Постанова № 76631480, 11.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3073/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/783/4110/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні відповідача ОСОБА_2, який діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В.В. на рішення Сихівського районного суду м. Львова в складі судді Бойко О.М. від 30 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, який діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні прав власності та виселення,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2017 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, який діє в власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення - відмовлено.

Вказане рішення оскаржило ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В.

В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та постановити нове рішення по суті позовних вимог. Вважають рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню. Зазначають, що судом помилково застосовано до спірних правовідносин ч.1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 Житлового кодексу України, оскільки правовідносини з приводу іпотеки припинилися з набуттям ПАТ «Дельта Банк» 29.11.2013 року права власності на квартиру АДРЕСА_1. Вказують на те, що відповідачі проживають у належній АТ «Дельта Банк», їх проживання перешкоджає позивачу у повноцінному здійсненні його права власності, а тому суд, відмовляючи в задоволенні позову, не захистив порушене право власності АТ «Дельта Банк», шляхом усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідачів з спірної квартири. Крім цього, вказують на те, що обов'язок щодо забезпечення громадян, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на житлові приміщення покладається на орган місцевого самоврядування. Також, зазначають, що судом першої інстанції, фактично було залишено без уваги клопотання позивача про витребування в Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради адресу житлового приміщення, до якого будуть вселені відповідачі.

В судове засідання окрім відповідача ОСОБА_2, який діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 решта учасники справи (їх представник) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі особи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, заперечень на позовну заяву, апеляційної скарги, заперечень на апеляційну скаргу, усних та письмових пояснень учасників справи та їх представників у судах першої та апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 575, 589, 379, 382 ЦК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 Житлового кодексу, правову позицію висловлену Верховним Судом України у постанові, прийнятій в цивільній справі № 6-2830цс15 від 10 лютого 2016 року, ст.360-7 ЦПК України та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, - виходив з того, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 05.10.2011 року задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» та вирішено: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №11159224000 від 24.05.2007р. в сумі 445 149 (чотириста сорок п»ять тисяч сто сорок дев»ять) гривень 45 коп. та кредитним договором №11371256000 від 14.07.2008р. в сумі 257 158 (двісті п»ятдесят сім тисяч сто п»ятдесят вісім) гривень 61 коп. АДРЕСА_1 на вул. Пимоненка, 15а в м.Львові, що належить ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5 шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною встановленою в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». В подальшому, у зв»язку із укладенням 08.12.2011р. між ПАТ «Дельта» та ПАТ «УкрСиббанк» договору купівлі-продажу вимоги, ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 29.03.2013 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № 36819282 відносно ОСОБА_2 з виконання виконавчого листа № 2-1557/11, виданого 18.02.2012р. Сихівським районним судом м.Львова, з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк». В процесі здійснення вказаного виконавчого провадження предмет іпотеки передано у власність стягувачу.Відтак, підстави для виселення осіб із житла (предмета іпотеки), яке було придбане не за рахунок отриманих кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла відсутні. Судом встановлено, що відповідачі набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 17.08.2006 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 тобто, за тривалий час до укладення кредитних договорів №11159224000 від 24.05.2007р. та №11371256000 від 14.07.2008р., відтак, не за рахунок кредитних коштів за вказаними договорами. З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем не надано суду жодних відомостей про наявність житла, до якого можуть бути виселені відповідачі, суд прийшов до висновку, що позов у частині виселення відповідачів не підлягає до задоволення. Необгрунтованою є і вимога позову про вселення та перебування у спірному житлі юридичної особи ПАТ «Дельта банк», виходячи з наступного. У відповідності до положень ст.ст.379, 382 Цивільного кодексу України спірна квартира є житлом, а тому в силу ст.383 цього ж кодексу її власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати для промислового виробництва. З огляду на зазначені положення законодавства житлове приміщення призначено виключно для проживання фізичних осіб, відтак, юридична особа не може бути вселена та перебувати у житловому приміщенні, до зміни статусу приміщення на нежитлове, а тому у задоволенні зазначеної вимоги також слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся в суд з позовом, уточнивши вимоги якого просив усунути перешкоди у здійсненні ПАТ «Дельта Банк» права власності квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.; усунути перешкоди у здійсненні ПАТ «Дельта Банк» права користування та володіння квартирою АДРЕСА_1., шляхом (примусового вселення) надання та забезпечення безперешкодного входження у вказане приміщення та перебування в ньому.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 24.05.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11159224000; 14 липня 2008 року між АКІБ «УкрСибббанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11371256000. В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаними договорами між ОСОБА_2, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, на підставі якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1. Постановою Сихівського ВДВС ЛМУЮ № 39817549 від 01.03.2013 року відкрито виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 24.05.2007 р. - квартиру № 66 на вул. Пимоненка,15а у м.Львові, що належить відповідачам на користь АКІБ "УкрСиббанк" на підставі виконавчого листа № 2-1557/11, виданого Сихівським районним судом м.Львова в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11159224000 від 24.05.2007 року в сумі 445149,45 грн. та кредитним договором № 11371256000 від 14.08.2008 року в сумі 257158,61 грн. Рішенням Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року у зв'язку із приведенням своєї діяльності у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства" АКБ "УкрСиббанк" змінив найменування на ПАТ "УкрСиббанк". 08.12.2011 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 29.03.2013 року у виконавчому провадженні № 39817549 замінено стягувача з ПАТ "УкрСиббанк" на позивача. На виконання вимог ч.8 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження", ст.49 Закону України "Про іпотеку" державним виконавцем іпотечне майно було передано позивачу в рахунок погашення заборгованості. Право власності на квартиру № АДРЕСА_1 в м.Львові зареєстровано за позивачем. Проте, відповідачі проживають у вказаній квартирі, що перешкоджає реалізації позивачем предмету іпотеки. Відповідачів знято з реєстрації у спірній квартирі, однак, вони продовжують проживати там. На попередження про необхідність звільнення предмету іпотеки, відповідачі не реагують. У зв'язку із чим позивач позбавлений можливості використовувати належне йому майно на власний розсуд.

Відповідно до ст.109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав,установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Із ряду правових позицій Верховного Суду України, а також Верховного Суду, які не можуть бути не враховані судом при розгляді справи, якими, як судами найвищих судових інстанцій зроблено детальний аналіз законодавства, що регулює правовідносини у спорах аналогічних із даним, - вбачається таке:

«За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.».

Вказане є цитатою Постанови Верховного Суду України у справі №6-197цс16 від 22.06.2016 року, на яку зокрема посилалась і сторона відповідачів за первісним позовом у апеляційній інстанції.

Також, аналогічна за змістом правова позиція при розгляді справ із аналогічними правовідносинами висловлена у постановах по справах №6-1484цс15 від 21.10.2015 року; №6-1141цс16 від 14.12.2016 року; 6-1731цс16 від 21.12.2016 року Верховним Судом України, а також, зокрема, і у Постанові від 4.04.2018 року Верховного Суду у справі №725/68/17-ц (провадження 61-8131св18).

У цих постановах зокрема йдеться про таке:

«За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на нього іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР)».

Як вбачається із матеріалів даної справи та сторонами не оспорено та не спростовано, - позивач набув право власності на спірну квартиру в порядку передачі такої йому, як стягувачу в рахунок погашення боргу за актом державного виконавця від 25.11.2013 року, в порядку виконання рішення Сихівського районного суду м.Львова від 5.10.2011 року у справі №2-1557/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру АДРЕСА_1) за невиконання кредитних договорів від 24.05.2007 року та 14.07.2008 року, укладених між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 Однак, дана спірна квартира, яка була предметом іпотеки в забезпечення кредитних договорів, про звернення стягнення на яку ухвалено рішення, - не була придбана за кредитні кошти. Так, кредитні договори та договір іпотеки укладено 24.05.2007 року та 14.07.2008 року, квартира ж набута трьома відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 17.08.2006 року, зареєстроване право власності в державному реєстрі 25.09.2006 року.

Доводи позивача про те, що згадані вище норми застосовуються до правовідносин, що виникають на стадії звернення стягнення на предмет іпотеки та не розповсюджуються на правовідносини власності, що виникли пізніше, то такі спростовуються згаданими вище правовими позиціями Верховного Суду України та Верховного Суду, що повинні бути враховані при розгляді справи судами.

Щодо доводів про не захист судом права власності позивача з посиланням зокрема і на ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то слід вказати, що таке право підлягає захисту у спосіб, встановлений вказаними вище нормами діючого матеріального права та повинно співставлятися із гарантованим як згаданим вище національним законодавством, так і ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод правом відповідачів на житло, яке однозначно підлягає захисту.

Виселення ж як надзвичайно серйозне втручанням у таке право, бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Про це йдеться зокрема і у п. 44 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) від 2.12.2010 року.

У даному ж випадку, зважаючи на наведені вище норми національного законодавства та тлумачення таких норм у судовій практиці судів касаційної інстанції, вбачається, що такий захід як виселення у даному спорі не слід вважати таким, що відповідає вимогам закону.

Зняття ж з реєстрації частини відповідачів у квартирі без відповідного рішення суду не слід вважати таким, що впливає на правовідносини між сторонами.

Решта доводів скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення ж суду слід залишити без змін як таке, що відповідає вимогам закону та обставинам, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В.В. - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра