Вирок № 76752212, 27.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20921/16-к

Провадження №11-кп/772/867/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванченко Я. М.

Доповідач:Спринчук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Спринчука В.В.,

суддів Бурденюка С.І., Кривошеї А.І.,

при секретарі Табачук В.О.,

за участю:

прокурора Тучика А.А.,

захисника Жовмір Д.О.,

представника потерпілого ОСОБА_4,

потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами адвоката Жовмір Д.О., обвинуваченого ОСОБА_7, представника потерпілої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_6, прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції Синчука Б.В. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2017 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого,

визнаного винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цивільний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 16 691 гривень 25 копійок у відшкодування витрат на лікування, 203 гривні 14 копійок у відшкодування витрат понесених потерпілою на проїзд, 200 000 гривень у відшкодування завданої злочином моральної шкоди, в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_6 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 200 000 гривень у відшкодування завданої злочином моральної шкоди.

Вироком вирішено питання судових витрат та долю речових доказів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_7 близько 23:00 години 30.05.2016 року, не маючи посвідчення водія категорії «А», керуючи мотоциклом марки «VіреrZS250-R-1», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись в напрямку вулиці Гоголя по проїзній частині вулиці Пирогова в м. Вінниці, зі швидкістю 107.3 км/год., порушуючи вимоги п.п.1.5, 2.1(а), 4.16(а), 12.4, 18.1, 12.3 Правил дорожнього руху України наближаючись до перехрестя з вулицею В.Стуса, не надав переваги у русі, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості в момент об'єктивної появи в полі його зору пішохода ОСОБА_6, яка перетинала проїзну частину по розмітці нерегульованого пішохідного переходу, справа-наліво по ходу його руху, внаслідок чого, з необережності, допустив наїзд на останню.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, від яких 20.06.2016 померла у Вінницькій ОДКЛ.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №505 від 21.07.2016 року у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми: садни, синців, рани голови, крововиливу в м'які тканини голови зі сторони їх внутрішньої поверхні, множинні переломи кісток основи та склепіння черепа, кісток лицевого черепа, поширеного субарахноїдального крововиливу, крововиливу в шлуночки мозку, забою головного мозку; синців, садни рук та закритої травми грудей - перелому 3-го ребра зліва по середньо-ключичній лінії перелому кісток правого передпліччя, які мали ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент заподіяння і стоїть в причинному зв'язку зі смертю потерпілої. Смерть ОСОБА_6 настала від відкритої черепно- мозкової травми, яка ускладнилась набряком та дислокацією головного мозку.

Відповідно до висновку комісійної судово-автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 1612/1613/16-21/422А/423А від 02.09.2016, місце наїзду на пішохода ОСОБА_6 розташовувалось на дорожній розмітці «Пішохідний перехід». Згідно запису камери відеоспостереження, швидкість руху мотоцикла «VіреrZS250-R-1», державний номерний знак НОМЕР_1, перед пригодою становила 107.3 км/год. В даній дорожній ситуації ОСОБА_7 мав технічну можливість попередити ДТП шляхом виконання вимог п. п. 12.4, 18.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, при цьому невідповідність технічним нормам вимог вищезазначених пунктів ПДР України знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_7 за вищевикладених обставин порушив вимоги п. п. 1.5, 2.1(а), 4.16(а), 12.4, 18.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, що знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

В апеляційній скарзі адвокат Жовмір Д.О., в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років та звільнити його від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України, мотивуючи свої вимоги тим, що під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_7 притягується до кримінальної відповідальності вперше, правопорушення вчинив необережне, після ДТП інших правопорушень не вчинив, щиро покаявся, потерпілій сім'ї було відшкодовано матеріальну шкоду та понесені витрати на поховання, що свідчить про те, що особа стала на шлях виправлення.

