Постанова № 76684393, 25.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Справа № 755/11651/14-ц

Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/7993/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

судді - доповідача Рейнарт І.М.

суддів Болотова Є.В., Кирилюк Г.М.

при секретарі Щербенко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 7 серпня 2018 року (суддя Астахова О.О.) за заявою Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про повторне примусове виселення ОСОБА_1,

встановила:

рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», третя особа ЖРЕО - 401 про зміну договору житлового найму та визнання членами сім'ї померлого наймача відмовлено, зустрічний позов Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» до ОСОБА_1, третя особа: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про виселення задоволено, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, вирішено питання судових витрат.

У листопаді 2016р. Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», правонаступником якого є Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, звернулося до суду із заявою про повторне виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2014р.

Мотивуючи вимоги заяви, заявник зазначав, що на виконання вищезазначеного рішення суду 7 квітня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47165442, а 28 січня 2016р. здійснено примусове виселення ОСОБА_1 із самовільно зайнятого жилого приміщення. Однак ОСОБА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3 повторно вселився в спірну квартиру, що підтверджується актами ЖЕД- 401 від 20 квітня 2016р., 30 травня 2016р., 20 липня 2016р. та 2 серпня 2016р.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 7 серпня 2018 року заяву задоволено, повторно виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Представник боржника посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, оскільки заявником не було доведено факту повторного вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, акти ЖЕД - 401 за 2016 рік не є належними доказами, а заявником не доказано факту проживання ОСОБА_1 в квартирі станом на день розгляду справи.

Також представник боржниказазначає, щосудом не в повному обсязі досліджено матеріали справи, на підставі яких виселено ОСОБА_1, так як судом не було витребувано матеріали виконавчого провадження № 47165442, які, як з'ясувалося, були втрачені.

Крім того, представник боржника вважає, щосудом надано невірну оцінку рішенню Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017р., яким відмовлено у задоволенні позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до ОСОБА_3 про виселення, та не враховано, що даним рішенням встановлено, що інформація, зазначена у актах ЖЕД- 401, не підтверджена.

Також представник боржника не погоджується із висновком суду, що факт проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі підтверджується отриманням ним поштової кореспонденції, оскільки він отримує поштову кореспонденцію у відділенні поштового зв'язку.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника заявника, яка просила залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2014 року виселено ОСОБА_1 з квартири 86 будинку 16-б на бульварі Верховної Ради в м. Києві без надання іншого жилого приміщення.

Рішення набрало законної сили 18 лютого 2015 року.

23 березня 2015р. на виконання вказаного рішення Дніпровським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист, за яким 7 квітня 2015 року відкрито виконавче провадження державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві.

Постановою заступника начальника відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 28 січня 2016р. виконавче провадження закінчено у зв'язку із виконанням рішення суду.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 самовільно повторно вселився у спірну квартиру після його примусового виселення.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи, наданим доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, редакція якої діяла на час подання заяви, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 11 статті 78 Закону України «Про виконавче провадження», редакція якого діяла на час вчинення виконавчих дій, у разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про

- 3 -

виселення. Виконавче провадження в такому разі підлягає поновленню за постановою державного виконавця.

Аналогічне положення міститься у частині 10 статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», редакція якого діє на час розгляду заяви.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, не тільки заявник повинен довести свої вимоги, а і боржник, у разі заперечення викладених у заяві обставин, зобов'язаний надати докази у їх підтвердження.

У підтвердження заяви заявником надані акти ЖЕД 401 м. Києва за період з 20 квітня 2016 року по 2 серпня 2016 року, з яких вбачається неможливість потрапити до квартири АДРЕСА_1 після виконання рішення суду, та про проживання у квартирі ОСОБА_1 зі слів сусідів.

У спростування наданих актів ОСОБА_1 не надано жодного документа, а відтак суд першої інстанції на підставі статей 76-80 ЦПК України прийшов до правомірного висновку про належність, достовірність та достатність вказаних доказів.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримує поштовому кореспонденцію, яка направлялася на його ім'я на вказану адресу, як апеляційним судом, так і Дніпровським районним судом м. Києва при розгляді його заяви про перегляд рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами.

Доводи апеляційної скарги про те, що судові повідомлення ОСОБА_1 отримує не у спірній квартирі, а на поштовому відділенні, на думку колегії суддів, не спростовують того факту, що ОСОБА_1 повторно вселився у спірну квартиру, так як з вказаних дій боржника вбачається, що він отримує кореспонденцію за вказаною адресою, зокрема, повідомлення листоноші про надходження поштової кореспонденції.

Також, з тексту рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» до ОСОБА_3 про виселення вбачається, що заперечуючи проти позову, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2, яка у даній справі представляє інтереси ОСОБА_1, зазначала, що ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, а лише могла відвідувати свого сина ОСОБА_1

Вказана обставина також підтверджує, що ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі.

Крім того, сама процесуальна поведінка боржника, який заперечує проти свого повторного виселення, ненадання будь-яких документів у підтвердження проживання за іншою адресою, свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом неправомірно не були досліджені матеріали виконавчого провадження про виконання рішення суду про виселення ОСОБА_1, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як і стягувач, і боржник не заперечували, що ОСОБА_1 на виконання рішення суду був виселений із спірної квартири у примусовому порядку державною виконавчою службою.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За таких обставин, правових підстав для дослідження матеріалів виконавчого провадження суд першої інстанції не мав.

Під час апеляційного розгляду з пояснень представника боржника та представника заявника встановлено, що у даний час у провадженні Дніпровського районного суду м.

- 4 -

Києва перебуває позов ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, що також підтверджує проживання боржника у спірній квартирі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду знайшло своє підтвердження повторне вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру, а відтак суд прийняв правомірне судове рішення про його повторне виселення.

Посилання представника боржника на те, що Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва не є належною стороною у даній справі, колегія суддів вважає безпідставними.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014р. був задоволений позов Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» про виселення ОСОБА_1

Заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами вказаного рішення суду з підстав неналежного позивача та з посиланням, що будинок, у якому знаходиться спірна квартира, перебуває на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», залишено без задоволення.

Рішенням Київської міської ради № 823/1687 від 23 липня 2015р. «Про припинення комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» шляхом приєднання його до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, визначено, що комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва є правонаступником усіх прав, обов'язків та майна припиненого комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва».

Отже, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва є правонаступником позивача (стягувача) за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014р.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 7 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді