Постанова № 7679175, 23.11.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2009 року №22а-6153/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді

суддів

при секретарі судового засідання Старунського Д.М.,

Олендера І.Я., Заверухи О.Б.,

Федуніву Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» на постанову господарського суду Львівської області від 29 січня 2008 року у справі за адміністративним позовом Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

22.12.2007 року Державне територіально-галузеве об'єднання „Львівська залізниця" звернулося до господарського суду Львівської області з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Ужгороді, в якому просить визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 14.11.2007 року №0002661742/0.

Позовні вимоги мотивує тим, що ДПІ у м. Ужгороді порушено вимоги Закону України «Про систему оподаткування» та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а саме визначено зобов'язання по новому виду податку «акти по податку з доходів фізичних осіб 5311010100», який не передбачений ст.ст 14,15 Закону України «Про систему оподаткування», а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 14.11.2007 року №0002661742/0 є неправомірним.

Постановою господарського суду Львівської області від 29 січня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду Львівської області від 29 січня 2008 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити.

Покликається на те, що вищевказане рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, зокрема судом не враховано, що відповідачем визначено суму податкового зобов'язання за платежем: «акти по податку з доходів фізичних осіб 5311010100», який не передбачено статтями 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування». Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Платіж «акти по податку з доходів фізичних осіб 5311010100» не належить до податків, зборів, обов'язкових платежів, неподаткових доходів, штрафних (фінансових) санкцій). Прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення рішення, у якому визначено неіснуючий платіж у вигляді податкового зобов'язання суперечить наведеним положенням Конституції України, нормам Закону України «Про систему оподаткування».

Звертає увагу, що прийнятим спірним податковим повідомлення-рішенням відповідач фактично визначив недобір податку з доходів фізичних осіб, який виник у зв'язку з не оподаткуванням сум надбавок за роз'їзний характер роботи. З цього приводу зазначає, що якщо робота працівника носить роз'їзний характер, його поїздки не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням. При цьому, виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових відрядженому і відповідно до п.п.4.3.2. п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Відтак вважає, що виплати за роз'їзний характер роботи за своїм характером та призначенням аналогічні до добових витрат при відрядженні. В свою чергу, добові витрати не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а тому і виплати за роз'їзний характер роботи не можуть оподатковуватись податком з доходів фізичних осіб, оскільки такі виплати є компенсацією за роз'їзний характер роботи, а не доходом працівника.

Судом першої інстанції встановлено, що, оскільки позивач оспорює податкове повідомлення-рішення тільки невірним зазначенням коду та назви платежу в оспорюваному повідомленні-рішенні., а допущені порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині не оподаткування виплат працівникам, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, позивачем - ДТГО «Львівська залізниця» - не оспорюються, то недодержання вимог норм, які регулюють порядок прийняття акта, в т.ч. стосовно його форми, строків прийняття тощо не може бути підставою для визнання такого акта недійсним так як він є правильним по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання апеляційної скарги та заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками ДПІ у м. Ужгороді проведено виїзну позапланову перевірку ВП «Ужгородська дистанція водопостачання» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 30.06.2007 року.

Перевіркою встановлено, що ВП «Ужгородська дистанція водопостачання» порушено п. 1.15 ст.1. п.п. (г) 4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб», із змінами та доповненнями, а саме до складу загального місячного оподатковуваного доходу не були включені надбавки працівників позивача за роз»їзний (пересувний) характер робіт. Також порушені вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон» та Інструкції, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 31.03.1998 року за №218/2658, тобто відсутні необхідні при оформленні відрядження документи (наказ, посвідчення про відрядження, запис в журналі про відрядження).

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 05.11.2007 року за № 2673/23-1/10/00267507. На підставі акту прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0002661742/0 від 14.11.2007 року, яким ВП «Ужгородська дистанція водопостачання» донараховані податкові зобов'язання за платежем «акти по податку з доходів фізичних осіб 5311010100» на загальну суму 687,57 грн., в т.ч. основний платіж - 229,19 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 458,38 грн. (а.с.5,6-26).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірним податковим повідомленням-рішенням підставно нараховано податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 687,57 грн., в т.ч. основний платіж - 229,19 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 458,38 грн. за не включення надбавки працівників позивача за розїзний (пересувний) характер робіт, а невірне визначення коду та назви платежу не може бути підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Відповідно до абзацу 3 п. 1.1. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» під терміном заробітна плата розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагороди за наслідком роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються поза установленими вказаними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)» встановлено, що надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких має роз'їзний характер встановлюється у розмірах, передбачених колективним договором або за погодженням із замовником і не можуть перевищувати граничні норми витрат, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», а для працівників, робота яких проводиться постійно в дорозі або має роз'їзний характер за межами України граничний розмір надбавок не повинен перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року передбачено, що витрати на проїзд до місця проживання і назад, а також на найом житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном».

Норми відшкодування витрат для відряджень установлені постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном» лише у вигляді добових.

Отже, надбавки за роз'їзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати

Згідно із загальними положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої наказом Міністерства фінансів № 59 від 13.03.1998 року, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», а витрати на проїзд та проживання відшкодовуються лише за наявності підтверджуючих документів, що передбачено і в Постанові Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року.

Таким чином, якщо робота працівника носить роз'їзний характер, його поїздки не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням. При цьому, виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових відрядженому і відповідно до п. п. 4.3.2. п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Пунктом 9.10 статті 9 цього Закону передбачено порядок оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Отже, законодавством не встановлений обовязок платника податку оформляти компенсаційні виплати (надбавки за розїзний (пересувний) характер) у відповідності до оформлення виплат на відрядження.

Поряд з тим, процедура виплати такої компенсації на залізничному транспорті врегульована «Положенням про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць, в тому числі при роз'їздах за межі України», затвердженим Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» від 10.06.2002 року № 285-Ц. Відповідно до зазначеного Положення, працівникам, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць виплачується надбавка в розмірі 50% добових, встановлених при відрядженнях в межах України, за кожну добу знаходження в роз'їздах.

Відповідно до п.8 цього Положення підставами для виплати надбавки являються відомість обліку роз'їздів (ф. ФРУ-12), маршрутні листки, план-графіки, журнали обліку тощо, тобто ті документи, які підтверджують виїзди і їх тривалість, причому форми документів, які підтверджують виїзд і його тривалість, визначаються керівником підприємства чи відокремленого підрозділу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем виплати за розїзний характер роботи проводяться лише на підставі документів, що підтверджують факт розїзної роботи, зокрема, відомостей ( форма ФРУ №12) та дотриманий, закріплений у колективному договорі, порядок надання надбавок працівникам, які мають розїзний характер роботи.

Крім того, у листі ДПА України від 08.06.2004 року № 4528/6/17-31 16, вказано, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон», Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 pоку №59, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 року № 218/2658, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону.

Колегія суддів також погоджується з апелянтом, що визначення податкового зобов'язання в податковому повідомленні-рішенні повинне чітко відповідати вимогам законодавства, в тому числі Закону України «Про систему оподаткування».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини справи, порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи.

Відповідно до п.1 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з»ясування обставин справи, що мають значення для справи і призвело до неправильного вирішення справи .

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202 п.1, 205 ч.2, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» задоволити.

Постанову господарського суду Львівської області від 29 січня 2008 року у справі №4/277А скасувати і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» задоволити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області №0002661742/0 від 14 листопада 2007 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складання постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський Судді І.Я. Олендер

О.Б. Заверуха

Постанова у повному обсязі складена 27.11.2009 року.