Ухвала суду № 7650594, 16.12.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

                                                            Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

                                                                                Справа № 5020-3/215-7/118

16.12.09 м. Севастополь

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Іщенко Г.М.,

суддів           Єланської О.Е. , Щепанської О.А.                      секретар судового засідання          Петрашова Ю.Б.

представник позивача: не з'явився;

представник відповідача: Хаймінов Р.В., довіреність №320/10-004 від 11.08.2008;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя на постанову Господарського суду мiста Севастополя (суддя Альошина С.М.) від 10.06.2009

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добриня та Ко" (пр. Генерала Острякова, 15, місто Севастополь, 99029)

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова 37, місто Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 10.06.2009 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя №0000382310/2 від 14.06.2006 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Добриня та Ко" суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем - податок на додану вартість - у сумі 234652,70грн., у тому числі 62942грн. за основним платежем та 171710,70грн. по штрафних (фінансових) санкціях.

Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція в Ленінському районі міста Севастополя звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами апеляційного оскарження Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя винесено податкове повідомлення-рішення №0000382310/2 від 14.06.2006 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Добриня та Ко" суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 234652,70грн., у тому числі: основний платіж –62942,00грн., штрафні санкції –171710,70грн.

Передумовою донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 234652,70грн. став акт №13/23-01/16328694/3278/10 від 04.02.2006, складений відповідачем за результатами проведення виїзної документальної перевірки щодо дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004 по 30.09.2005.

Згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.

При апеляційному перегляді встановлено, що позивачем були укладені контракти з нерезидентами: від 10.08.2004 №12/390-189, від 07.09.2004 №12/390-192, від 22.09.2004 №235/04/ПШ, від 20.10.2004 №80, згідно яким замовники доручались, а позивач зобов’язався здійснити ремонтні роботи, передбачені ремонтною відомістю, а замовники - прийняти результат та оплатити обумовлену ціну.

Перевіркою встановлено, що позивачем не були надані для проведення перевірки переліки використаних у процесі виконання контрактів матеріалів, які б відображували їх повну номенклатуру і фактичну вартість реалізації (з урахуванням матеріалів та комплектуючих, використаних контрагентами). Відповідач дійшов висновку про те, що для застосування нульової ставки податку на додану вартість до всієї вартості замовлень, з урахуванням вартості використаних матеріалів, позивача мав належним чином оформлювати операції з їх експорту, як товарів, тобто, у позивача мали бути наявні відповідні вантажно-митні декларації в обґрунтування такого експорту.

Відповідно до підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" при поставці робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України ставка податку становить 0 відсотків до бази оподаткування.

Відповідачем не прийнято до уваги, що ввезення суден підтверджено відповідними вантажно-митними деклараціями, копії яких належно завіреним чином додані до матеріалів справи. Вказані декларації свідчать про тимчасове ввезення вказаних суден на митну територію України.

Чинним законодавством України не передбачено порядку митного оформлення товарів українського погодження, які були використані при наданні послуг з ремонту тимчасового ввезення.

Зазначені обставини дають судовій колегії підстави вважати, що податкове повідомлення-рішення №0000382310/2 від 14.06.2006 щодо нарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість прийняте відповідачем неправомірно.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов’язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відносно позивача.

Відповідач в акті перевірки від 04.02.2006 №13/23-01/16328694/3278/10 зробив неправильні висновки, що призвело до необґрунтованого визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Акт перевірки від 04.02.2006 №13/23-01/16328694/3278/10 щодо фіксування факту порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 04.02.2006 №13/23-01/16328694/3278/10, як доказ встановлення факту порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 234652,70грн. передбачає вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Добриня та Ко" грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного податкового повідомлення-рішення, як його втручання у право власності позивача.

Дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу було визначено неправомірно податкове зобов’язання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя судова колегія керується вимогами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки чинним законодавством України не передбачено порядку митного оформлення товарів українського походження, які були використані при наданні послуг з ремонту іноземних суден, які заявлені при ввезені на митну територію України в режимі тимчасового ввезення, то визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 234652,70грн. є безпідставним.

Оскільки податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя прийняте без дотримання вимог діючого законодавства, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними та скасував їх відповідно до положень статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статей 195, 196, пункту 1 частини першої статті 198, статті 200, пункту 1 частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає постанову без змін, апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що судом першої інстанції не порушено норми матеріального або процесуального права.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд                     

УХВАЛИВ:          

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Севастополя від 10.06.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя          підпис                              Г.М. Іщенко

Судді           підпис                               О.Е.Єланська підпис                               О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Суддя                                                             Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

складено та підписано 22 грудня 2009 р.