Адвокат вважає неналежними та недопустимими докази: протокол огляду місця події від 30.05.2016 року (неможливо ідентифікувати вилучений мотоцикл «Viper»); висновок експертизи №418а (постанова про призначення експертизи не містить інформації щодо об'єкту дослідження, не вказано назву методики); висновок експерта за результатами проведеної комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи складений з грубими порушеннями вимогами чинного кримінального процесуального закону (свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта №151 від 26.03.2015 року ОСОБА_10 не надає права на проведення судових експертиз).

Висновки суду щодо показань свідка ОСОБА_11, що покладено в основу оскаржуваного вироку разом з відеозаписом камери зовнішнього спостереження та показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі просить призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років та звільнити його від відбування покарання на підставі ст.75 КК України із покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції не врахував, тих обставин, що він є особою раніше не судимою, вперше вчинив необережний злочин, відшкодував матеріальну шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, щиро покаявся та попросив вибачення, вину визнав у повному обсязі.

Крім того, зазначає, що після зміни запобіжного заходу із цілодобового домашнього арешту на тримання під вартою у нього загострилось хронічне захворювання органів дихання, яке діагностовано з дитячих років - бронхіальна астма (перебуває на «д» обліку, який є по життєвим). Оскільки в умовах тримання під вартою забезпечити належне лікування неможливо через відсутність необхідних препаратів просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Представник потерпілої ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винним за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки. Згідно цивільного позову стягнути з нього на користь ОСОБА_5 600 000 тисяч гривень завданої їй моральної шкоди, 16 691 грн. 25 коп. витрат на лікування, 203 грн. 14 коп. витрат понесених на проїзд, авансовий внесок у розмірі 3 647 грн. 50 коп. на встановлення нагробного пам'ятника. Виключити із мотивувальної частини оскаржуваного вироку посилання суду на обставини, які відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7, а саме, повне визнання вини та щире каяття, позитивні характеристики за місцем роботи.

В оскаржуваному вироці відсутнє будь-яке обгрунтування повного визнання вини обвинуваченим ОСОБА_7, як обставини, яка пом'якшує покарання, згідно обвинувального акту ОСОБА_7 не визнав себе винним у вчиненні даного злочину, в ході судового розгляду вину визнав частково, з метою пом'якшення подальшого покарання, обвинувачений не заперечував факту наїзду, проте як вбачається з його показань намагався виправдати свої дії поганим освітленням дороги, швидкістю руху та діями пішохода на нерегульованому пішохідному переході. Також в оскаржуваному вироці відсутнє обгрунтування щодо щирого каяття ОСОБА_7, надаючи суду першої інстанції покарання ОСОБА_7 не вказував що розкаюється у вчиненому та не просив пробачення у потерпілих та батьків, частково визнав заявлені до нього цивільні позови.

Висновок суду першої інстанції щодо позитивної характеристики обвинуваченого з місця роботи не підтверджується будь-якими належними доказами, дослідженими під час судового розгляду, оскільки прокурором надана характеристика від 02.06.2016 року, що нібито обвинувачений з 19.03.2016 році працює в кафе «Канапе» на посаді бармена-касира, проте згідно із аудіо записів судових засідань обвинувачений вказав, що офіційно працює барменом протягом трьох місяців у ресторані «Аура».

Крім того, судом першої інстанції не надано оцінки наслідкам вчиненого злочину, а саме заподіяння смерті неповнолітній ОСОБА_6, та не надано належної оцінки характеру і мотивам допущених обвинуваченим порушень правил дорожнього руху, який рухався в населеному пункті із швидкістю 107.3 км/год. та спричинив ДТП, також не було в повній мірі враховано думку потерпілих щодо необхідного покарання, а саме у виді позбавлення волі строком 8 років (з позбавленням права керування транспортними засобами 3 роки) та доводи прокурора, який просив призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком 7 років.

Обвинуваченим з часу поховання потерпілої ОСОБА_6 не проводилось будь-яке відшкодування завданої потерпілим шкоди.

В ході судового розгляду ОСОБА_7 не проявив процесуальної поведінки та неодноразово порушував умови обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, порушив покладені на нього судом обов'язки: 13.10.2016 року, 14.10.2016 року, 17.10.2016 року, 22.10.2016 року, 23.12.2016 року.

Суд першої інстанції задовольняючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 в частині стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_7 на суму 200 000 грн. не врахував тривалість та глибину фізичних та душевних страждань потерпілої ОСОБА_5, яких вона зазнала внаслідок вчинення злочину та смерті її неповнолітньої дочки, починаючи з 30.05.2016 року ОСОБА_5 перебувала в постійному напружені та переляку, що був пов'язаний із тривалою боротьбою за життя її дочки.

Потерпіла ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винним за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки. Цивільний позов ОСОБА_6 задовольнити повністю, стягнути з обвинуваченого 500 000 тисяч гривень завданої їй моральної шкоди. Виключити із мотивувальної частини оскаржуваного вироку посилання суду на обставини, які відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7, а саме, повне визнання вини та щире каяття, та те що обвинувачений позитивно характеризується за місцем роботи.

Судом першої інстанції при вирішення цивільного позову в сумі 200 000 грн. не було об'єктивно враховано тривалість та глибину фізичних і душевних страждань яких апелянт зазнала внаслідок вчинення злочину та смерті її сестри.

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції Синчук Б.В. просить скасувати оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, та ухвалити новий вирок, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_7 свідомо допустив порушення ПДР України, оскільки розуміючи, що у населених пунктах дозволяється рухатися зі швидкістю не більше 60 км/годину, рухався зі швидкістю 107.3 км/год. Судом першої інстанції в недостатній мірі враховано значну суспільну небезпеку вчиненого, суспільно-корисною працею не займається, завдані потерпілим збитки в добровільному порядку не відшкодував, вибачення у них не просив, крім того, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 наполягали на призначенні обвинуваченому найсуворішої міри покарання, передбаченою ч.2 ст.286 КК України.

Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ст.88 ЦПК України не стягнув з обвинуваченого судовий збір в розмірі пропорційному до задоволення позову про стягнення матеріальної шкоди.

Представник потерпілої адвокат ОСОБА_4 подав заперечення на апеляційну скаргу адвоката Жовмір Д.О. та просив залишити її без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що оцінка показань свідка ОСОБА_11 надана судом першої інстанції є вірною, а також посилання на недопустимість доказів: протоколу огляду місця події від 30.05.2016 року; висновок судової автотехнічної експертизи №418 а від 30.06.2016 року; проведення комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 02.09.2016 року є безпідставними. Що стосується доводів адвоката Жовмір Д.О. щодо суворості призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7, адвокат просить врахувати наведені в його апеляційній скарзі доводи про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання.

Потерпіла ОСОБА_6 подала заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та просить залишити її без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що в оскаржуваному вироці відсутнє будь-яке обгрунтування повного визнання вини обвинуваченим, як обставини, що пом'якшує його покарання, посилання обвинуваченого на невірну оцінку суду першої інстанції при призначені йому покарання не заслуговують на увагу, оскільки такі підстави взагалі були відсутні.

Будь-яких медичних документів на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого останнім та його захисником суду першої інстанції не було надано, будь-які клопотання з цього приводу не заявлялися. Долучені до апеляційної скарги копії медичних документів датуються 2007-2009 роками, а тому не можуть бути досліджені в ході судового розгляду апеляційних скарг, будь-яких нових медичних документів обвинуваченим не долучено та не долучено документів, які б вказували про неможливість утримання обвинуваченого в умовах пов'язаних із його ізоляцією від суспільства.

Заслухавши адвоката Жовмір Д.О., обвинуваченого ОСОБА_7, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечили проти апеляційних скарг прокурора, потерпілої ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4; прокурора Тучика А.А., який підтримав апеляційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_6А, представника потерпілої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 та заперечив проти апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та адвоката Жовмір Д.О.; потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5 та її представника адвоката ОСОБА_4, які підтримали свої апеляційні скарги та апеляційну скаргу прокурора, заперечили проти апеляційних скарг адвоката Жовмір Д.О. та обвинуваченого ОСОБА_7, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 та представника потерпілої адвоката ОСОБА_4 підлягає до часткового задоволення, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7, адвоката Жовмір Д.О. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України рішення суду першої інстанції переглядаються судом апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за який він засуджений, при обставинах, викладених у вироку правильні та ґрунтуються на досліджених у суді доказах, які узгоджуються між собою та підтверджують винуватість останнього.

Так, вина ОСОБА_7 підтверджується його показаннями, показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, відеозаписом із камери спостереження, дослідженими судом письмовими доказами, що містяться в матеріалах провадження, які узгоджуються між собою та відображають реальний перебіг досліджуваної судом події ДТП, внаслідок якої сталась смерть ОСОБА_6

Доводи, викладені в апеляційній скарзі адвоката Жовмір Д.О. про неналежність та недопустимість доказів, а саме, протоколу огляду місця події від 30.05.2016 року, висновку експертизи №418а, висновку експерта за результатами проведеної комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №1612/1613/16-21/422А/423А від 02.09.2016 року є безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до процесу ідентифікації транспортних засобів визначеної постановою КМУ від 30.01.2012 року «Про затвердження Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу», за змістом п.1.1 вказаного Порядку він не визначає процедуру проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану мотоциклів та мопедів, про що вказане відповідне застереження.

У протоколі огляду місця події від 30.05.2016 року містяться відомості про марку мотоцикла, його державний номерний знак та отриманні при ДТП пошкодження, місце розташування. Під час проведення огляду місця події здійснювалася фото фіксація, до протоколу огляду додано фото мотоциклу, які дозволяють його ідентифікувати (т.1 а.с.108-115). Мотоцикл, як речовий доказ, був отриманий в порядку визначеному КПК України.

Виходячи з наведеного судом першої інстанції було зроблено обґрунтований висновок про допустимість протоколу огляду місця події від 30.05.2016 року як доказу вини обвинуваченого ОСОБА_7

Постанова слідчого про призначення комісійної трасолого-автотехнічної експертизи від 07.06.2016 року містить відомості про мотоцикл, його модель, державний номерний знак (т. 2 а.с.11).

У висновку експертизи №418а в розділі «Дослідження» експерт чітко зазначає що йому на дослідження представлений мотоцикл НОМЕР_2 (т.1 а.с.122), також у даному висновку зазначені номера та назви методик відповідно до яких провадилось дослідження, вказані інформаційні джерела які ним використовувалися, чим спростовуються доводи сторони захисту про неконкретизованість об'єкту дослідження.

У проведенні комплексної автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи від 02.09.2016 року (т.1 а.с.130-137) брали участь два судових експерта ОСОБА_10 та ОСОБА_15, останній має право на проведення транспортно-трасологічних дослідженнь. У висновку комплексної експертизи міститься список використаної літератури, якими експерти керувалися при її проведенні, що вказує на допустимість як доказу зазначеного вище висновку експертизи.

Показання свідка ОСОБА_11 в частині повідомлення напрямку руху мотоцикла керованого обвинуваченим, його швидкості, розташування мотоцикла відразу після ДТП, знаходження потерпілої, опису дорожньої обстановки є послідовними, узгоджуються із показаннями інших свідків та записом камери відео спостереження, а тому судом вірно взяті до уваги як доказ винуватості обвинуваченого.

Таким чином суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку і дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме, порушення дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Однак, колегія суддів не погоджується із мірою покарання, призначеного судом першої інстанції, вважає за необхідне в цій частині вирок скасувати і ухвалити свій вирок, керуючись п.2 ч.1 ст.420 КПК України, а саме, через необхідність застосування більш суворого покарання.

Згідно ст.50 КК України рішення суду про призначення покарання з-поміж інших завдань повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з положень ст.65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останні), а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання та особу винного.

Суд першої інстанції призначаючи покарання ОСОБА_7 належним чином не врахував ступінь тяжкості та характер вчиненого злочину, зухвале та грубе порушення обвинуваченим ПДР України, що призвело до смерті людини.

Так, суд першої інстанції в повній мірі не врахував те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, при цьому не зважив, що хоча воно і належить до таких, що вчиненні з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків - у даному випадку тяжких тілесних ушкоджень, оскільки, ОСОБА_7 не маючи права керування транспортним засобом категорії «А» мотоциклом, рухався в населеному пункті зі швидкістю 107.3 км/год., порушивши вимоги п.п.1.5, 2.1 (а), 4.16 (а), 12.4, 18.1, 12.3 ПДР України, здійснив наїзд на молоду неповнолітню дівчину ОСОБА_6, яка здійснювала рух по пішохідному переходу, внаслідок чого остання від отриманих тілесних ушкоджень померла у лікарні. Крім того, судом не у повній мірі врахована думка потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які внаслідок досліджуваної події втратили близьку людину і наполягали на призначенні обвинуваченому найсуворішої міри покарання, передбаченої ч.2 ст.286 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_7 як в суді першої так і апеляційної інстанції факту скоєння наїзду на пішохода не заперечував, але вважає що ним вживались усі заходи для уникнення наїзду на пішохода, не погодився із встановленим перевищенням швидкості руху (107.3 км/год), виправдовував свої дії поганим освітленням дороги, вважає що вжив всіх можливих заходів задля відшкодування завданої шкоди, проте колегія суддів з такими доводами не погоджується, вважає такі показання спрямованими на висвітлення своїх дій у позитивному для себе світлі, з часу події (30.05.2016) минуло понад 2 роки, однак завдана шкода потерпілим не відшкодована, поведінка обвинуваченого як у суді першої так і апеляційної інстанції не свідчила про його каяття, дане провадження перебуває тривалий час на розгляді судів різних інстанції, прохання вибачення лише в ході апеляційного розгляду не може свідчить про щирість дій обвинуваченого, тому дана обставина безпідставно визнана місцевим судом як пом'якшуюча покарання, і її слід з вироку виключити, з огляду на що в цій частині вимоги потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5 та її представника адвоката ОСОБА_4 є обґрунтованими.

Слід зазначити, що щире каяття, передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. Даних про таку оцінку обвинуваченим ОСОБА_7 своїх дій матеріали кримінального провадження не містять, а визнання ним вини, будучи поміченим на місці вчинення злочину багатьма свідками, свідчить про те, що він під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути покарання за вчинення злочину.

Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 вказав на неодноразове, протягом тривалого часу керування ним до скоєного ДТП мотоциклом, не маючи при цьому відповідного дозволу на керування, що характеризує його як особу схильну до правопорушень.

Оскільки ОСОБА_7 визнав вину, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, частково відшкодував завдану шкоду, тому зазначені обставини в сукупності спростовують доводи потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5 та її представника адвоката ОСОБА_4 про необхідність призначення максимальної міри покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, з огляду на що в цій частині їх апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а вимоги прокурора є обгунтованими.

Враховуючи вищенаведене, та виходячи з вимог ст.3, ст.27 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а також приймаючи до уваги ст.2 Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод, що право кожного громадянина на життя охороняється законом, на думку колегії суддів, приймаючи до уваги грубий характер допущених ОСОБА_7 порушень ПДР, внаслідок чого відбулася вказана дорожньо-транспортна подія та наступила смерть потерпілої ОСОБА_6, враховуючи думку потерпілих, їх представника, які наполягали на суворому покарані, обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі мірою наближеною до максимальної, передбаченої санкцією ч.2 ст.286 КК України, яке слід відбувати реально, що відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України та узгоджується із роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того, дане провадження було предметом розгляду у суді касаційної інстанції, і Верховний Суд, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16.06.2017 у своїй Постанові від 07.06.2018 вказав, що у разі не встановлення при новому розгляді інших пом'якшуючих покарання обставин, то покарання призначене ОСОБА_7 вироком місцевого суду слід вважати таким, що не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, а в ході апеляційного перегляду нових обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченому чи свідчили про його дійсне каяття не встановлено, доказів про відшкодування потерпілим, після ухвалення місцевим судом вироку, завданої шкоди (матеріальної, моральної), чи її частини до суду не надано, що свідчить про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання.

Доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та адвоката Жовмір Д.О. про застосування інституту звільнення від відбування покарання (ст.75 КК), враховуючи обставини даної справи в сукупності, характер порушень ПДР які призвели до смерті ОСОБА_6, зважаючи на позицію потерпілих, для яких в результаті досліджуваної події настали невідворотні наслідки, вони втратили близьку людину (доньку, сестру), посткримінальну поведінку обвинуваченого, відсутність дійсного, щирого каяття у скоєному, - є необґрунтованими.

Згідно п.1 ч.1 ст.23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає серед іншого й у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Згідно позиції викладеної у постанові пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», що моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди яку просять представник потерпілої адвокат ОСОБА_4, потерпіла ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_6 600 тис. та 500 тис. гривень відповідно, колегія суддів виходячи із принципів виваженості, розумності й справедливості, з врахуванням майнового стану обвинуваченого ОСОБА_7 вважає завеликими, а тому погоджуються з висновками суду першої інстанції в частині їх розміру, через що в цій частині вимоги скаржників задоволенню не підлягають.

Місцевий суд відмовив потерпілій ОСОБА_5 у стягненні витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, оскільки належних та допустимих доказів нею не надано, з чим погоджується колегія суддів та вважає за необхідне роз'яснити, що ОСОБА_5 не позбавлена можливості звернення до суду з вимогами в порядку цивільного судочинства про стягнення витрат, понесених на поховання (ст. 12-1 ЦК України), в разі їх наявності та належного підтвердження допустимими доказами.

Згідно вимог ст.374 КПК України суд у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з поміж іншого, ухвалює рішення про відшкодування процесуальних витрат.

Згідно матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_5 заявила до обвинуваченого ОСОБА_7 цивільний позов про стягнення з нього на її користь матеріальної шкоди, який судом першої інстанції задоволено частково.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовується норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.

На підставі п.6 ст.5 зазначеного Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, з поміж інших звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як зазначено в ч.3 ст.88 ЦПК України та у п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з ОСОБА_7 на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі пропорційному до задоволення цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди потерпілої ОСОБА_16 в сумі 736.4 грн.

Якщо особа вчинила злочин до 20.06.2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Саме така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 (Справа №663/537/17, Провадження №13-31кс18), з огляду на що, на підставі ч.5 ст.72 КК України (Закон № 838-VIII) обвинуваченому слід зарахувати строк попереднього ув'язнення з 15.03.2017 по 16.06.2017 та з 07.06.2018 по 27.09.2018 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавленні волі.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 420 КПК України, суд -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції Синчука Б.В. - задовольнити.

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_5 та представника потерпілої адвоката ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та адвоката Жовмір Д.О. - залишити без задоволення.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2017 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати.

З мотивувальної частини вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2017 року відносно ОСОБА_7 виключити пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття.

Призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком сім років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Початок строку відбування покарання рахувати з 15 березня 2017 року.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України /Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 року № 838-7/ зарахувати ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення з 15 березня 2017 року по 16 червня 2017 року та з 07 червня 2018 року по 27 вересня 2018 року у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі 736 гривень 40 копійок за цивільним позовом ОСОБА_5

В решті оскаржуваний вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Судді: (підпис)

Згідно з оригіналом