Ухвала суду № 76537291, 14.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/8178/18

Провадження №11-кп/772/935/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Шлапак Д. О.

Доповідач: Ващук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді: Ващук В.П.

суддів: Мішеніної С.В., Нагорняка Є.П.

зі секретарем: Агеєвою Г.В.

розглянув «14» вересня 2018 року у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці клопотання засудженого

ОСОБА_2 ,

народження ІНФОРМАЦІЯ_1

українця, громадянина України, судимого:

-18.06.1999 року Дніпропетровським обласним

судом за ч.2 ст. 123, ч.1 ст. 186, п. «г», п. «ж»,

п. «з», п. «і» ст. 93 КК України

(1960 року) до смертної кари - розстрілу;

-ухвалою Верховного суду України від 16.11.1999 року вирок Дніпропетровського обласного суду від 18.06.1999 року, в частині призначення покарання -залишено без змін;

-ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 27.07.2000 року покарання у виді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі,

про заміну довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора: Ведешина О.О.

захисника-адвоката: Соляр Т.В.

за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від «14» червня 2018 року, -

В с т а н о в и в :

З матеріалів провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про заміну довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженому ОСОБА_2 Відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого, суд виходив з того, що заміна судом такого виду покарання як смертна кара на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п'ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням прав засудженого. Законодавство України про кримінальну відповідальність передбачає механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування, що не є погіршенням стану особи, а є механізмом для реалізації своїх прав і свобод у разі визнання судом особи винною та призначення покарання у виді довічного позбавлення волі. Крім того зазначено, що Конституційний Суд України вказав, що альтернативний характер санкцій статей Кримінального Кодексу (в редакції 1960 року), які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 ставить питання про скасування ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні його клопотання. Постановити нову ухвалу, якою задовольнити та замінити йому довічне позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.

Свої вимоги засуджений мотивував тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні його клопотання, не врахував рішення Верховного суду України і те, що він скоїв злочин у 1997 році, коли довічного позбавлення волі не існувало. Таким чином, на момент вчинення ОСОБА_2 злочину та на момент постановлення вироку суду такого покарання як довічне позбавлення волі чинним Кримінальним кодексом України передбачено не було.

Заслухавши доповідача, захисника - адвоката Соляр Т.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі, міркування прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, суд вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_2 не підлягає до задоволення.

Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України - судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим .

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом по даній справі дотримано вимог кримінального процесуального законодавства, спрямованих на встановлення в справі об'єктивної істини.

Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Дніпропетровського обласного суду від 18.06.1999 ОСОБА_2 визнано винним за ч. 2 ст. 123, ч. 1 ст. 186, п. «г», п. «ж», п. «з», п. «і» ст. 93 КК України та із застосуванням ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) засуджений до смертної кари.

Ухвалою Верховного суду України від 16.11.1999, вирок Дніпропетровського обласного суду від 18.06.1999, в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, залишено без змін.

22.02.2000 року Верховною Радою України Законом України № 1483-ІІІ внесено зміни до Кримінального Кодексу України (в редакції 1960 року), Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України і ст. 24 КК України, яка передбачала міру покарання «смертна кара» - виключено, а доповнено ст. 25-2 КК України, згідно якої найсуворішою мірою покарання є «довічне позбавлення волі».

В зв'язку з внесеними змінами, вирок Дніпропетровського обласного суду від 18.06.1999, яким ОСОБА_2 засуджено до смертної кари, приведено у відповідність з вимогами Закону та ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 27.07.2000 вирок Дніпропетровського обласного суду від 18.06.1999 змінений в частині призначеного покарання ОСОБА_2, а саме покарання у виді смертної кари ОСОБА_2 замінено на довічне позбавлення волі.

Висновки суду про безпідставність заяви засудженого ОСОБА_2 про заміну довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк - є обґрунтованим.

Статтею 51 КК України встановлені види покарань, з яких покарання у виді позбавлення волі на певний строк (п.11 ч.1 ст.51 КК України) і довічне позбавлення волі, тобто безстрокове покарання (п.12 ч.1 ст.51 КК України) є різними видами покарань.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11), яка є обов'язковою для всіх судів, покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.

Відповідно до ч.1 ст.64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

На виконання Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99, Верховною Радою України 22 лютого 2000 року прийнято Закон України № 1483-111 «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким покарання у вигляді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011, - оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, тому положення Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом № 1483, є такими, що пом'якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. а отже, мають зворотну силу в часі й поширюються на тих, хто вчинив передбачені КК 1960 року злочини до початку дії зазначеного закону, у тому числі й на осіб, які були засуджені до смертної кари й вироки щодо яких на час набрання чинності законом № 1483 не було виконано.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.87 КК України актом помилування Президента України може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років, а згідно ч.7 ст.151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.

На думку колегії суддів, місцевий суд всебічно дослідив матеріали кримінального провадження, проаналізував нормативну базу законодавства України, практику Європейського суду з прав людини, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_2 про заміну довічного позбавлення волі на покарання волі на певний строк.

З огляду на це, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання засудженого ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неврахування судом при розгляді його клопотання рішення Верховного суду України та вимог ст.3 Конвенції з прав людини і основоположних свобод та вказаних ним рішень Європейського суду з прав людини, оскільки суд це питання належним чином проаналізував і дійшов правильних висновків про те, що чинне законодавство України стосовно можливості здійснення шляхом помилування заміни засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років відповідає вимогам вказаної Конвенції і практиці Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи вище зазначені обставини, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви засудженого ОСОБА_2

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.407, 418, 419, 537-539 КПК України, апеляційний суд , -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2018 року якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ззаміну довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 3 місяців з моменту її проголошення, а засудженим в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

Ващук В.П. Мішеніна С.В. Нагорняк Є.П. Згідно з оригіналом: