Постанова № 76723291, 25.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2018 р. Справа № 917/106/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач – ОСОБА_1;

відповідач – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 (вх. №913П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 29 березня 2018 року (повний текст рішення складено 05.04.18, суддя Киричук О.А.) у справі № 917/106/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин - 17", м. Полтава

до ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3, м. Полтава

про стягнення 38 367,02 грн

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквамарин-17" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача - ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 38 367,02 грн заборгованості за поставлений товар, відповідно до видаткових накладних №№ 170, 171 від 08.12.2017.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29 березня 2018 року у справі № 917/106/18 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин - 17" 38 367,02 грн боргу, 1 762,00 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Відповідач – ОСОБА_2 особа-підприємець ОСОБА_3, з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин - 17" до ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 38 367,02 грн відмовити повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.18 у справі № 917/106/18 у зв'язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 258 Господарського процесуального кодексу України, а саме: апелянтом до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, залишено без руху апеляційну скаргу відповідача на підставі частини другої статті 260 та статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

07 червня 2018 року до матеріалів справи надійшла заява апелянта про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№ 4355) та платіжне доручення № 26328 від 04 червня 2018 року про сплату судового збору в сумі 2 643,00 грн за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Полтавської області від 29 березня 2018 року у даній справі. Позивача зобов’язано надати суду відзив на апеляційну скаргу у відповідності до вимог статті 263 ГПК України та докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Відповідачу встановлено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з моменту отримання відзиву на апеляційну скаргу.

22 червня 2018 року від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин-17" до матеріалів справи надійшов та долучений відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4832 від 22.06.18) (підписаний керівником) з доказами надіслання 21 червня 2018 року копій відзиву на адресу відповідача ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3. В відзиві позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, рішення господарського суду Полтавської області від 29 березня 2018 року у справі № 917/106/18 законним та таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення господарського суду – без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2018 призначено справу №917/106/18 до розгляду.

Через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, а також положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю учасників справи, за наявними у ній матеріалами.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обов’язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквамарин - 17" в період з 06 грудня 2017 року по 22 грудня 2017 року поставлено фізичній особі ОСОБА_3 рибу морожену в асортименті та кількості відповідно до видаткової накладної № 170 на суму 852 000,00 грн. та видаткової накладної № 171 на суму 230 000,00 грн.

Всього позивачем передано відповідачеві ОСОБА_4 на загальну суму 1 082 000,00 грн.

Зазначений ОСОБА_4 відповідач прийняв повністю, про що свідчить підпис та печатка на видаткових накладних № 170 та №71 від 08 грудня 2017 року.

Відповідачем в період з 06 грудня 2017 року по 22 грудня 2017 року були перераховано грошові кошти за ОСОБА_4 в наступному розмірі: 06 грудня 2017 року - 500 000,00 грн., відповідно до платіжного доручення № 21188, 06 грудня 2017 року - 300 000,00 грн., відповідно до платіжного доручення № 21228 (додаток № 4), 06 грудня 2017 року - 200 000,00 грн., відповідно до платіжного доручення № 21232, 22 грудня 2017 року - 43 632,98 грн., відповідно до платіжного доручення № 21835.

Тобто, відповідач здійснив лише частково оплату за отриманий ОСОБА_4 та перерахував в рахунок погашення заборгованості суму в розмірі 1043632,98 грн., недоплативши позивачеві по видатковій накладній № 171 від 08 грудня 2017 року 38 367,02 грн.

Оскільки, договір між сторонами був укладений в усній формі і термін оплати не встановлено, позивачем на адресу відповідача направлено вимогу від 29.12.2017 за № 29 щодо погашення заборгованості в розмірі 38 367,02 грн. в семиденний строк, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідачем зазначена вимога отримана 05.01.2018, про що свідчить відмітка у повідомленні про вручення рекомендованого листа, але до цього часу відповідачем заборгованість не сплачена.

Однак, як зазначає позивач вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за грудень 2017 pоку, підписаного сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем складає 38 367,02 грн.

Вважаючи свої права порушеними відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 38 367,02 грн. боргу.

Господарський суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, з чим погоджується судова колегія з огляду на наступне.

За загальним положенням Цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, за якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до норм ст. ст. 202, 205 ЦК України право чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дії сторін (поставка товару позивачем, оплата товару відповідачем) свідчать про виникнення між сторонами правовідносин, що випливають з договору поставки.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Пунктом 2 ст. 9 цього Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом у рішенні встановлено, що підписаними сторонами накладними підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачеві на загальну суму 1 082 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого ОСОБА_4 виконав частково, сплативши 1 043 632,98 грн. Доказів того, що відповідач здійснив оплату поставленої позивачем продукції на суму 38 367,02 грн. у повному обсязі матеріали справи не містять.

Крім того, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий ОСОБА_4.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 38 367,02 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду попередньої інстанції про задоволення позову прийняте при повному з’ясуванні обставин справи.

Відповідно до вимог статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються колегією суддів апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області слід залишити без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29 березня 2018 року у справі № 917/106/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до вимог статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписаний 27.09.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Хачатрян В.С.