Постанова № 76545377, 18.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1662/18 Суддя першої інстанції: Непочатих В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Кузьмишиної О.М.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Гани ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом громадянина Гани ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2018 року позивач - громадянин Гани ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:

- скасувати Наказ УДМС України у Чернігівській області № 27 від 22.03.2018 року;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 22.03.2018 року № 27 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Гани, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, адже позивачем не доведено в установленому порядку та належними доказами щодо необхідності надання останньому статусу біженця, умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - відсутні.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) є громадянином Республіки Гани і 23.04.2017 року легально прибув до України, і на підставі клопотання Університету імені Альфреда Нобеля, отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 від 28.04.2017 року терміном дії до 01.12.2017 року, яка в подальшому - 20.09.2017 року була скасована ГУ ДМС України в Дніпропетровській області.

27.02.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У своїй заяві позивач зазначив, що заборгував кошти, а тому якщо повернеться до Гани може померти або буде заарештований (а.с. 24-26).

Під час процедури розгляду заяви позивача з ним було проведено співбесіду, що підтверджується копією протоколу співбесіди від 03.03.2018 року (а.с. 39-42).

22.03.2018 року завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Хворовою О.В. був винесений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту по справі № 2018CN005 громадянина Республіки Гана ОСОБА_1, згідно якого вважає за доцільне відмовити громадянину Республіки Гана, ОСОБА_1 (ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, заява якої є очевидно необгрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 57-62).

За результатами розгляду матеріалів справи позивача, відповідачем було прийнято наказ від 22.03.2018 № 27 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Гани, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 54).

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

З 04 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. N 3671-VI (надалі - Закон N 3671-VI), який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З метою підвищення ефективності боротьби проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Державами ООН було підписано 10.12.1984 р. Конвенцію «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», ратифіковану 26.01.1987 р.

Конвенцією «Про статус біженців», підписаною Державами ООН 28.07.1951 р. та Протоколу до неї 1967 року визначено термін «біженець», який означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 6 Закону N 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону N 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до положень Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р. № 1629-ІV, метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу 2004/83/ЄС «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства у якості біженців або як осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту та змісту захисту, який надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Так, як встановлено вище, підставою для відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугували положення статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: умови передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - відсутні.

Так, із заяви позивача та додаткових поясненнях вбачається, що позивач прибув в Україну 23.04.2018 року за паспортом громадянина Гани № НОМЕР_2, який він оформив у законний спосіб у 2015 році в Гані, м. Сун'яні, на підставі студентської візи, з метою навчання в Університеті імені Альфреда Нобеля. Мав намір виїхати до Польщі та при перетині державного кордону, за відсутності документів, був затриманий.

27.02.2018 року позивач звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки є реальні побоювання стати жертвою переслідувань через приналежність до певної соціальної групи.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що жодних доказів на підтвердження факту переслідування або отримання погроз з боку органів влади саме щодо позивача, останній не надавав ані суду першої, ані апеляційної інстанції.

При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, з анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколу співбесіди, наявних в матеріалах справи, вбачається, що причиною приїзду в Україну було навчання та в подальшому виїзд до Польщі з метою отримання доходу.

Відповідно до пункту 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Таким чином, на переконання колегії суду позивач не є біженцем, оскільки територію Гани залишив добровільно, прибув до України легально, на підставі студентської візи.

З викладеного слідує, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювань стати жертвою переслідувань через приналежність до певної соціальної групи не є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу громадянина Гани ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу громадянина Гани ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

О.М.Кузьмишина

Повний текст виготовлено 18 березня 2018 року.