Рішення № 76657843, 07.09.2018, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2018 року № 810/2516/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Василенко Г.Ю., секретар судового засідання Медвідь Х.І.,

за участю третьої особи ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України, третя особа: ОСОБА_1, Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України, третя особа: ОСОБА_1, Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:

- скасувати рішення від 01 травня 2018 року, прийняте СЗПН 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Бориспіль (термінал D)" Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" старшим лейтенантом ОСОБА_3 про відмову ОСОБА_2 у перетині державного кордону на в'їзд в Україну;

- скасувати постанову від 01 травня 2018 року, прийняту відповідною службовою особою Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про заборону ОСОБА_2 на в'їзд в Україну терміном на три роки, тобто до 01 травня 2021 року;

- зобов'язати Окремий контрольно - пропускний пункту "Київ" Державної прикордонної служби України письмово повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про вилучення інформації з відповідної бази даних щодо заборони в'їзду ОСОБА_2 на територію України терміном до 01 травня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням відповідача про відмову в перетині державного кордону на в'їзд в Україну та постановою про заборону в'їзду на територію України терміном на 3 роки порушено його права, гарантовані Загальною Декларацією прав людини, оскільки він народився і виріс у місті Миргород Полтавської області, проходив військову службу на території міста Біла Церква Київської області. Позивач пояснює, що в 1986 році уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_4 Федерації, у зв'язку з чим переїхав за її місцем проживання в місто Москва, а після розпаду СРСР автоматично набув громадянство ОСОБА_4 Федерації, однак на території України,- в місті Миргород, проживає його непрацездатна мати, яку він щороку двічі на рік відвідує. Позивач стверджує, що з цією метою він прибув в Україну (аеропорт "Бориспіль") 01.05.2018, де під час проходження прикордонного контролю, представником відповідача, прийнято оскаржуване рішення про відмову у перетині державного кордону ОСОБА_2 по причині порушення позивачем порядку в'їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію України, - Автономної Республіки Крим. Водночас, позивач стверджує, що під час спілкування з інспектором, останній, свідомо провокував його зізнатися у відвідинах АРК у потрібні роки, однак позивач наголошує на тому, що відвідував півострів лише у 2013 році, тобто до його окупації ОСОБА_4 Федерацією. Також позивач звертає увагу суду, що не був своєчасно повідомлений про можливу фіксацію його спілкування з інспектором прикордонної служби, у зв'язку з чим, на його думку, така фіксація здійснювалась незаконно.

Представник відповідача, в письмовому відзиві поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, в обґрунтування своєї позиції зазначив, що оскаржуване рішення та постанова прийняті відповідачем правомірно, відповідно до норм чинного законодавства та в межах повноважень, оскільки позивачем було порушено вимоги частини 2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 04.06.2015 №367. Так, представник відповідача пояснює, що 01.05.2018, під час проведення співбесіди з ОСОБА_2, в порядку визначеному Законом України "Про прикордонний контроль", зі слів самого позивача було встановлено, що в червні 2016 року він, через поромну переправу порт "Кавказ" - порт "Керч", прибув із онуками до тимчасово окупованої території Крим з метою відпочинку, а через два тижні повернувся у зворотному порядку. Представник відповідача стверджує, що пояснення під час співбесіди позивач надавав добровільно, без будь-якого тиску, про фіксацію співбесіди був обізнаний, на підтвердження чого надав до суду письмові пояснення ОСОБА_2 від 01.05.2018 та CD-диск з відеозаписом співбесіди.

Представник третьої особи, - Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, своїм правом на подання до суду відзиву не скористався, водночас надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

Третя особа, - ОСОБА_1, надала суду письмові пояснення, в яких просила суд позов задовольнити. В судовому засіданні наголошувала на тому, що позивач жодного незаконного вчинку не вчиняв, є добропорядним громадянином, а тому просила суд скасувати рішення та дозволити сину приїхати на батьківщину.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, визначено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду на 19.06.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 розгляд справи відкладено на 09.07.2018.

Протокольною ухвалою від 09.07.2018 суд витребував від Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України оригінали документів (протоколу, рішення, пояснень) для огляду та призначив наступне судове засідання на 07.09.2018.

У судове засідання, призначене на 07.09.2018 з'явилась третя особа,- ОСОБА_1.

Від позивача та третьої особи,- Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача до суду не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надсилав.

Заслухавши пояснення третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 01 травня 2018 року заступником начальника відділу-начальником 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль», окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» старшим лейтенантом ОСОБА_3, відповідно до положень частини 1 статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль”, прийнято рішення “Про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_4 Федерації – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 вимог частини 2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367, а саме - допустив в’їзд на тимчасово окуповану територію ОСОБА_5 республіку Крим та виїзд з неї з порушення визначених цими нормативними актами вимог: без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в’їзду-виїзду. Рішення оголошено в присутності перекладача російської мови гр. України ОСОБА_5, перепустка ДП МА №13111 та проставлено штамп в паспорт. Дане рішення отримано позивачем 01.05.2018, що підтверджується особистим підписом позивача.

В матеріалах справи наявна довідка стосовно особи, щодо якої наявні підстави для прийняття рішення про заборону в’їзду в Україну від 01.05.2018, складена та підписана старшим лейтенантом ОСОБА_3.

Так, у пункті 3 "Діяння, які є підставою для прийняття відносно особи рішення про заборону в’їзду", вказаної довідки, зазначено: "01.05.2018 в пункті пропуск «Бориспіль» близько 09 год. 50 хв. під час оформлення пасажирів рейсу № 843 «Мінськ - Київ» виявлено громадянина ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_2 (AVRAMENKO VALERIY), ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час проведення співбесіди з особою було встановлено, з його слів, що в червні 2016 року він незаконно в’їхав на територію ТОТ АР Крим з ОСОБА_4 Федерації через поромну переправу сполученням порт "Кавказ"-"Керч" з метою відпочинку. Через два тижні повернувся у зворотному напрямку до ОСОБА_4 Федерації в м. Москва через поромну переправу сполученням порт "Керч"-"Кавказ", чим порушив вимоги частини 2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 04.06.2015 року №367, а саме в'їхав на ТОТ АР Крим та виїхав з неї з порушенням визначених цими нормативними актами вимог: без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в’їзду-виїзду. Термін заборони в’їзду в Україну 3 (три) роки".

На підставі зазначених документів, відповідачем прийнято Постанову від 01.05.2018 про заборону в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, строком на 3 (три роки).

Як убачається, з письмових пояснень ОСОБА_2 від 01.05.2018, копія яких наявна в матеріалах справи, до АРК Крим позивач останній раз в'їжджав приблизно в червні 2016 року через поромну переправу "Керч", з метою відпочинку з дітьми та онуками, знаходився там приблизно два тижні, назад повернувся таким же чином через поромну переправу "Керч".

Суд констатує, що на вказаних письмових поясненнях, стоїть підпис ОСОБА_2, а також ним від руки зазначено: "З моїх слів записано вірно" та дата 01.05.2018.

Крім того, судом було досліджено, наданий представником відповідача, наявний в матеріалах справи, CD-диск з відеозаписом співбесіди з ОСОБА_2 01.05.2018, з якого вбачається, що співбесіда проходила у спокійній атмосфері, без проявів будь-якого тиску зі сторони прикордонної служби, доброзичливо, позивач самостійно надавав відповіді на запитання.

На підставі відеозапису співбесіди з ОСОБА_2, судом встановлено та підтверджено факт, який зафіксовано відповідачем у довідці стосовно особи, щодо якої наявні підстави для прийняття рішення про заборону в’їзду в Україну від 01.05.2018.

Також, суд зазначає, що з відеозапису вбачається, що позивача було попереджено про технічну фіксацію співбесіди, що спростовує доводи позивача та третьої особи,- ОСОБА_1, про не обізнаність останнього та порушення його прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року №1710-VI.

Частиною 4 статті 2 Закону України “Про прикордонний контроль” передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Статтею 8 Закону України “Про прикордонний контроль” визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль” іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Статтею 9 Закону України “Про прикордонний контроль” закріплено, що прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в'їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в'їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства для перевірки виконання іноземцем або особою без громадянства вимог щодо строку перебування на території України.

Процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в'їзду в Україну, та передбачає: встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; з'ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Згідно пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України” від 12.08.14 року № 1636-VIІ (набрав чинності 27.09.14) іноземні громадяни та особи без громадянства при перетині адміністративного кордону ВЕЗ “Крим” керуються нормам Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Частиною 2 статті 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.14 року № 1207 - VII (набрав чинності 27.04.14) закріплено, що в'їзд іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в'їзду-виїзду. Порядок в’їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України - зазначена норма жодним чином не регулює питання заборони в’їзду на територію України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року №367, затверджено «Порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї».

Згідно пунктом 3 зазначеного Порядку в’їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї іноземців та осіб без громадянства здійснюються за паспортним документом та спеціальним дозволом, виданим територіальним органом ДМС або територіальним підрозділом ДМС через контрольні пункти у Новотроїцькому чи Генічеському районі Херсонської області. Додатком 1 до Порядку визначено Перелік контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію України / виїзду з неї: Контрольні пункти в’їзду на тимчасово окуповану територію України / виїзду з неї для автомобільного сполучення - "Каланчак", "Чаплинка", "Чонгар”. Контрольні пункти в'їзду на тимчасово окуповану територію України / виїзду з неї для залізничного сполучення - "Херсон", "Мелітополь”, "Вадим”, “Новоолексіївка”.

Пунктом 7.4. статті 7 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства у разі порушення правил перетину адміністративного кордону ВЕЗ "Крим" підпадають під дію статті 13 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Даною статтею передбачено підстави для заборони в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україні , а також можливість внесення відомостей таких осіб до бази даних осіб, яким згідно із законодавства України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право на виїзду з України, а також визначено уповноважені органи на прийняття таких рішень.

Аналізуючи вищевикладене, при порушенні Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, іноземцю або особі без громадянства може бути заборонено в’їзд на територію України.

Як було встановлено судом, 01.05.2018 в пункті пропуск “Бориспіль” близько 09 год. 50 хв. під час оформлення пасажирів рейсу № 843 “Мінськ - Київ” виявлено громадянина ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_2 (AVRAMENKO VALERIY), ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час здійснення прикордонного контролю позивача та перевірки виконання позивачем умов перетинання державного кордону у разі в’їзду в Україну, у посадової особи ОКПП “Київ” виникли сумніви щодо дотримання позивачем умов в’їзду на територію України та позивача направлено на контроль другої лінії.

Під час проведення заходів контролю другої лінії було встановлено, зі слів позивача, що він в червні 2016 року через поромну переправу сполученням порт "Кавказ"-"Керч" в’їхав на тимчасово окуповану територію АР Крим з метою відпочинку та через два тижні повернувся у зворотному напрямку.

Отже, позивачем порушено вимоги частини 2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 04.06.2015 №367, а саме в'їхав на ТОТ АР Крим та виїхав з неї з порушенням визначених цими нормативними актами вимог без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.

У зв'язку з чим, відповідачем прийнято Постанову від 01.05.2018 про заборону в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, строком на 3 (три роки).

Керуючись вимогами статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль”, положеннями пункту 3.10 Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом АДПСУ від 05.12.11 № 946, згідно якої у разі спроби в’їзду в Україну в пункті пропуску не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ. Рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону їм відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України „Про прикордонний контроль”, позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України, на виконання п. 2.4 Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом АДПСУ від 05.12.11 № 946 проставлено відмітку „Заборонено в’їзд в Україну терміном на...”.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Окремий контрольно-пропускного пункт "Київ" Державної прикордонної служби України при прийнятті оскаржуваних рішень діяв правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов’язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень. Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 73-78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 17 вересня 2018 р.