отже, ОСОБА_6 був зареєстрований у іпотечному житлі з 14.06.2013 року, коли вже був повнолітньою особою. Саме з цього періоду в нього виникло право на користування зазначеною квартирою.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 229 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно же до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що твердження позивача про те, що його право на проживання у вищевказаній квартирі на час укладання спірного договору іпотеки було порушено, не підтверджені належними доказами та спростовуються довідкою ТОВ фірма «Ареанда» ЛТД від 10.12.2015 року за № 24.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що на момент укладання договору іпотеки, банк був повідомлений про наявність у ОСОБА_2Е на утриманні неповнолітньої дитини, яка разом з нею проживала у вищезазначеній квартирі, колегія суддів ставиться критично, оскільки відповідно до довідки ТОВ фірма «Ареанда» ЛТД від 10.12.2015 року за № 24 ОСОБА_6 був зареєстрований у іпотечному житлі з 14.06.2013 року, тобто коли вже був повнолітньою особою.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

ОСОБА_7