Постанова № 76545383, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6866/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просив:

- скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.01.2016 р. №59-о "Про звільнення" щодо звільнення ОСОБА_2 як такий, що виданий з порушенням чинного законодавства України;

- поновити на роботі ОСОБА_2, заступника начальника - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з 25.01.2016 р.;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на користь ОСОБА_2 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 25.01.2016 р. по день ухвалення рішення про поновлення на роботі;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на користь ОСОБА_2 100000,00 грн. моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 20.02.2017 р. у справі №826/6866/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 р., позивачу у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 14.11.2017 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2017 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2017 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року позов задоволено.

Головне управління Державної фіскальної служби України у місті Києві, не погодившись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на законність звільнення позивача, оскільки відбулася зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи, відповідачем дотримано процедуру попередження працівника про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією та змінами штатної чисельності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на тому, що судом прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1), наказом відповідача №81-о від 09.02.2015 р. у зв'язку із зміною структури та штатного розпису переведено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу організацій перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ Головного управління ДФС у м. Києві.

25.01.2016 р. наказом відповідача №59-о від 20.01.2016 р. позивача звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

За твердженням позивача, про наміри відповідача звільнити його з займаної посади він дізнався в переддень звільнення, ввечері після закінчення робочого дня 24.01.2016 р. та 25.01.2016 р. по приходу на роботу, коли його поставили перед самим фактом звільнення.

З метою встановлення причин чи підстав свого звільнення, позивач 28.01.2016 р. звернувся до канцелярії Головного управління ДФС у м. Києві із запитом про надання інформації, в якому просив надати копію наказу відповідача №59-о від 20.01.2016 р. "Про звільнення".

У відповідь на вказаний запит, 03.02.2016 р. позивач отримав лист Головного управління ДФС у м. Києві за вих. №534/Х/26-15-04-26 від 01.02.2016 р., в якому останній надав витяг з наказу №59-о від 20.01.2016 р., зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 наказано звільнити з займаної посади з 25.01.2016 р. у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України з виплатою середньомісячної заробітної плати, а також грошових компенсацій за невикористані відпустки та відрахувань із заробітної плати за використані наперед додаткові відпустки.

Підставами звільнення зазначено: 1. Попередження про наступне вивільнення; 2. Акт від 23.11.2015 р. щодо відмови підпису.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх такими, що суперечать нормам трудового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, відповідно до якої такими є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (п.п. 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.ст. 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом.

У випадках, передбачених п.п. 7 і 7-1 ч. 1 цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому п. 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; 10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду.

Звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов визначені статтею 41 КЗпП України.

Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці передбачено статтею 42 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За ч. 2 згаданої статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Згідно ч. 3 ст. 42 КЗпП України перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У відповідності до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і п.п. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

За приписами ч. 2 ст. 43 розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, в тому числі, у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п. 1.7 Галузевої угоди (надалі - Угода), укладеної між Державною фіскальною службою та Всеукраїнською професійною спілкою працівників органів державної фіскальної служби (надалі - Сторони) на 2014-2016 роки, положення Угоди діють безпосередньо і поширюються на ДФС та її територіальні органи, установи, організації та підприємства, що перебувають у сфері діяльності Сторін. Положення Угоди поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

Відповідно до п. 2.1.10 Угоди, який стосується сприяння працевлаштуванню вивільнюваних працівників, ліквідація, реорганізація ДФС та її територіальних органів, підприємств, установ, організацій, або їх структурних підрозділів, що перебувають у сфері діяльності Сторін, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання організаціям профспілки інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних вивільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення вивільнення. Роботодавець не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення здійснює консультації з відповідними організаціями профспілки про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

При вивільненні працівників враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Пунктом 2.1.12 Угоди передбачено не допускати звільнення працівників з ініціативи роботодавця без достатніх підстав і без отримання попередньої згоди на таке звільнення з відповідною організацією профспілки у випадках та порядку, встановленому законодавством.

У відповідності до статті 49І КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як свідчать матеріали справи, згідно наказу відповідача №59-0 від 20.01.2016 р. позивача вирішено звільнити у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі попередження про наступне вивільнення та акту від 23.11.2015 р. щодо відмови підпису.

З попередження про наступне вивільнення позивача, складеного за підписом в. о. начальника Головного управління ДФС у м. Києві М.В. Ільяшенко, та для вручення якого було проведено зустріч з працівниками Головного управління ДФС у м. Києві, згідно протоколу №1 від 23.11.2015 р. за підписом ОСОБА_3 та начальника відділу проходження державної служби управління персоналу ОСОБА_4, вбачається, що адміністрація відповідача попереджала позивача про наступне звільнення з займаної посади 25.01.2016 р. за п. 1 ст. 40 КЗпП України та одночасно на виконання п. 49І КЗпП України пропонувала переведення на посаду начальника відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління спеціального аудиту.

Так, допитані в суді першої інстанції у якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 засвідчили, що ОСОБА_2 під час зустрічі з працівниками Головного управління ДФС у м. Києві 23.11.2015 р. відмовився від підпису у попередженні про наступне вивільнення, у зв'язку з чим було складено акт від 23.11.2015 р. за підписом начальника відділу проходження державної служби управління персоналу ОСОБА_4, головного державного ревізора-інспектора відділу проходження державної служби управління персоналу ОСОБА_3 та головного державного інспектора відділу проходження державної служби управління персоналу Ю.С. Ткач.

Водночас, у своїх показах зазначені особи, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_3, вказали на те, що головний державний інспектор відділу проходження державної служби управління персоналу Ю.С. Ткач не була присутня на вказаній зустрічі з працівниками Головного управління ДФС у м. Києві 23.11.2015 р. що підтверджується списком присутніх протоколу №1 від 23.11.2015 р., а її підпис на акті від 23.11.2015 р., про ознайомлення та відмову ОСОБА_2 від підпису попередження про наступне вивільнення з займаної посади 25.01.2016 р., вони отримали пізніше, проінформувавши останню про відмову позивача зі своїх слів.

Згідно показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були присутні на зустрічі при врученні попереджень про наступне вивільнення з працівниками Головного управління ДФС у м. Києві 23.11.2015 р., ОСОБА_2 взагалі був відсутній на вказаній зустрічі.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акт від 23.11.2015 р. про ознайомлення та відмову ОСОБА_2 від підпису попередження про наступне вивільнення з займаної посади 25.01.2016 р. у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності Головного управління ДФС у м. Києві складено з порушенням та ставить під сумнів той факт, що позивача 23.11.2015 р. було дійсно належним чином ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення з займаної посади 25.01.2016 р.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ДФС України 08.09.2015 р. видано наказ №676 "Про внесення змін до наказу ДФС від 12.09.2014 №129", яким затверджено структуру Головного управління ДФС у м. Києві у новій редакції.

Підставою для видання зазначеного наказу стала необхідність оптимізації органів ДФС та на виконання наказу ДФС від 18.08.2015 р. №620 "Про впровадження Концепції "Офіс аудиту ГУ ДФС у м. Києві".

Згідно із затвердженою структурою Головного управління ДФС у м. Києві створено відділ координації та моніторингу відшкодування ПДВ.

Наказом ДФС України №677 від 08.09.2015 р. затверджено зміни до чисельності працівників головних управлінь ДФС в областях та м. Києві, Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, затвердженої наказом ДФС від 12.09.2014 р. №128 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів ДФС".

На виконання вимог наказів ДФС України від 08.09.2015 р. №676 та №677 Головним управлінням ДФС у м. Києві видано наказ №1069 від 11.09.2015 р., згідно п.п. 1.2 п. 1 якого вирішено реорганізувати, зокрема, управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ (11 шт. од.) і на його базі утворити самостійний відділ координації та моніторингу відшкодування ПДВ (6 шт. одиниць).

Згідно листа №4308/10/26-15-01-56 від 25.02.2016 р. на запит адвоката позивача стосовно надання копії наказу про утворення комісії з реорганізації, в результаті якої позивача 25.01.2016 р. звільнено з займаної посади, Головне управління ДФС у м. Києві повідомило, що комісія, порядок утворення якої визначено Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. №1074, не утворювалась.

Згідно листа ДФС №2166/Д/99-99-13-01-02-14 від 26.02.2016 р. "Про надання інформації" Державна фіскальна служба України зазначила, що у Головному управлінні ДФС у м. Києві з метою реалізації Програми стратегічного розвитку України на шляху до євроінтеграції, покращення формату спілкування з бізнесом, поліпшення якості контрольно-перевірочної роботи та відповідно до наказу ДФС від 18.08.2015 р. №620 впроваджено Концепцію "Офіс аудиту ГУ ДФС у м. Києві", якою передбачено, зокрема, проведення оптимізації організаційної структури та внесення змін до чисельності Головного управління та ДПІ у районах м. Києва.

Проведення реорганізації Головного управління ДФС у м. Києві зазначеною Концепцією не передбачено.

Також, згідно листів Кабінету Міністрів України №15149/0/2-16 від 30.09.2016 р. та №15460/0/2-16 від 10.10.2016 р. протягом 2015-2016 років рішення Кабінету Міністрів України щодо реорганізації Державної фіскальної служби України не приймалися та Кабінетові Міністрів не вносилися в установленому порядку проекти рішень Уряду щодо реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Окрім того, згідно п. 2 Пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 р. №179" (надалі - Проект), якою пункт 4 вказаної постанови ("Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій") було доповнено новим абзацом п'ятим такого змісту: "У складі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу) може утворюватись департамент, виходячи з критеріїв, установлених для апарату центральних органів виконавчої влади" (постанова Кабінету Міністрів України №866 від 30.11.2016 р.), метою прийняття Проекту є учать у реалізації стратегічного розвитку України на шляху до євроінтеграції, покращення формату спілкування з бізнесом, підвищення якості контрольно-перевірочної роботи, унеможливлення формування корупційних зв'язків у межах інституційної реформи Державної фіскальної служби та оптимізація організаційно-функціональної структури Головного управління ДФС у м. Києві, з урахуванням специфіки запровадження Концепції "Офіс аудиту ГУ ДФС у м. Києві", затвердженої наказом ДФС від 18.08.2015 р. №620 "Про впровадження Концепції "Офіс аудиту ГУ ДФС у м. Києві".

За визначенням ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. №435-IV реорганізацією в розумінні Закону є злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичної особи, в результаті якої (або ліквідації) вона припиняється.

У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до приписів ч.ч. 3-6 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 р. №755-IV у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Припинення вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

У разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

У разі поділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутворених юридичних осіб та державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу. Поділ вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.

У разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що реорганізація Головного управління ДФС у м. Києві, як юридичної особи, не відбувалася, натомість мала місце зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи, а саме проведення оптимізації організаційної структури та внесення змін до чисельності Головного управління ДФС у м. Києві.

У відповідності до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 11.09.2015 р. №1069 в результаті проведеної оптимізації організаційної структури та внесення змін до чисельності Головного управління ДФС у м. Києві, згідно п.п. 1.1-1.5, кількість робочих місць загалом було збільшено на 658 одиниць.

Отже, за наведених обставин, Окружним адміністративним судом м. Києва вірно зазначено, що відповідачем було проведено не скорочення чисельності, а саме скорочення штату працівників, в результаті чого, за наслідками оптимізації, структурних та штатних змін в Головному управлінні ДФС у м. Києві чисельність робочих місць не зменшилась, а зазнала збільшення.

При цьому, враховуючи, що позивач має дві вищі освіти, 17 років стажу роботи в податкових органах, зокрема 14 років в Головному управлінні ДФС у м. Києві, а також ряд нагород, подяк та заохочень за відсутності будь-яких дисциплінарних стягнень, крім того, на його утриманні перебуває малолітній син, непрацююча дружина, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для надання ОСОБА_2 переважного права в залишенні на роботі за п. 1, п. 2 та п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем було проведено аналіз продуктивності праці та кваліфікації позивача, на підставі якого можна зробити висновок про можливість зайняття ним певних посад, так як і відсутні докази того, що відповідачем пропонувались всі вакантні посади, які позивач міг би зайняти згідно його особистих даних, а лише зроблено висновок про доцільність відповідності запропонованої посади фаховій кваліфікації позивача.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем, Головним управлінням ДФС у м. Києві, як роботодавцем, при звільненні позивача, ОСОБА_2, не було дотримано норм трудового законодавства щодо порядку ознайомлення та повідомлення про наступне вивільнення, та як наслідок видано оскаржуваний наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 20.01.2016 р. №59-о "Про звільнення" щодо звільнення ОСОБА_2 за відсутності фактичних підстав для припинення трудового договору у відповідності до ст. 36 та ст. 40 КЗпП України, оскільки: 1) не враховано переважне право позивача на залишення на роботі (ч. 2 ст. 49І КЗпП України) за його наявності в контексті п.п. 1-3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України; 2) не надано пропозицій всіх вакантних посад, які міг обійняти позивач з огляду на його рівень освіти, кваліфікації, досвіду роботи та особистих якостей (ч. 3 ст. 49І КЗпП України); 3) без належно оформленого персонального попередження про наступне вивільнення (ч. 1 ст. 49І КЗпП України); 4) за відсутності неможливості переведення позивача за його згодою на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України); 5) за фактичної відсутності реорганізації та скорочення чисельності, а у зв'язку з оптимізацією організаційної структури та на підставі скорочення штату (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: