Постанова № 76732034, 26.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/614/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Бедрій Х.Б.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року у справі № 346/2184/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за речове майно (суддя І інстанції – Веселов В.М., місце ухвалення – м. Коломия, дата складення повного тексту рішення суду І інстанції – 07.12.2017),

встановив:

ОСОБА_2 (надалі – ОСОБА_2, позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 обласного військового комісаріату (надалі – відповідач, ОВК), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за речове майно, що підлягало видачі на день звільнення з військової служби, та стягнути з відповідача на його користь вказану грошову компенсацію.

Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, зокрема, на те, що рішення ухвалене неповноважним складом суду, оскільки справи такої категорії розглядаються окружними адміністративними судами, позаяк даний спір пов'язаний з проходженням публічної служби. Крім того, вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду, оскільки компенсація за речове майно виплачується за заявочною вимогою і така заява була подана позивачем 13.03.2017 року. До суду ж позивач звернувся у травні 2017 року.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, але подав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши в заяві, що вимоги апеляційної скарги заперечує за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, проаналізувавши доводи апелянта та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується наступне.

ОСОБА_2 проходив службу у Коломийському об’єднаному міському військовому комісаріаті Івано-Франківської області оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України на посаді військового комісара до 07 липня 2016 року. Наказом Міністра оборони України № 142 КП від 07.07.2016 позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом «ж» (у зв’язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та був виключений із списків особового складу Збройних Сил України на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». В подальшому вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року позивача було засуджено за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди) і призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 25500 гривень.

13.03.2017 року ОСОБА_2 звертався із заявою на ім'я ОСОБА_3 ОВС з проханням виплатити йому грошову компенсацію за не отримане під час служби речове майно.

Однак листом від 20.03.2017 року за вихідним № 14/1831 йому було відмовлено у такій виплаті з тих підстав, що позивач був виключений із списків особового складу ОСОБА_3 обласного військового комісаріату у зв’язку із звільнення зі служби, і таким чином втратив статус військовослужбовця.

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_2 оскаржив її до суду.

Відмовляючи в задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що належним способом захисту в спірних правовідносинах є заявлення вимоги про визнання протиправними дій керівника військового комісаріату щодо виключення позивача зі списків особового складу та скасування такого наказу, оскільки на момент виключення позивача зі списків особового складу військового комісаріату, відповідач не провів з ним остаточного розрахунку по речовому майну, позивач не надавав згоди на виключення його зі списків без проведення такого розрахунку, що свідчить про протиправність такого виключення. Крім того, суд першої інстанції у своєму рішення вказав на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений нормами КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновок суду першої інстанції про правомірність оскарженої відмови відповідача, зважаючи на таке.

Частина 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закон № 2011-XII) (у редакції, яка була чинною до 11.03.2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Однак статтею 2 Закону України від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" було призупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

А згідно з підпунктами 7, 8 пункту 2 розділу 1 Закону України від 03.11.2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1, якою (в редакції, чинній до 1 січня 2008 року) було передбачено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, частини перша та друга статті 9-1 Закону № 2011-XII по-різному регулюють одні й ті ж правовідносини.

Так, згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII питання визначення норм і термінів речового забезпечення військовослужбовців віднесено до повноважень Міністерства оборони України, Міністерства інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Голови Служби безпеки України, начальника Управління державної охорони України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

А згідно з частиною другою статті 9-1 Закону № 2011-XII питання визначення норм і термінів віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, та визначено коло осіб, які мають право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Пунктом 27 «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444 (Положення № 1444) було встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно, виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Однак Положення №1444 втратило чинність 04.03.2016 року.

Також пунктом 3 «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 (Порядок № 178), було передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Разом з тим, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що положеннями частини 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ врегульовано порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і дана норма не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Порядок № 178, як і Положення № 1444, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, на момент звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ОВК із заявою про виплату грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а норми підзаконних нормативно-правових актів не підлягали застосуванню, оскільки суперечили нормам цього Закону.

Аналогічний висновок щодо зазначених обставин міститься у постанові Верховного Суду від 20.08.2018 року у справі № 806/1438/16 (касаційне провадження № К/9901/ 7734/18).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що справу розглянуто та вирішено неповноважним судом, виходячи з наступного.

На день звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом та ухвалення судом першої інстанції оскарженої постанови, правила предметної і територіальної підсудності адміністративних справ були визначені статтями 18, 19 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України.

Так, пунктами 1, 4 частини 1 статті 18 КАС України (чинній на час подання позовної заяви і розгляду справи судом першої інстанції) було встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи: у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам; усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

А пунктом 1 частини 2 статті 18 КАС України (в цій же редакції) було встановлено, щоокружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, зокрема, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Оцінивши суб’єктний склад сторін у справі та предмет спору, колегія суддів зазначає таке.

Відповідачем у справі є ОСОБА_3 ОВК, який відповідно до пункту 1 «Положення про військові комісаріати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 389, є місцевими органами військового управління, тобто місцевим органам виконавчої влади.

Предметом спору є виплата грошової компенсації за неотримане при звільненні речове майно, яка за своєю суттю є компенсаційної виплатою, пов’язаною з проходженням військової служби, а не соціальною виплатою військовослужбовцю.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що за правилами пункту 1 частини 2 статті 18 КАС України (у зазначеній вище редакції) дана справа була підсудна окружному адміністративному суду.

А з врахуванням правил територіальної підсудності, визначеної саттею. 19 КАС України (в редакції, чинній на день звернення до суду), справа підсудна ОСОБА_3 окружному адміністративному суду.

Також колегія суддів зазначає, що за приписами статті 20 КАС України в редакції що діє з 15.12.2017 року, дана справа підсудна окружному адміністративному суду.

А відповідно до пункту 1 частини 3 статті 317 чинної редакції КАС України порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

З огляду на встановлені обставини справі та проаналізовані норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме справу розглянуто і вирішено неповноважним судом, що є безумовною підставою скасування оскарженої постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 в справі №346/2184/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 27.09.2018 року