Постанова № 76526685, 11.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5600/18

Номер справи місцевого суду: 500/6847/15-ц

Головуючий у першій інстанції Швець В. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Калараша А.А., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника Ізмаїльського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Одеській області Куртєвої І.Д. на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 квітня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області в особі голови комісії, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Управління ДАІ УМВС України у Миколаївській області, інспектора Єфименка Івана Васильовича, відділу ДВС Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції, Управління ДАІ ГУМВСУкраїни в Одеській області та ВДАІ з обслуговування в. Ізмаїл і Ізмаїльського району УДАІ ГУМВС України в Одеській області з позовом про відшкодування шкоди.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.10.2015 року дану цивільну справі роз'єднано та вимоги ОСОБА_5 до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області в особі голови комісії про відшкодування шкоди виділено в самостійне провадження.

В подальшому ОСОБА_3 позовні вимоги неодноразово уточнював і остаточно просив:

- визнати дії Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі: ДВС), Головного управління національної поліції в Одеській області (далі: ГУНП), ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області в особі голови комісії (далі: ліквідаційна комісія) щодо виконання скасованої постанови у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, арешту та затримання належного позивачу транспортного засобу - протиправними;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошові кошти в сумі 98823,47 грн., у тому числі: збитки - 40 000 грн.; інфляційне збільшення - 51444 грн., 3% річних - 7379,47 грн., моральну шкоду - у розмірі 135 мінімальних заробітних плат.

Під час розгляду справи судом залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності від 12 вересня 2010 року серії НОМЕР_1, арешту та затримання належного ОСОБА_3 транспортного засобу.

Стягнуто солідарно з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_3 40 000грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 51 444грн. витрат від інфляції, 7 379грн. 47коп. трьох відсотків річних та 10000грн. на відшкодування моральної шкоди, а разом 108823 грн. 47коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в інший частині - відмовлено.

Стягнуто з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь держави 1174 грн. 67 коп. судового збору.

Стягнуто з Головного управління національної поліції в Одеській області на користь держави 1174 грн. 67коп. судового збору.

Стягнуто з ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь держави 1174 грн. 67коп. судового збору.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Ізмаїльського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Одеській області Куртєва І.Д. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 квітня 2018 року та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволені позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду оскаржено Ізмаїльським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області в частині задоволених вимог про визнання дій цього органу протиправними, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В іншій частині рішення не оскаржено і в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) не відповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, визнаючи дії Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправними та стягуючи солідарно з усіх відповідачів і в тому числі з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області грошові кошти в сумі 98823,47 грн., у тому числі: збитки - 40 000 грн.; інфляційне збільшення - 51444 грн., 3% річних - 7379,47 грн., моральну шкоду - у розмірі 135 мінімальних заробітних плат, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок винесення державним виконавцем постанови про о розшук та затримання майна позивача в межах відкритого 01.03.2011 року примусового виконання постанови № 249405 від 12.09.2010 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення передбачене ст.122 ч.1 КпАП України про накладення штрафу у розмірі 255 грн., яка була визнана протиправною та скасована у судовому порядку ще 04.11.2010 року, належний позивачу автомобіль був арештований та затриманий. Протягом наступних 5-ти місяців позивач був позбавлений можливістю користуватися належним йому автомобілем та вимушений був у вказаний період винаймати інший автомобіль та оплатити орендну плату на загальну суму 40 000 грн. Вказані протиправні дії щодо примусового виконання скасованої постанови № 249405 від 12.09.2010 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності через що позивач був позбавлений свого майна спричинили йому моральну шкоду.

Проте погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

-12 вересня 2010 року була винесена постанова № 249405 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення передбачене ст.122 ч.1 КпАП України;

- 20 вересня 2010 року адміністративну справу і постанову № 249405 направлено для виконання до Ізмаїльським ДАІ, яке є структурним підрозділом Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області, правонаступником якого є відповідачі ГУНП та ліквідаційна комісія;

- 21 вересня 2010 року вказану постанову оскаржено у встановленому порядку до Ізмаїльського міськрайонного суду;

- 25 жовтня 2010 року Ізмаїльським ДАІ постанову № 249405 направлено до відповідача ДВС;

- 25 жовтня 2010 року ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 22110934 за постановою № 249405;

