Постанова № 76723176, 25.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2018 р. Справа № 917/2094/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач – ОСОБА_1;

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вх. №1128П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 10 травня 2018 (повний текст підписано 16.05.18, суддя Тимощенко О.М.) у справі №917/2094/17

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго", м. Полтава

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава

про врегулювання розбіжностей за додатковою угодою № 2 від 10.11.2017 р. про внесення змін до Договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Теплоенерго" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про врегулювання розбіжностей за додатковою угодою №2 від 10.11.2017 р. про внесення змін до Договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016 р., укладеного між ПАТ "Полтаваобленерго" та КП "Теплоенерго".

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10 травня 2018 року позовні вимоги задоволено. Врегульовано розбіжності за додатковою угодою № 2 від 10.11.2017 р. про внесення змін до Договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016 р., укладеного між ПАТ "Полтаваобленерго" та КП "Теплоенерго" та викладено її наступним чином:

- абз.4 п. 2.2 договору у наступній редакції: “З 01.11.2017 року вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 99,23 грн. за 1Гкал з ПДВ”

- абз. 5 п. 2.2 договору залишено без змін.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" 1600 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, невідповідність рішення суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача. Запропоновано позивачу в строк до 05 липня 2018 року надати суду відзив на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 263 ГПК України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Станом на 05.07.2017 року відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Після проведення підготовчих дій в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, у відповідності до вимог ст. 268 ГПК України ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 справу призначено до розгляду.

Через канцелярію суду надійшли пояснення Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", в яких заявник просить скасувати рішення господарського суду, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Також, ПАТ "Полтаваобленерго" заявило клопотання про зупинення провадження, в якому просить зупинити провадження у справі №917/2094/17 до набрання законної сили рішення Крюківського районного суду м. Кременчука по справі №524/7891/17.

Відповідно до приписів ст. 227 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, що вирішується в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Отже, підставою для зупинення провадження у справі згідно з вказаною нормою є наявність одночасно двох обставин: пов'язаність відповідних справ та неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що певні обставини не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Проте, колегія суддів зазначає, що у справі наявна достатня кількість матеріалів та доказів для встановлення усіх об’єктивних обставин справи.

Колегія суддів не вбачає неможливості розгляду господарської справи.

Крім того, заявник не позбавляється права на перегляд постанови апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами, у разі коли висновки Крюківського районного суду м. Кременчука не співпадатимуть з висновками Харківського апеляційного господарського суду щодо його законності.

Отже, колегія суддів вважає, що підстав для зупинення провадження у справі немає, оскільки в даному випадку у суду достатньо доказів для з’ясування обставин справи і суд може самостійно дійти висновків по справі на основі наявних доказів у зв’язку з чим клопотання про зупинення провадження по справі задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2016 року між Комунальним підприємством "Теплоенерго" (позивач, компанія) та Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (відповідач, постачальник) укладено договір на транспортування теплової енергії №1738 з протоколом розбіжностей.

Відповідно до протоколу розбіжностей до договору на транспортування теплової енергії п. 2.2 договору сторони узгодили в наступній редакції:

“ 2.2. Вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається на основі визначених в Акті виконаних робіт з транспортування теплової енергії (додаток №1 до цього Договору) (далі - Акт) обсягів транспортування теплової енергії та ціни, погодженої сторонами.

Вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника, за період 01.06.2016 р. по 30.06.2016 року визначається за ціною 26,54 грн. за 1 Гкал. (без ПДВ).

З 01.07.2016 р. вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 28, 71 гри. за 1 Гкал. (без ПДВ).

У разі затвердження НКРЕКП нових тарифів на транспортування теплової енергії, до договору вносяться зміни щодо ціни на транспортування теплової енергії шляхом укладення додаткової угоди.”

25.01.2017 року між сторонами укладена додаткова угода №1 (арк. с. 16) про внесення змін (доповнень) до договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 року №1738 відповідно до умов якої сторони погодили:

Пункт 2.2 договору доповнити абзацом четвертий:

“З 01.01.2017 року вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 29,48 грн. за 1 Гкал. (без ПДВ)” У зв'язку з цим абзац четвертий вважати абзацом п'ятим.

Рішенням виконавчого комітету, Кременчуцької міської ради Полтавської області №1093 від 10.10.2017 р. “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством “Теплоенерго” м. Кременчука” затверджено тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал., що вводиться в дію з 01.11.2017 р. (арк. с. 17-18).

Як встановлено у рішенні 18.10.2017 р. позивачем для погодження було направлено на адресу відповідача додаткову угоду №2 про внесення змін до договору, якою було запропоновано внести зміни до договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016року №1738, а саме абзац четвертий пункту 2.2 викласти в наступній редакції:

“З 01.11.2017 року вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 99,23 грн. за 1 Гкал з ПДВ”.

