Рішення № 76510382, 29.08.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/19557/17

Провадження № 2/127/5466/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

29 серпня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого суді: ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Лисої К.Д.,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про виселення,

в с т а н о в и в:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про виселення. Свої вимоги мотивувало тим, що 04 серпня 2016 року позивач, в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 (Комуністична) в м. Вінниця на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 29 грудня 2015 року. Після отримання права власності на вищезазначену квартиру, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою до вчинення зазначених дій стало проживання у ньому ОСОБА_4 З посиланням на положення закону України «Про іпотеку» позивач вважає, що зазначена особа підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. Позивач направляв письмову претензію про добровільне звільнення житлового приміщення та зняття з реєстрації, яка залишена без реагування.

За наведеного просив виселити ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Комуністична) в м. Вінниця із зняттям з реєстраційного обліку, а також стягнути судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про виселення (а. с. 18).

09 жовтня 2017 року до суду надійшло заперечення на позовну заяву за підписом представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, в якій остання зазначила, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2015 року ОСОБА_4 визнано безвісно відсутнім, починаючи з 01 січня 2013 року, а тому вважає, що у зв’язку із наявними обставинами, не можливо виселити відповідача із житлового приміщення. Одночасно вказала, що обставина родинних зв’язків відповідача по справі та ОСОБА_5В, встановлена і вищезазначеним судовим рішенням. Просила відмовити у задоволенні позову (а. с. 26).

17 січня 2018 року представником позивача до суду подано клопотання, в якому останній зазначив, що відповідно до акту № 24 ТОВ «ЖЕО» від 17 січня 2018 року, в квартирі АДРЕСА_1 (Комуністична) в м. Вінниця проживає лише одна особа – ОСОБА_3. За наведеного, просив змінити первинного відповідача ОСОБА_4 на належного відповідача - ОСОБА_3 (а. с. 64), а також надав позовну заяву в новій редакції від 17 січня 2018 року замінивши відповідача ОСОБА_4 на належного ОСОБА_3 (а. с. 66-68).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2018 року замінено первісного відповідача ОСОБА_4 на належного відповідача ОСОБА_3 (а. с. 70).

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви, просив суд їх задовольнити. Не заперечував, щодо ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник до судового засідання повторно не з’явились, хоча повідомлялись судом про дату, час та місце розгляду даної справи у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Таким чином, з урахуванням приписів ст.ст. 223, 280 ЦПК України суд прийшов до висновку про розгляд справи у відсутність відповідача та його представника в порядку заочного провадження, оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і позивач не заперечив проти такого порядку розгляду справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 серпня 2016 року № 65426906, 04 серпня 2016 року за ПАТ КБ «Приватбанк» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (Комуністична) в м. Вінниця на підставі договору іпотеки від 29 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу (а. с. 4-5).

13 липня 2017 року позивач звернувся до ОСОБА_4 з претензією, в якій вимагав разом із усіма членами сім’ї та іншими мешканцями протягом 30 днів з моменту отримання претензії, добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 (Комуністична) в м. Вінниця із одночасним зняттям з реєстраційного обліку (а. с. 6). Зазначена претензія направлена рекомендованим листом на адресу ОСОБА_4 17 липня 2017 року, що підтверджується копією реєстру поштових відправлень та копією фіскального чека (а. с. 7, зворот).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2015 року, яке набрало законної сили 31 березня 2015 року, ОСОБА_4 визнано безвісно відсутнім з 01 січня 2013 року (а. с. 27).

Відповідно до акту № 24 від 17 січня 2018 року ТОВ «ЖЕО», в квартирі АДРЕСА_1 (Комуністична) в м. Вінниця на час обстеження фактично без реєстрації проживає ОСОБА_3 (а. с. 65).

За наведених обставин, позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про виселення з житлового приміщення.

Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 589 ЦК України, за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 (Комуністична) в м. Вінниця, здійснено на підставі нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог ПАТ КБ «Приватбанк». При цьому, 04 серпня 2016 року позивач набув право власності на вищезазначену квартиру.

Відповідно до ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивач стверджує, що саме діями відповідача ОСОБА_3 порушується його право власності в частині користування квартирою, яке він просить захистити в судовому порядку, шляхом виселення відповідача з квартири.

На підтвердження порушення прав позивача останнім надано акт ТОВ «ЖЕО» від 17 січня 2018 року № 24 (а. с. 65), в якому зазначено, що у квартирі належній позивачеві на час обстеження без реєстрації проживає відповідач. Суд критично ставиться до вищезазначеного твердження, адже за матеріалами справи відповідача ОСОБА_3 не зареєстрована у вищезазначеній квартирі (а. с. 80, 82), а акт від 17 січня 2018 року не містить зазначення обставин, щодо періодичності та тривалості проживання відповідача у квартирі. Інших доказів суду не надано.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Із змісту вищезазначеної статті вбачається, що у разі позасудового врегулювання спору на підставі договору, у мешканців житлового приміщення виникає обов’язок звільнити таке приміщення протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги нового власника. Примусове виселення таких мешканців на підставі рішення суду можливе лише у разі не звільнення житлового приміщення останніми в добровільному порядку у встановлений строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано доказів про те, що відповідачу, у встановлений Законом порядку, направлялась вимога в добровільному порядку звільнити житлове приміщення із зазначенням строку такого звільнення, а тому суд вважає, що позивачем не дотримано вищезазначених вимог Закону щодо направлення вимоги, та відповідно і не вбачається порушення прав позивача саме відповідачем ОСОБА_3

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку із не доведенням позивачем порушення права власності діями (бездіяльність) відповідача.

Керуючись ст. ст. 575, 589, ЦК України, ст. ст. 1, 33, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 4, 5, 13, 81, 223, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про виселення, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2018 року.

Суддя Вінницького міського суду

Вінницької області ОСОБА_1