-04 листопада 2010 року постановою Ізмаїльського міськрайонного суду постанова № 249405 визнана противоправною і скасована, провадження по справі про адміністративне правопорушення закрите (а.с.8,9);

-01 березня 2011 року ДВС виніс постанову про її примусове виконання, про розшук і затримання автомобіля позивач;

- 14 квітня 2011 року постановою ДВС було знято арешт з належного позивачу транспортного засобу;

- 18 квітня 2011 року постановою ДВС виконавче провадження щодо виконання постанови № 249405 від 12 вересня 2010 року завершено у зв'язку із скасуванням такої постанови, та тоді ж постанову про завершення виконавчого провадження направлено до органу ДАЇ і МРЕВ;

- 19 квітня 2011 року на адресу МРЕВ надіслано постанову про зняття арешту з автомобілю, але до відповідної постанови внесено помилкові дані щодо автомобіля, що унеможливило її виконання;

- 01 серпня 2011 року на адресу МРЕВ надіслано постанову про зняття арешту з автомобіля та наведено фактичні дані щодо належного позивачу транспортного засобу.

Ці обставини визнані всіма учасниками справи, а тому відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на час виникнення між сторонами спірних відносин, підлягають виконанню державною

виконавчою службою зокрема постанови органів (посадових осіб), уповноважених

розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» в цій же редакції, у виконавчому документі зазначаєть ся дата набрання законної (юридичної) сили рішенням.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час викнинення спірних відносин, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» в цій же редакції, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час вининення спірних відносин копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» в цій же редакції, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі прийняття судом до розгляду скарги на постанову органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи апелянт приймав участь під час розгляду справи в суді першої інстанції і у разі не згоди наведеними у позовній заяві обставинами мав доводити свої заперечення поданням належних, допустимих і достатніх доказів.

Проте в матеріалах справи відсутні документальні докази про виконання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» - щодо наявності дати набрання законної (юридичної) сили постановою № 249405 від 12 вересня 2010 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення передбачене ст.122 ч.1 КпАП України; про направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Крім того, як вбачається з встановлених у справі обставин, Ізмаїльський міськрайонний відділ ДВС ГТУЮ в Одеській області після винесення постанови від 14.04.2011 року про зняття арешту з належного позивачу транспортного засобу та постанови від 18.04.2011 року та закінчення виконавчого провадження щодо виконання постанови № 249405 від 12 вересня 2010 року у зв'язку із скасуванням цієї постанови, направив органу ДАЇ і МРЕВ помилкові дані щодо автомобіля, що унеможливило її виконання. Виправлена постанова Ізмаїльського міськрайонного ДВС ГТУЮ в Одеській області надійшла до МРЕВ лише 01.08.2011 року.

В матеріалах справи відсутні належні обґрунтування та докази, які б спростовували вказані обставини щодо надмірно тривалого строку направлення Ізмаїльським міськрайонним ДВС ГТУЮ в Одеській області виправленої постанови про зняття арешту з справжніми та дійсними даними щодо автомобіля позивача.

Не додано таких доказів і до апеляційної скарги.

Таким чином судом першої інстанції вірно встановлені вказані обставини та набуто обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог про протиправність дій Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності від 12 вересня 2010 року серии НОМЕР_1, арешту та затримання належного ОСОБА_3 транспортного засобу

Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують, належними доказами не підтверджені та зведені до намагання перевстановити обставини, які вірно встановлені судом та переоцінити докази, яким надано справедливу оцінку.

Тому рішення суду в цій частині слід зашити без змін.

Разом з тим, в частині задоволення вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на таке.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарженні в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно дост. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ч. 2ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції цих законів, що діяли на час виникненя спірних відносин, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Таким чином, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Враховуючи вищенаведені норми, колегія суддів вважає, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакціях цих законів, що діяли на час виникнення спірних відносин).

Вищенаведена правова позиція висловлена також в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13, підстав для відступу від якої не вбачається.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У таких випадках державу Україна представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З урахуванням висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі№ 910/23967/16, відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а територіальний орган казначейства приймав участь у розгляді цієї справи, реалізуючи всі процесуальні права відповідача.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України в редакції на час розгляду справи та проведення попереднього судового засідання, позивач формулює позовні вимоги і зобов'язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд згідно з вимогами п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України - уточнити склад осіб, які беруть участь у справі.

Проте позивач після роз`єднання судом у жовтні 2015 року позовних вимог і виділення вимог про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області в самостійне провадження, жодного разу у попереднє судове засідання не з`явився, надіславши до суду у лютому 2016 року письмову заяву про заміну відповідача з Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на Головне управління національної поліції в Одеській області (а. с. 35) та виклав цю позовну заяву у новій редакції з урахуванням заміни одного з відповідачів, залишивши самі позовні вимоги про солідарне стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідачів незмінними (а. с. 36-39).

В подальшому суд за письмовою заявою позивача від 23.01.2017 року, залучив до участі у справі в якості співвідповідача ліквідаційну комісію Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області в особі голови комісії (а. с. 65).

21.04.2017 року суд за заявою ОСОБА_3 залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (а. с. 83).

21.09.2017 року позивач востаннє уточнив позовні вимоги і просив солідарно стягнути безпосередньо з відповідачів матеріальну шкоду, інфляційне збільшення, 3% річних та моральну шкоду.

Тобто вимоги позивача завлені про солідарне стягнення матеріальної та моральної шкоди безпосередньо до державних органів через протиправність дій яких йому було спричинено шкоду.

При цьому позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди до держави Україна позивачем не заявлені, сама держава Україна в особі Державної казначейської служби України в якості відповідача не залучена.

В силу вимог ч.1 ст. 33 ЦПК України в редакції до 15.12.2017 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належними відповідачем, якщо позов пред"явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Аналогічне правило викладено у ч. ч. 1-2 ст. 51 ЦПК України в діючий редакції.

Тобто суд не має процесуальних повноважень з власної ініціативи залучати до участі у справі будь-яку особу в якості співвідповідача або здійснювати заміну неналежного відповідача на належного. Вказані процесуальні дії суд має право вчинити лише за відповідним клопотанням позивача.

З матеріалів справи не вбачається подання позивачем такого клопотання або подання позивачем уточнених позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди з Держави Україна та за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку органу Державного казначейської служби України та залучення останньої до участі у справі в якості співвідповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції про солідарне стягнення матеріальної шкоди з урахуванням інфляційного збільшення та трьох відсотків річних, про стягнення моральної шкоди безпосередньо з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області в особі голови комісії, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В частині вимог про визнання протиправними дій Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності від 12 вересня 2010 року серії НОМЕР_1, арешту та затримання належного ОСОБА_3 транспортного засобу рішення суду слід залишити без змін.

При цьому, колегія суддів роз`яснює ОСОБА_3 про те, що він не позбавлений права звернутися до суду до органів чиї дії визнані протиправними та держави Україна в особі відповідного органу Державної казначейської служби з вимогами про стягнення матеріальної та моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України шляхом зписання коштів з відповідного рахунку органу Державної казначейської служби України.

У відповідності до ст. 141 ч. 13 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні з урахуванням пропорційності задоволеної вимоги немайнового характеру.

На час звернення до суду з позовом у 2014 році судовий збір підлягав сплаті у розмірі 0,2 мінімальної заробітної плати, яка становила 1218 грн., а судовий збір відповідно - 243,60 грн. (1218*0,2).

Враховуючи кількість відповідачів чиї дії визнані протиправними, з кожного співвідповідача підлягає стягненню судовий збір у рівних частинах, внаслідок чого з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області в дохід держави слід стягнути 81 грн. 20 коп.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Ізмаїльського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Одеській області Куртєвої Інни Дмитрівни - задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 квітня 2018 року в частині солідарного стягнення з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_3 40 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 51 444 грн. витрат від інфляції, 7379 грн. 47коп. трьох відсотків річних та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а разом 108 823 (сто вісім тисяч вісімсот двадцять три) грн. 47 коп. - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_3 до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області про стягнення на користь ОСОБА_3 40000грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 51444грн. витрат від інфляції, 7379грн. 47коп. трьох відсотків річних та 10000грн. на відшкодування моральної шкоди, а разом 108 823 (сто вісім тисяч вісімсот двадцять три)грн. 47коп.

В частині вимог про визнання протиправними дій Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності від 12 вересня 2010 року серії НОМЕР_1, арешту та затримання належного ОСОБА_3 транспортного засобу - рішення залишити без змін.

Змінити судове рішення в частині розподілу судових витрат у відношенні Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області в дохід держави судовий збір в сумі 81 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.09.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: С.О. Погорєлова

А.А. Калараш