Вказана додаткова угода була підписана відповідачем з протоколом розбіжностей та була направлена на адресу позивача. Дана додаткова угода з протоколом розбіжностей була отримана позивачем 21.11.2017 р.

Як вказує позивач, розглянувши підписаний з боку відповідача протокол розбіжностей до додаткової угоди позивач підтвердив досягнення згоди щодо окремих його умов в редакції відповідача, а саме:

1) в абзаці другому преамбули Додаткової угоди, після слів Заступника Голови Правління ОСОБА_3 виключити частину тексту, а саме: “... яка діє на підставі Довіреності від 24.10.16 №10-73/12411...”;

2) банківські реквізити Постачальника викласти в редакції Постачальника.

та не погодився з протоколом розбіжностей відповідача в частині внесення змін в абзац 4 та абзац 5 пункту 2.2 договору.

Отже, судом встановлено, що між сторонами виникли розбіжності щодо абзац 4 та абзац 5 пункту 2.2 договору.

За твердженням позивача, абзац четвертий пункту 2.2 має бути викладений в наступній редакції “З 01.11.2017 року вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 99,23 грн. за 1 Гкал з ПДВ”.

Відповідач, в свою чергу, не погодившись з такою редакцією, запропонував викласти абзац четвертий пункту 2.2 договору в іншій редакції: “До затвердження Постачальнику нових тарифів на транспортування теплової енергії вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 29,48 грн. за 1 Гкал без ПДВ”.

Щодо абзацу 5 пункту 2.2 договору відповідач пропонує викласти його в редакції, згідно з якою новий тариф буде застосовуватись до договірних відносин сторін не з моменту його затвердження регулятором, а з моменту внесення відповідних змін про це до договору, а позивач просить абзац 5 пункту 2.2 договору залишити без змін.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами про врегулювання розбіжностей за додатковою угодою № 2 від 10.11.2017 р. про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016 р., укладеного між ПАТ "Полтаваобленерго" та КП "Теплоенерго" та викласти:

- абз.4 п. 2.2 договору у наступній редакції: “З 01.11.2017 року вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 99,23 грн. за 1Гкал з ПДВ”

- абз. 5 п. 2.2 договору залишити без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з наступного.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як свідчать матеріали справи між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору на транспортування теплової енергії.

Відносити у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України “Про теплопостачання”.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належить встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 13 ст. 20 Закону "Про теплопостачання" тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Отже, державному регулювання підлягають ціни окремо на виробництво, окремо на транспортування та окремо на постачання теплової енергії.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. ст. 189, 191 ГК України та ст. ст. 10, 11 Закону України “Про ціни і ціноутворення” суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Отже, згідно із положеннями зазначених норм, тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін.

Згідно з положенням ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету, Кременчуцької міської ради Полтавської області №1093 від 10.10.2017 р. “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством “Теплоенерго” м. Кременчука” затверджено тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал., що вводиться в дію з 01.11.2017 р.

Оскільки рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради затверджено відповідний тариф на транспортування теплової енергії розподільчими мережами КП “Теплоенерго”, а саме через ці мережі відбувається відповідачем транспортування теплової енергії для постачання своїм споживачам, то ці тарифи, які введені в дію з 01 листопада 2017 року, є обов'язковими для сторін та мають застосовуватись.

Таким чином, вимоги позивача про викладення абз.4 п. 2.2 договору у редакції запропонованої позивачем та вимоги про залишення без змін абз. 5 п. 2.2 договору є правомірними, ґрунтуються на приписах законодавства та обґрунтованими.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про теплопостачання" щодо стимулювання виробництва теплової енергії з альтернативних джерел енергії" від 21.03.2017 року №1959-VIII було внесено зміни до Закону України "Про теплопостачання", зокрема, до ст. ст. 13,20 Закону.

Зі внесенням даних змін до органів місцевого самоврядування перейшло право затверджувати тарифи на теплову енергію для всіх категорій споживачів та виробництво теплової енергії.

Отже, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області своїм рішенням №1093 від 10.10.2017 р. правомірно встановив тарифи на транспортування теплової енергії розподільчими тепловими мережами, які знаходяться на балансі КП “Теплоенерго”.

Твердження відповідача про те, що розмір плати за транспортування теплової енергії входить до складу тарифу на транспортування затвердженого відповідачу з боку Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі -НКРЕКП) спростовується наданими позивачем відомостями про структуру тарифу на теплову енергію ПАТ "Полтаваобленерго", які є додатками до постанов НКРЕКП, де в графах "транспортування теплової енергії тепловими мережами інших підприємств" проставлено відомості "0".

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі наведеного, господарський суд дійшов обґрунтованого, на думку судової колегії, висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду має бути залишене без змін.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача – Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10 травня 2018 у справі №917/2094/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписаний 27.09.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Хачатрян В.С.