Постанова № 76675514, 06.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1292/18

Номер справи місцевого суду: 522/475/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

за участю: позивача ОСОБА_4 та його адвоката ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6 міської ради – ОСОБА_7, представника третьої особи – Приморської районної адміністрації ОСОБА_6 міської ради – ОСОБА_8, представника третьої особи Департаменту комунальної власності ОСОБА_6 міської ради – ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 міської ради, за участю третіх осіб: Приморської районної адміністрації ОСОБА_6 міської ради, Департаменту комунальної власності ОСОБА_6 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И В:

11 січня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 міської ради, за участю третіх осіб: Приморська районна адміністрація ОСОБА_6 міської ради, Департамент комунальної власності ОСОБА_6 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що розпорядженням Приморської районної адміністрації ОСОБА_6 міської ради від 06 квітня 2005 року йому надано дозвіл на відбудову підсобних приміщень - колишньої житлової трикімнатної квартири №12, розташованої по вул. Водопровідній, 6 у м. Одеса за власні кошти.

В подальшому позивачем було відновлено за власні кошти зазначену квартиру, якою він на даний час володіє та користується більше десяти років, у зв’язку з чим звернувся до суду з проханням визнати за ним право власності на трикімнатну квартиру загальною площею 63,6 кв.м., житловою – 39,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (12А).

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 міської ради проти задоволення позову заперечував. Представник Департаменту комунальної власності ОСОБА_6 міської ради проти задоволення позову не заперечував, залишивши дане питання на вирішення суду. Представник Приморської районної адміністрації ОСОБА_6 міської ради в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 11 жовтня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У п. п. 9, 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Згідно статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство тощо).

По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.

По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Цей строк відповідно до ст. 344 ЦК України для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, для рухомого майна - п'ять років.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 2005 року позивач звернувся до Приморської районної адміністрації з заявою про надання йому квартири АДРЕСА_2 для її відновлення за власний рахунок.

Згідно розпорядження Приморської районної адміністрації ОСОБА_6 міської ради від 06.04.2005р. №1018 позивачу надано дозвіл на відбудову підсобних приміщень –житлової трикімнатної квартири №12, розташованої по вул. Водопровідній, 6 у м.Одесі за власні кошти згідно з розробленою технічною документацією.

Розпорядженням Приморської районної адміністрації ОСОБА_6 міської ради від 03.11.2006р. №2774 затверджено акт державної приймальної комісії від 25.10.2006р. про прийняття в експлуатацію закінченого відновленням (відбудовою) об’єкту – нежитлового підсобного приміщення квартири №12 в житловому будинку за адресою: м.Одеса, вул.Водопровідна, 6 в житлову квартиру, прийнято рішення вважати об’єкт – житлову самостійну квартиру загальною площею 63,3 кв.м., в тому числі житлова – 39,1 кв.м., прийнятим в експлуатацію, користувачем якої в цілому є громадянин ОСОБА_4, квартирі присвоєно номер 12.

На зазначену квартиру за замовленням позивача КП «ОМБТІ та РОН» виготовлено технічний паспорт. Згідно відповіді КП «ОМБТІ та РОН» від 28.07.2017 року право власності на зазначену квартиру не зареєстровано (а.с. 85).

Відповідно до Відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно власником двокімнатної квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_10 (а.с. 50-51).

08 лютого 2016 року державним реєстратором прийнято рішення про відмову в державній реєстрації права власності на квартиру №12 за адресою: м. Одеса, вул.Водопровідна, буд. 6 у зв’язку з тим, що відповідно до наданих позивачем ОСОБА_4 документів вбачається, що в одному багатоквартирному будинку розташовано дві квартири за однією і тією ж поштовою адресою.

Згідно акту КП ЖКС «Фонтанський» від 22.01.2016 року вбачається, що дійсно в будинку №6 по вул. Водопровідній розташовано дві квартири під №12 - двокімнатна, загальною площею 44,6 кв.м., та трьохкімнатна, загальною площею 63,6 кв.м., якою користується позивач.

Відповідно до довідки з Адресного реєстру міста ОСОБА_10 про резервування адреси об’єкта нерухомого майна від 15.02.2016 року №368668/1 у Адресному реєстрі міста ОСОБА_10 на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.09.2015 року у справі № 522/8249/15-ц зарезервовано наступну адресу: АДРЕСА_4.

В подальшому позивач звернувся до Приморської районної адміністрації ОСОБА_6 міської ради із заявою щодо присвоєння зазначеній квартирі номера 12а, однак відповіддю від 16.12.2016 року №С-42-76 повідомлено про відсутність у позивача документів, які б підтверджували право власності чи право користування зазначеною квартирою, у зв’язку з чим відсутні підстави для присвоєння номеру.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач ОСОБА_4 відкрито володіє об’єктом нерухомості, починаючи з 06 квітня 2005 року, за власні кошти здійснив відновлення квартири, що є підставою для визнання за ним права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.

Однак, судова колегія не погоджується із вказаним висновком місцевого суду, виходячи з наступного.

За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.

Так, при задоволенні позову про визнання права власності на майно за набувальною давністю обов’язковому доказуванню підлягає факт безперервності володіння майном. Всупереч цьому в матеріалах справи відсутні будь – які належні та допустимі докази, які б підтверджували, що позивач протягом десяти років відкрито та безперервно володіє спірним нерухомим майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Отже, для застосування ч. 1 ст. 344 ЦПК України потрібно встановити, кому належить спірне майно або факт безхазяйності цього майна з наведенням відповідних доказів.

Так, у своїй уточненій позовній заяві позивач ОСОБА_4 просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_3, однак на вказану квартиру зареєстроване право власності за ОСОБА_10.

На зазначене вище місцевий суд уваги не звернув, в повному обсязі фактичні обставини у справі не встановив та не перевірив, що призвело до ухвалення неправильного судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 міської ради задовольнити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 міської ради, за участю третіх осіб: Приморська районна адміністрація ОСОБА_6 міської ради, Департамент комунальної власності ОСОБА_6 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 24 вересня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_2

ОСОБА_3