Постанова № 76614905, 12.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2338/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Макаренко Я.М.

суддів: Мінаєвої О.М. , Бартош Н.С.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Кусти Н.С.

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2018р., головуючий суддя І інстанції Білова О.В. по справі № 820/2338/18

за позовом Громадянки В’єтнаму ОСОБА_13

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, громадянка В’єтнаму ОСОБА_13 звернулася з до суду з позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування громадянки В'єтнаму ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну від 13.03.2018 та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування громадянки В'єтнаму ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну від 13.03.2018,

- визнати протиправним рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 13.03.2018 про відмову в оформленні та видачі громадянки В'єтнаму ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої посвідки від за заявою від 01.03.2018 та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 13.03.2018 про відмову в оформленні та видачі громадянки В'єтнаму ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої посвідки за заявою від 01.03.2018,

- зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянки В'єтнаму ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 замість втраченої посвідки за заявою від 01.03.2018 з прославленням на останній вільній сторінці її паспортного документа відмітки про отримання посвідки на постійне проживання в Україні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2018р.позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування громадянки В'єтнаму ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну від 13.03.2018.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 13.03.2018 про відмову в оформленні та видачі громадянки В'єтнаму ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої посвідки за заявою від 01.03.2018.

Зобов'язано Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянки В'єтнаму ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, замість втраченої посвідки за її заявою від 01.03.2018.

Стягнуто з Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61002, код за ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянки В’єтнаму ОСОБА_13 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУНОМЕР_1) у розмірі 2114,40 грн (дві тисячі сто чотирнадцять гривень 40 копійок).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою в позов задовольнити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає доводи щодо правомірності оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про відмову в оформленні та видачі посвідки на постійне проживання в Україні.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, суд, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в 2008 році громадянка В'єтнаму ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україні.

Підставою отримання дозволу на імміграцію в Україну позивач зазначила шлюб із громадянином СРВ ОСОБА_14, укладений в 2008 році, що підтверджується висновком, затвердженим 16.01.2009 начальником УГІРФО ГУМВС України в Харківській області Токаревим І.В.

Громадянці СРВ ОСОБА_13 був наданий дозвіл на імміграцію в Україні та 16.01.2009 позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2, терміном дії - безстроково.

ОСОБА_13 звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку із втратою.

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем 13.03.2018 прийнято рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне (тимчасове) проживання на підставі пункту 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251, про що зроблена відповідна відмітка у заяві позивача про обмін посвідки.

Відповідно до висновку про результати перевірки матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_13, затверджений 13.03.2018 т.в.о. начальника ГУ ДМС України в Харківській області Адамовим І.В., головним спеціалістом ГУ ДМС України в Харківській області Кушнир Н.В., на виконання вимог пункту 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06.08.2013 за № 1335/23867, здійснена перевірка наявності підстав для отримання посвідки, у ході якої були опрацьовані матеріали особової справи №352571 про залишення на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_13, - встановлено, що громадянці СРВ ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці м. Бак Нінь, СРВ, якій 16.01.2009 рішенням відділу УПРФО ГУМВС України в Харківській області на підставі пункту 6 частини 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (дружина іммігранта), надано дозвіл на імміграцію в Україну та 16.01.2009 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2, з подальшою реєстрацією за адресою: АДРЕСА_2. Згідно матеріалів справи №352571 громадянці СРВ ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, надано дозвіл на імміграцію в Україну у зв'язку із тим, що її чоловік, громадянин СРВ ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, рішенням відділу УГІРФО УМВС України в Харківській області від 11.02.2008 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3. Згідно обліків встановлено, що посвідка на постійне проживання в Україні на ім'я вказаного іноземного громадянина була видана не на підставах, передбачених Законом України «Про імміграцію», тому 09.04.2010 р. керівництвом УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області було прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_14.

На підставі викладеного головний спеціаліст ГУ ДМС України в Харківській області Кушнир Н.В. прийшов до висновку, що дозвіл на імміграцію в Україну від 16.01.2009 та посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 16.01.2009, надана громадянці СРВ ОСОБА_13 відділом ГІРФО УМВС України в Харківській області, оформлені на підставі документів, що втратили чинність та підлягають скасуванню.

На підставі зазначеного висновку відповідачем прийнято рішення від 13.03.2018 №04/1/352571 про скасування дозволу на імміграцію громадянці СРВ ОСОБА_13 на підставі пункту 1 ч. 12 Закону України «Про імміграцію».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи встановлено, що рішення про відмову в оформленні та видачі посвідки позивачу на постійне місце проживання в Україні замість втраченої посвідки, прийнято у зв'язку з прийняттям рішення про скасування дозволу позивачки на імміграцію в Україну, яке в свою чергу прийнято відповідачем на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Так, до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі- Порядок № 251) встановлено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається, зокрема, в разі: 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Висновки відповідача про подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей грунтуються на тому, що надана позивачкою при подачі заяви про надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою, посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 11.02.2008, видана чоловіку позивачки ОСОБА_14, втратила чинність.

Між тим, з матеріалів справи встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 року по справі № 2а-6413/12/2070 скасовано рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 09.04.2010, про скасування посвідки ОСОБА_14 на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 11.02.2008, та обмеження пересування на території України. Зобов'язано УГІРФО ГУМВС України в Харківській області поновити посвідку серії НОМЕР_3 від 11.02.2008. Зобов'язано УГІРФО ГУМВС України в Харківській області привести паспортні документи ОСОБА_14 у відповідність до чинного законодавства України.

Зазначена постанова суду набрала законної сили.

Отже, на момент прийняття відповідачем 13.03.2018 року за заявою позивача про обмін посвідки на постійне проживання рішення про скасування дозволу на імміграцію та на момент звернення позивача з заявою про отримання дозволу на імміграцію у 2009 році, посвідка її чоловіка на постійне проживання в Україні була чинною.

Таким чином, висновки відповідача про подання позивачкою документів, що втратили чинність, не відповідають фактичним обставинам та здійснені без урахування вищевканого судового рішення, тобто всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З вказаних підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо правомірності таких висновків.

Враховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області про скасування громадянці В'єтнаму ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на імміграцію в Україну від 13.03.2018, на відповідність критеріям ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо прийняття його необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без наявності фактичної підстави для прийняття такого рішення.

Пунктом 22 Порядку № 251 та п. 18 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867 (далі- Порядок № 681) встановлено, що у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання

Відповідно до п.4.1 Порядку № 681 обмін посвідки здійснюється в разі наявності підстав, визначених пунктами 14 та 16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Згідно п.16 Порядку № 251 для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Так, п. 15 Порядку № 251 встановлено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

З матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем, що позивачкою подано заяву для обміну посвідки з усіма необхідними документами, встановленими п. 15 Порядку № 251.

Відповідно до п. 4.5., п. 4.6. Порядку № 681 працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання. За результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки. Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, прийняте на його підставі рішення про відмову в оформленні та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої, також є протиправним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача щодо втручання суду в його дискреційні повноваження, з наступних підстав.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.

Порядком № 681 однозначно врегульовано обов'язок відповідача перевірити подані документи та, за наявності підстав, здійснити оформлення та видачу нової посвідки або прийняти рішення про відмову.

Тобто, зазначена норма не встановлює повноважень відповідача на власний розсуд обирати вид одного з можливих рішень, він зобов'язаний здійснити оформлення та видачу нової посвідки або прийняти рішення про відмову, не обираючи варіанти з видів таких рішень на власний розсуд.

Отже, в даних правовідносинах відсутня дискреція щодо повноважень Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області, його обов'язок однозначно встановлено чинним законодавством.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при його прийнятті суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Позивачем подано заяву про стягнення на його користь витрат, пов'язаних з правничою допомогою при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2900 грн.

Відповідач проти вказаної заяви заперечував та, посилаючись на незначну складність справи, зменшити розмір вказаних витрат.

Колегія суддів вважає, що заява про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, позивачем до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу додано копії договору про надання правничої допомоги № Д-11/18 від 02.02.2018 року, додаткової угоди № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 02.02.2018 року, акту № 2 виконаних робіт (надання послуг) від 02.02.2018 року, копію довідки про відкриття розрахункового рахунку адвоката, квитанцій про перерахунок коштів, звіту банку.

Відповідно до вказаних доказів, позивачем понесено витрати на правничу допомогу в сумі 2900 грн., з яких складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 2500 грн., представництво інтересів у судовому засіданні в сумі 400 грн.

Колегія суддів, вирішуючи питання розподілу витрат позивача на правничу допомогу, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, враховує складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.

Так, відповідно до п. 11 ч.6 ст.12 КАС України справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є справами незначної складності.

Отже, враховуючи, що справа, в якій позивачу адвокатом надано правничу допомогу, є справою незначної складності, колегія суддів вважає, що складання документів в цій справі, не потребує значного часу та такі послуги не є послугами значного обсягу, а тому розподіл вказаних витрат повинен відповідати до їх обсягу.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн., з яких 2000 (дві тисячі) грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу та 400 (чотириста) грн. за представництво інтересів у судовому засіданні.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 по справі № 820/2338/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 20.09.2018.