Постанова № 76613631, 18.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/780/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

18 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

секретар судового засідання: Платаш В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (ухвалене 10 квітня 2018 року о 16:23, повний текст якого виготовлено 16 квітня 2018 року) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Виробниче об'єднання "Елна-Сервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Вінницькій області від 16.02.2018 №0001291415 та №0001281415.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з’ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Відповідач зазначає, що податковою перевіркою встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій між ПП "Виробниче об’єднання Елна-Сервіс" із ТОВ "Мономо", а саме придбання матеріалів та подальшого їх списання до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та інших операційних витрат в періоді з 01.01.2016 по 31.12.2016 в частині первинних документів (видаткових накладних, договорів, специфікацій, податкових накладних, подорожніх листів), засвідчених директором ТОВ "Мономо" ОСОБА_2 Так, на підставі матеріалів кримінального провадження №32017020000000031 встановлено, що ОСОБА_2 не міг здійснювати господарську діяльність на підприємстві "Мономо", оскільки з 2011 року працює торговим представником ТОВ «ІПГ ОСОБА_3», його робоче місце знаходиться у приміщенні гіпермаркету "Епіцентр" у м. Вінниці. З гіпермаркету "Епіцентр" у м. Вінниці отримано відомості про перебування ОСОБА_2 у приміщенні гіпермаркету протягом 2016 року а саме: 21.07.2016 ОСОБА_2 перебував у приміщенні гіпермаркету "Епіцентр" у м. Вінниці з 9-23 год по 13-00 та з 14-21 год по 17-52 год.; 25.08.2016 ОСОБА_2 перебував у приміщенні гіпермаркету "Епіцентр" у м. Вінниці з 10-42 год по 17-44 год. На думку контролюючого органу, формально складені первинні документи спрямовані на отримання платником необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Позивач вважає безпідставними твердження контролюючого органу щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за наслідками здійснення таких господарських відносин. Посилання в акті перевірки на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 27.11.2017, на переконання позивача, є некоректним, оскільки ця ухвала є процесуальним документом, яким визначається лише право на проведення перевірки, та в розумінні КПК України, не є судовим рішенням по кримінальній справі, а отже не встановлює будь-яких фактів чи обставин.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 20.12.2017 по 15.01.2018 працівниками ГУ ДФС у Вінницькій області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП "Виробниче об’єднання Елна-Сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Мономо" (податковий номер 38748743) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт № 229/1415/20109667 від 22.01.2018.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України (далі – ПК України), в зв’язку з чим занижено податок на прибуток за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 на загальну суму 154562 грн.,

- п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.3 ст.200 ПК України, в зв’язку з чим занижено від’ємного значення податку на додану вартість всього у сумі 177658,0 грн., в тому числі: за липень 2016 року в сумі 61759, грн; за серпень 2016 року в сумі 115899 грн.

Не погоджуючись із висновками акту № 229/1415/20109667 від 22.01.2018 позивач подав заперечення на вказаний акт. Однак, листом від 13.02.2018 №1168/10/02-52-14-15 висновки акта перевірки залишені без змін.

16.02.2018 на підставі висновків акту перевірки № 229/1415/20109667 від 22.01.2018 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0001291415, яким зменшено суму від’ємного значення з податку на додану вартість на 177 658 грн.;

- №0001281415, яким нараховано грошове зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 193203 грн, в т.ч. 154562 грн за основним платежем та 38641 грн за штрафною (фінансовою) санкцією.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентом ТОВ "Мономо", який на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість, здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Встановлено, що між ПП "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс" та ТОВ "Мономо" укладений договір № 48 від 21.07.2016, відповідно до якого постачальник (ТОВ "Мономо") зобов'язується поставити, а покупець (ПП "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс") прийняти та оплатити на умовах цього договору товар в асортименті, кількості та ціні, що вказана у специфікаціях до договору.

На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав специфікації: № 1 від 29.07.2017 на суму 370551,20 грн., в тому числі ПДВ 61758,53 грн., № 2 від 31.08.2017 на суму 695394,36 грн., в тому числі ПДВ 115899,07 грн.; рахунки на оплату: № 11 від 21.07.2016 на суму 370551,20 грн., в тому числі ПДВ 61758,53 грн., № 13 від 25.08.2016 на суму 695394,36 грн., в тому числі ПДВ 115899,07 грн.; видаткові накладні; № 11 від 21.07.2016 на суму 370551,20 грн., в тому числі ПДВ 61758,53 грн., № 13 від 25.08.2016 на суму 695394,36 грн., в тому числі ПДВ 115899,07 грн.; товарно-транспортні накладні № 00000108 від 21.07.2016, № 000000139 від 25.08.2016; подорожні листи автомобіля; накази на відрядження водія та видаткові касові ордери на отримання коштів на відрядження. Податкові накладні зареєстровані ТОВ "Мономо" в Єдиному реєстрі податкових накладних, що не заперечуються стороною відповідача.

За період з 01.01.2016 о 31.12.2016 ПП "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс" перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ "Мономо" кошти в сумі 292050,00 грн відповідно до банківських виписок від 21.07.2016 на суму 154500,00 грн та від 15.09.216 на суму 83447,32 грн.

Вартість товарів та послуг включено позивачем до складу витрат за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 відповідно до актів списання матеріалів.

Суд зазначає, що реальність відповідних господарських операцій підтверджується документами, які відповідають вимогам, які ставляться до первинними документів.

Встановлено також наявність зв'язку отриманих послуг із господарською діяльністю позивача, наявність ділової мети та розумних економічних причин для здійснення господарських операцій, а також використання позивачем придбаного у ТОВ "Мономо" товару у власній господарській діяльності.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Щодо посилань відповідача на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області Михайленка А.В. від 27.11.2017 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32017020000000031 від 02.03.2017 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ "Мономо", за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України на фактом реєстрації на ім’я ОСОБА_2 з метою прикриття незаконної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) ТОВ "Сервісбудінтер", ТОВ "Мономо", ТОВ "ОСОБА_3 Трейд", ТОВ "ОСОБА_3 Комерс", ТОВ "Центр технічного обслуговування", ПП "Елітар Авто", ТОВ "Трансагроком", суд зазначає наступне.

Відповідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_4.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 по справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 по справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд у рішенні по справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.1 та ч.3 ст.358 КК України.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 по справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З урахуванням викладеного суд вважає, що ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області Михайленка А.В. від 27.11.2017 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32017020000000031 від 02.03.2017, не може свідчити про фіктивність діяльності ТОВ "Мономо", адже ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді вироки щодо посадових осіб ТОВ "Мономо" не існували.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Колегія суддів також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (ч.2 ст.61 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського ОСОБА_4 з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського ОСОБА_4 з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ОСОБА_4 як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного ОСОБА_4 від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського ОСОБА_4 з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ” та “Вуліч проти Швеції” визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваного рішення, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2018 №0001291415 та №0001281415.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 вересня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_4