Ухвала суду № 76536965, 12.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 279/1007/18

Провадження №11-кп/772/910/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Волкова Н. Я.

Доповідач: Спринчук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Спринчука В.В.,

суддів Кривошеї А.І., Бурденюка С.І.,

при секретарі Табачук В.О.,

за участю прокурора Семенька П.М.,

захисника Рябчук І.В.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Коростенського міськрайонного суду Вінницької області від 10 травня 2018 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Топорок Окуловського району Новгородської області РФ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, непрацюючого, інваліда 3 групи, раніше судимого: 28.09.2010 року Шевченківським районним судом м.Києва за ч.1 ст.185, ч.3 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 6 місяців, звільнений від відбування покарання, на підставі ст.75 КК України, з іспитовим строком 2 роки; 24.04.2012 року Апеляційним судом Житомирської області за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 8 місяців, 25.06.2014 року звільнений від покарання на підставі ст.2 ЗУ «Про амністію у 2014 році»,

визнаного винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки.

Вироком вирішено питання судових витрат,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 02.02.2018 року о 18.28 год. в порушення вимог пунктів 12.4, 12.9.б ПДР України, керуючи технічно справним автомобілем «ВМW-3201» р.н.з. НОМЕР_1, рухаючись у населеному пункті по освітлюваній ділянці дороги вулиці Грушевського м.Коростень Житомирської області в напрямку центра міста зі швидкістю 75.6-76.7 км/год., яка перевищувала дозволену, проїжджаючи біля будинку №8-а в порушення вимог п.2.3.б, 18.1 ПДР України проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, а сааме, пішохода ОСОБА_4, який знаходився на нерегульованому пішохідному переході, позначеному дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2, 1.33, та переходив дорогу зліва на право відносно руху автомобіля, якого об'єктивно був спроможний виявити, а виявивши вчасно не зменшив швидкість, щоб дати тому дорогу, продовжив рух прямо та передньою лівою частиною автомобіля скоїв наїзд на пішохода. Від отриманих в результаті ДТП ушкоджень ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в реанімаційному відділенні Коростенської ЦМЛ.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 просить змінити оскаржуваний вирок суду першої інстанції та призначити йому покарання із застосуванням ст.ст.69,75 КК України звільнивши від покарання з випробуванням, мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного вироку щодо обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, обмежився лише тезою щодо каяття у вчиненому, сприяння в розкритті злочину та не врахував його дії спрямовані на надання допомоги постраждалому, намагання викликати допомогу, що є обставиною, яка пом'якшує покарання. Судом першої інстанції при призначенні покарання не враховано наявність тяжкої хвороби ОСОБА_3, процес її перебігу - важка форма цукрового діабету, що супроводжується частою регулярною та по життєвою залежністю від ліків - інсуліну, не враховано перебування матері обвинуваченого на його утриманні, яка важко хворіє та перебуває на диспансерному обліку. Поза увагою суду залишився факт намагання обвинуваченого відшкодувати потерпілим завдану шкоду, відсутність судимості, адміністративних стягнень.

Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника Рябчука І.В., які підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі, просили їх задовольнити, прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги, вказавши на її безпідставність, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_3 у скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК, за який він засуджений, при обставинах, викладених у вироку правильні та ґрунтуються на досліджених у суді доказах, кваліфікація дій обвинуваченого є вірною і ніким не оскаржується.

Призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України у повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, узгоджується із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в постанові №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Висновки суду щодо призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, а також необхідність і достатність для нього такого покарання, необхідність його реального відбування у вироку належним чином мотивовані, покарання за видом та мірою відповідає особі обвинуваченого, тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, заподіяним наслідкам, а тому колегія суддів вважає їх достатньо обґрунтованими, переконливими та погоджується з ними.

Зокрема, при призначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який віднесено до категорії тяжких, обставини, які пом'якшують покарання, зокрема, каяття у вчиненому, сприяння у розкритті злочину, його посткримінальну поведінку, відношення до скоєного (намагання надати допомогу потерпілому, виклик швидкої допомоги, висловлення жалю з приводу досліджуваної події, визнання винуватості), відсутність обтяжуючих покарання обставин, відомості про особу обвинуваченого (наявність судимості, позитивну характеристику з місця проживання, на спеціалізованих обліках не перебуває, наявність інвалідності, тяжкого хронічного захворювання).

Наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_3 пом'якшуючі покарання обставини в повній мірі враховані у вироку судом першої інстанції при призначенні йому покарання, а наявність у нього тяжкої хронічної хвороби з дитинства та хворої матері, навіть у сукупності з намаганнями відшкодувати шкоду (шкода не відшкодована), зважаючи на характер допущених порушень ПДР України (перевищення дозволеної швидкості руху в населеному пункті, наїзд на потерпілого на нерегульованому пішохідному переході), наслідки злочину, в результаті якого сталась смерть ОСОБА_4, позицію потерпілої ОСОБА_5, яка наполягала на суворому покаранні обвинуваченого, який позбавив життя її сина не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності ізоляції обвинуваченого від суспільства.

Що стосується вимоги скаржника про застосування положень ст.75 КК України, то вона є необґрунтованою з огляду на наступне.

Статтею 75 КК України встановлено, що якщо суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбуття покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбуття покарання з випробовуванням.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та до нього вже було застосовано інститут звільнення від відбування покарання (ст.75 КК України), після чого ним знову було вчинено аналогічний злочин за який призначено покарання у виді позбавлення волі, що свідчить про відсутність виправлення особи та несприятливі наслідки застосування інституту звільнення від відбування покарання, з огляду на що підстав для застосування положень ст.75 КК України не має.

Крім того, слід зазначити, що у відповідності до ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що з огляду на обставини досліджуваної події, особу обвинуваченого, аналізуючи їх в сукупності не дають підстав для застосування зазначеної вище норми КК.

Враховуючи вищенаведене, та виходячи з вимог ст.3, ст.27 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а також приймаючи до уваги ст.2 Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод, що право кожного громадянина на життя охороняється законом, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано призначив останньому покарання у виді позбавлення волі, при чому, враховуючи пост кримінальну поведінку ОСОБА_3, визначив строк більш наближений до нижчої межі, передбаченої санкцією ч.2 ст.286 КК України.

Приймаючи до уваги грубий характер допущених ОСОБА_3 порушень ПДР, внаслідок чого відбулася вказана дорожньо-транспортна подія та наступила смерть ОСОБА_4, думку потерпілої, яка наполягала на суворому покарані обвинуваченого, незважаючи на наявність пом'якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих, колегія суддів не вбачає будь-яких підстав як для призначення покарання із застосуванням ст.69 КК України, так і для можливості звільнення останнього від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України.

Суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 врахував те, що після скоєння наїзду на потерпілого ОСОБА_4 обвинувачений намагався надати потерпілому допомогу, викликав швидку, визнав вину, намагався відшкодувати завдану шкоду, сприяв слідству, що знайшло своє відображення у змісті обставин, які визнані судом як пом'якшуючі (щире каяття, активне сприяння слідству), що в свою чергу спростовує доводи скаржника в частині неврахування їх судом.

Враховуючи вище наведені обставини в сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3, та відсутністю підстав для застосування інститутів, передбачених ст.ст. 69, 75 КК України, з огляду на що апеляційна скарга останнього не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 травня 2018 року щодо ОСОБА_3 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом 3-х місяців з дня її проголошення.

Судді: (підпис)

Згідно з оригіналом