Рішення № 76657840, 30.08.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2018 року № 810/2958/18

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Василенко Г.Ю.,

секретаря судових засідань - ОСОБА_1,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання протиправним висновку та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Національної поліції у Київській області від 06.12.2017 про призначення ОСОБА_4 на підставі підпункту 4 пункту 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності за захворюваннями отриманими при проходженні служби в органах внутрішніх справ України;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Київській області додатково призначити до виплати та виплатити ОСОБА_4 недоотриману суму одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності за захворюваннями отриманими при проходженні служби в органах внутрішніх справ України, розмір якої визначений для ІІ групи інвалідності частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" та пунктом 3 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 №850, а саме 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 05 жовтня 2016 року в розмірі доплати грошової суми 146000 (сто сорок шість тисяч) грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, по справі № 357/1734/17 його позов задоволено та зобов'язано Головне управління Національної поліції у Київській області скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму установленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Проте, відповідач протиправно, всупереч рішенню суду, склав висновок, відповідно до якого призначив та в подальшому виплатив ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи на день встановлення інвалідності, чим на думку позивача, порушив його законні права.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду на 30 серпня 2018 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що комісія Головного управління Національної поліції в Київській області правомірно вирішила призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи на день встановлення інвалідності, оскільки ОСОБА_4 було звільнено зі служби в Національній поліції, а тому на нього не розповсюджується дія Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 №850. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 06.03.2001 по 06.11.2015, а в подальшому з 07.11.2015 по 16.08.2016 перебував на службі в органах Національної поліції України.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0214610, за результатами первинного огляду, ОСОБА_4 встановлено, з 05.10.2016 до 01.11.2017, другу групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. У подальшому, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0778343, позивачу встановлено другу групу інвалідності довічно з 01.11.2017. Причиною інвалідності зазначено: захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

У листопаді 2016 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою, в якій просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, додавши до заяви необхідні документи, однак останній відмовив йому у цьому, в результаті чого ОСОБА_4 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за захистом своїх прав.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, по справі № 357/1734/17 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання відмови протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області, викладену у листі від 30.11.2016 року за № 29/А-805, у призначенні ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням другої групи інвалідності; зобов’язано Головне управління Національної поліції в Київській області скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням другої групи інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

05 грудня 2017 року Головним управлінням Національної поліції в Київській області проведено перерахунок коштів на особистий рахунок ОСОБА_4 в сумі 144000,00 грн.

У зв'язку з невідповідністю перерахованої, Головним управлінням Національної поліції в Київській області, суми одноразової грошової допомоги сумі, яка встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили,- 200-кратному прожитковому мінімуму, установленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності позивачу, ОСОБА_4, звернувся до відповідача зі скаргою від 23.04.2018 за вх. № А-387 о/п щодо виконання державним органом судового рішення, яке набрало законної сили, в частині прийняття рішення по призначенню та виплаті одноразової грошової допомоги в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму на день встановлення інвалідності 05.10.2016 з відрахуванням грошової суми 144000,00 грн., яка вже надійшла на його рахунок.

Розглянувши скаргу позивача, Головне управління Національної поліції в Київській області, листом-рішенням від 17.05.2018 за вих. № 29/А-553, фактично відмовило йому у складанні нового висновку та прийнятті рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, зазначивши, що виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, передбачена Постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 №850, розповсюджується тільки на працівників міліції, а позивача було звільнено з поліції, тому Комісією прийнято рішення про призначення вказаної допомоги у розмірі встановленому Законом України "Про Національну поліцію", яку Головним управлінням вже було виплачено останньому, у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням Головного управління Національної поліції в Київській області, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як було встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, по справі № 357/1734/17 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання відмови протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, адміністративний позов задоволено.

При цьому зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції виходили з того, що до правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем з приводу виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності слід застосовувати положення Закону України "Про міліцію" та Порядку, затвердженого Постановою КМУ за №850 від 21 жовтня 2015р.

Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності II групи, що настала внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або частковою втратою працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб є встановленим та не підлягає доказуванню при вирішенні даної справи.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судом установлено, що після набрання постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2017 по справі № 357/1734/17 законної сили (20.06.2017), Головним управлінням Національної поліції в Київській області складено висновок про призначення одноразової грошової допомоги від 06.12.2017, з якого вбачається, що позивачу призначено вищезазначену грошову допомогу на підставі підпункту 4 пункту 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", що у свою чергу, суперечить судовому рішенню.

За таких обставин, висновок Головного управління Національної поліції в Київській області від 06.12.2017 про призначення ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги в розмірі, який суперечить розміру зазначеному в постанові Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2017 по справі № 357/1734/17, яка набрала законної сили 20.06.2017 і є обов'язковою до виконання, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до Рекомендації Комітету ОСОБА_5 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд, є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «ОСОБА_2 проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «.. надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, як убачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Таким чином, беручи до уваги встановлені постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області обставини, та те, що зазначена постанова набрала законної сили, зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу не є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а становить собою належну міру реалізації законного права позивача у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення про відмову ОСОБА_4 в нарахуванні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, у розмірі встановленому постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2017 по справі № 357/1734/17, яка набрала законної, а тому вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Національної поліції у Київській області від 06 грудня 2017 року про призначення ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області провести дії по нарахуванню та виплаті ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності пов'язану з хворобами, отриманими при проходженні служби в органах внутрішніх справ України, в розмірі відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, з урахуванням вже виплаченої суми.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 07 вересня 2018 р.