Постанова № 76632538, 19.09.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/5078/18

Провадження № 22-ц/792/1236/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі колегії суддів

судової палати з розгляду цивільних справ:

П’єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Гриньова А.М.

за участю: представника позивача ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/5078/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2018 року (суддя Салоїд Н. М.) у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсними окремих умов кредитного договору, стягнення незаконно отриманих коштів на виконання недійсних умов кредитного договору та визнання кредитного договору припиненим внаслідок його виконання.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про визнання недійсними (нікчемними) окремих умов кредитного договору, стягнення незаконно отриманих коштів на виконання недійсних (нікчемних) умов кредитного договору та визнання кредитного договору припиненим внаслідок його виконання.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 02.09.2016 року нею та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір №Z02.981.76513, згідно з яким банк надав кредит (грошові кошти) в сумі 70 000 грн. строком на 60 місяців зі сплатою процентів в розмірі 1,9900% річних від залишкової суми кредиту та кінцевим строком повернення 02.09.2021 року. Відповідно до умов договору також встановлювалась щомісячна комісія в розмірі 2,8000% від початкової суми кредиту. До договору було надано графік щомісячних внесків за кредитним договором і відповідно до графіку (розділ 6 договору) розмір комісії становить 110 698,0 грн. Вказувала, що у редакції, чинній на час укладання договору, кредитодавцю заборонялося у договорі про надання споживчого кредиту встановлювати будь-які збори, відсотки, комісії, які не є послугами. Звертаючись до суду, ОСОБА_5 просила визнати пункти 1.4 розділу 1 та п. 6.1 розділу 6 в частині визначення розмірів комісії недійсними (нікчемними), стягнути кошти в сумі 33 236,06 грн., а укладений кредитний договір визнати припиненим внаслідок його повного виконання.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсною з моменту укладення договору умову п. 1.4 кредитного договору №Z02.981.76513 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк», якою передбачено, що за обслуговування кредиту Банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором та умову п. 6 розділу 6 кредитного договору № Z02.981.76513 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» - «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» в частині визначеної в даному «Графіку» комісії.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_5 отримані в рахунок сплати комісії, на виконання умов п. 1.4 кредитного договору №Z06.981.76513 від 02.09.2016 року.

Визнано укладений 02 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_5 кредитний договір № Z02.981.76513 припиненим внаслідок його виконання.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в сумі 2 114,4 грн.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15.06.2018 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_5 отримані в рахунок сплати комісії, на виконання умов п. 1.4 кредитного договору №Z06.981.76513 від 02.09.2016 року кошти в сумі 33 236 грн. 06 коп. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби у Хмельницькому районі Хмельницької області повернути ОСОБА_5 судовий збір в сумі 704,8 грн., згідно з квитанцією № 164361 від 13 березня 2018 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Ідея Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вважає висновки, викладені в рішенні суду, необґрунтованими та безпідставними, оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумую, а тому така умова не суперечить положенням ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та затвердженому сторонами графіку платежів. Крім того, ухвалюючи рішення про стягнення з банку на користь позивачки коштів, отриманих в якості комісії на виконання п. 1.4 договору, не зазначив її конкретний розмір.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, місце і час слухання справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 02.09.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №Z02.981.76513, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 70 000 грн. строком на 60 місяців зі сплатою відсотків в розмірі 1,9900% річних від залишкової суми кредиту (а.с. 5-6).

Пунктом 1.4 вказаного договору встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості банком в розмірі 2,4 % від початкової суми кредиту. В кредитному договорі, укладеному між сторонами 02.09.2016 року та в графіку щомісячних платежів, який є невід'ємною частиною цього договору, встановлені процентні ставки послуг, які зафіксовані у грошовому виразі, у тому числі й плата за обслуговування кредиту (комісія).

Відповідно до частини першої, третьої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

За умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 02.09.2016 року, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно з положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладення кредитного договору), кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом (в редакції на час укладення кредитного договору), послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними.

За положеннями ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладення кредитного договору), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

У рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. При цьому законодавством визначено наслідки невідповідності правочину актам цивільного законодавства, зокрема можливість визнання його недійсним за рішенням суду або його нікчемність у випадках, визначених законом (ст. 215 ЦК України).

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з того, що встановлення у кредитному договорі несправедливих умов щодо сплати щомісячної плати (комісії) за обслуговування кредиту, а саме за послуги, які супроводжують кредит як компенсація супутніх послуг банку за рахунок позивача суперечить актам цивільного законодавства, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь, внаслідок чого виникає істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. А тому, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо визнання недійсним п. 1.4 кредитного договору №Z02.981.76513 від 02 вересня 2016 року, укладеного ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та умови п. 6.1 розділу 6 кредитного договору.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, а тому така умова не суперечить положенням ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та затвердженому сторонами графіку платежів, оскільки обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого користування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в тій частині, що при ухваленні рішення суд посилався на правову позицію, яка викладена в постанові ВСУ від 16.11.2016 року щодо застосування положень постанови Правління НБУ від 10.05.2007 року, яка втратила чинність. Оскільки вказаний нормативний документ був чинний на час виникнення спірних правовідносин (на час укладення кредитного договору).

Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду в цій частині і впливали на їх законність.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з ПАТ «Ідея Банк» на користь позивача коштів, сплачених позивачем на виконання умов п. 1.4 кредитного договору №Z02.981.76513 від 02.09.2016 року, які є недійсними. Разом з тим, при визначенні суми, яка підлягає стягненню, суд припустився помилки.

З виписки по особовому рахунку позичальника ОСОБА_5 вбачається, що на оплату комісії за обслуговування кредиту позивачкою було здійснено два платежі: 04.12.2017 року на суму 2171 грн. 05 коп., та 16.01.2018 року на суму 2150 грн. 05 коп., на загальну суму 4321 грн. 10 коп. Решта платежів були здійснені на погашення простроченої кредитної заборгованості, поточних та прострочених відсотків, кредиту (з черговістю погашення, визначеною п. 2.1 кредитного договору), тіла, пені, а тому відсутні підстави для віднесення цих сум на сплату комісії відповідно до п. 1.4 кредитного договору (а.с. 7-17).

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів з ПАТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_5, отриманих в рахунок сплати комісії, підлягає зміні.

За відсутності доказів виконання в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором, не підлягають і задоволенню позовні вимоги в частині визнання кредитного договору №Z02.981.76513 від 02 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк», припиненим внаслідок його виконання.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, з ПАТ «Ідея Банк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 796 грн. 42 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2018 року (додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 червня 2018 року) в частині стягнення коштів з ПАТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_5, отриманих в рахунок сплати комісії, змінити, зменшивши суму до 4321 грн. 10 коп.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2018 року в частині визнання кредитного договору припиненим внаслідок його виконання скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання кредитного договору припиненим внаслідок його виконання відмовити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2018 року в частині стягнення з ПАТ «Ідея Банк» на користь держави судового збору змінити, зменшивши суму судового збору до 796 грн. 42 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2018 року.

Судді: /підпис/ І.В. П’єнта

/підпис/ А.П. Корніюк

/підпис/ О.І. Талалай

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду І.В. П'єнта

_____________

Головуючий у першій інстанції - Салоїд Н. М. Провадження № 22-ц/792/1236/18

Доповідач - П'єнта І.В. Категорія № 27