Постанова № 7648080, 18.01.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.01.2010 р.                                                             справа №16/270

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддів за участю представників сторін: від позивача:Терешко О.В., довіреність № 3293 від 09.07.09 від відповідача:не з’явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від23.10.2009 року по справі№16/270 (суддя Манжур В.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп»м.Горлівка Донецької області простягнення 30399грн.82коп. В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»м. Київ звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп»м.Горлівка Донецької області з позовом про стягнення 30399грн.82коп., у тому числі, суми боргу в розмірі 24159грн.62коп., пені в розмірі 1169грн.44коп., 3% річних в розмірі 153грн.51коп., інфляційної складової на суму 390грн.29коп., штрафу в розмірі 4526грн.96коп. Рішенням господарського суду Донецької області від 23.10.2009р. по справі №16/270 позовні вимоги задоволені частково, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп»м.Горлівка Донецької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»м. Київ суму боргу в розмірі 24159грн.62коп., пеню в розмірі 1169грн.44коп., 3% річних в розмірі 153грн.51коп., індекс інфляції в розмірі 390грн.29коп.; витрати по сплаті державного мита в сумі 258грн.73коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 200грн.86коп. В інший частині позову відмовлено. На адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»м. Київ, в якій позивач просить рішення господарського суду Донецької області від 23.10.2009р. по справі №16/270 скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки при розгляді справи судом не були вивчені та враховані всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не зроблена належна оцінка доказів, наданих позивачем. 14.12.2009р. до судового засідання апеляційної інстанції представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп»м.Горлівка Донецької області не з’явився та не надав відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою від 14.12.2009р.по справі №16/270 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»м. Київ згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України було відкладено на 18.01.2010р., на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжено процесуальний строк розгляду справи. У судове засідання від 18.01.2009 з’явився лише представник скаржника, який підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі. Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп»було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. Однак, представник товариства в судове засідання не з’явився, клопотань про відкладення справи розглядом не заявляв. Його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи в апеляційному проваджені.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Дослідивши докази матеріалів справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу від 07.07.2008р. за № 080707-28/ФЛ-Ю-А. Пунктом 1.1. зазначеного договору визначено, що предметом договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена в Специфікації, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

30.07.2008р. був складений акт прийому-передачі майна, за яким предмет договору був переданий у користування лізингоодержувачу.

Як зазначено у п.3.1. договору, відповідач повинен виплачувати позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів. Додатковою угодою від 15.10.2008р. до договору за № 080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р. сторони змінили певні умови договору, зокрема, були внесені зміни до графіку сплати лізингових платежів.

З метою забезпечення належного виконання відповідачем умов договору щодо здійснення лізингових платежів, позивачем були виставлені рахунки-фактури № СФ-902818 від 10.03.2009р., № СФ-903752 від 19.03.2009р., № СФ-903875 від 20.03.2009р., № СФ-904130 від 25.03.2009р., № СФ-905582 від 22.04.2009р., № СФ-905911 від 27.04.2009р., № СФ-907221 від 22.05.2009р., № СФ-908719 від 22.06.2009р., № СФ-910559 від 22.07.2009р.

Проте відповідач, не зважаючи на прийняті за договором фінансового лізингу зобов’язання, виконав їх не в повному обсязі, тобто не сплатив періодичні лізингові платежі у визначений строк, внаслідок чого за період з березня по липень 2009р. у Товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»виникла заборгованість в сумі 24159грн.62коп. Саме на стягненні цієї суми заборгованості наполягає позивач у наданому до господарського суду позові.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано до суду доказів сплати заборгованості за договором № 080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р. у повному обсязі за період з березня по липень 2009р. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» у частині стягнення суми заборгованості за договором фінансового лізингу в розмірі 24159грн.62коп. підлягають задоволенню.

На виконання п.11.3 договору №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р. до відповідача застосовані оперативно-господарські санкції, а саме тимчасове обмеження прав лізиногоодержувача володіти та користуватись предметом лізингу. Внаслідок цього між сторонами було складено акт прийому-передачі від 23.07.2009р., згідного якого лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв предмет лізингу. Сторони визначили, що застосування оперативно-господарських санкцій не призводить до припинення дії договору лізингу, зазначений договір продовжує свою дію.

Згідно ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено законом або договором.

Стаття 782 Цивільного кодексу України передбачає, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до пункту 16.3.1. договору лізингу №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р., даний договір може бути дострокове розірваний лізингодавецем у односторонньому порядку, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше тридцяти днів з настання строку платежу, встановленого графіком сплати лізингових платежів.

Так як у відповідача заборгованість щодо лізингових платежів існує вже на протязі п’яти місяців, позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення №3681 від 26.08.2009р. про розірвання договору фінансового лізингу №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р. , яке було останнім отримано 03.09.2009р.

За таких обставин, апеляційним господарським судом зроблено висновок, що договір фінансового лізингу №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р., укладений між позивачем та відповідачем, припинив свою дію з 03.09.2009р.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки.

Стаття 218 Господарського кодексу України вказує, що несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Пунктом 11.2.1. договору №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р. передбачено, що за несвоєчасну сплату лізингових платежів, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла на період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки.

Як вбачається з матеріалів справи, а також з наданого позивачем розрахунку пені, позивач нарахував пеню у межах визначеного законодавством строку, колегія Донецького апеляційного господарського суду вирішила, що господарський суд Донецької області правомірно задовольнив позовні вимоги у частині стягнення з відповідача пені у сумі 1169грн.44коп.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення 3% річних в розмірі 153грн.51коп. та індексу інфляції в розмірі 390грн.29коп., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх задоволення. Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як свідчать додані до справи докази, відповідач не сплатив лізингові платежі у визначені договором строки, тобто прострочив виконання грошового зобов’язання, інший розмір процентів у договорі фінансового лізингу №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р. не зазначений.

Згідно ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В пункті 11.2.3. договору фінансового лізингу №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р визначено, що у разі ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1 лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок порушення.

За умовами п.8.2.1 зазначеного договору лізингоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізінгодавцю звіту у формі, встановленій сторонами.

Відповідач, в порушення вищезазначених пунктів вказаного договору фінансового лізингу, звіти з третього кварталу 2008 року по другий квартал 2009 року в установленій формі позивачу не надавав.

Судом першої інстанції з посиланням на ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України, зроблено висновок, що згідно вказаної статті штраф може нараховуватись лише у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, а оскільки вказана норма не є диспозитивною, то сторони не вправі змінити її положення та встановити у договорі штраф у вигляді твердої суми або у кратному відношенні до суми зобов’язання. Позивач же просить стягнути штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна на момент укладання договору, що не відповідає чинному законодавству, тому вимоги позивача щодо стягнення суми штрафу у розмірі 4526грн.96коп. не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексомУкраїни.

У ч.1 ст.230 Господарського кодексу України вказано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Апеляційна інстанція вважає, що господарським судом безпідставно відмовлено позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій в розмірі, передбаченому п. 11.2.3. договору №080707-28/ФЛ-Ю-А від 07.07.2008р., як відповідальності за ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна відповідно п.8.2.1. цього договору. Сторонами розмір такої відповідальності визначено у розмірі одного відсотку загальної вартості майна, тобто у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання.

Таким чином, вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 23.10.2009р. по справі №16/270 підлягає частковому скасуванню, а доводи апеляційної скарги відповідають чинному законодавству.

Рішення господарського суду Донецької області від 23.10.2009р. по справі №16/270 підлягає скасуванню частково, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання позову та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у повному обсязі покладаються відповідача –Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп»м.Горлівка Донецької області.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 23.10.2009р. у справі №16/270 - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 23.10.2009р. у справі №16/270 –скасувати частково.

Викласти абзац перший та другий резолютивної частини рішення господарського суду Донецької області від 23.10.2009р. у справі №16/270 у наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” м.Горлівка, Донецька область про стягнення 30399грн.82коп., у тому числі суми боргу в розмірі 24159грн.62коп., пені в розмірі 1169грн.44коп., 3% річних в розмірі 153грн51коп., збитків, понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів, в розмірі 390грн.29коп., штрафу в розмірі 4526грн.96коп. –задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” м.Горлівка, Донецька область (пр.Перемоги, 16, м.Горлівка, Донецька область, 84617; ЄДРПОУ 35323870; п/р 26005052102110 в „Приватбанк”, МФО 335515) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” м.Київ (вул.Дегтярівська, буд.21-г, м.Київ, 04119; ЄДРПОУ 33880354; п/р 26002262400276 в ВАТ „ВіЕйБі Банк” в м.Києві, МФО 380537) суму боргу в розмірі 24159грн.62коп., пеню в розмірі 1169грн.44коп., 3% річних в розмірі 153грн.51коп., індекс інфляції в розмірі 390грн.29коп.; штрафу в розмірі 4526грн.96коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 304грн.01коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.»

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Тіссані Груп” м.Горлівка, Донецька область (пр.Перемоги, 16, м.Горлівка, Донецька область, 84617; ЄДРПОУ 35323870; п/р 26005052102110 в „Приватбанк”, МФО 335515) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” м.Київ (вул.Дегтярівська, буд.21-г, м.Київ, 04119; ЄДРПОУ 33880354; п/р 26002262400276 в ВАТ „ВіЕйБі Банк” в м.Києві, МФО 380537) витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 22грн.70коп.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанова складена та підписана в повному обсязі 18.01.2010р.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий          

Судді:          

Надруковано 5 прим.:

1. позивачу

2. відповідачу

3. у справу

4. господарському суду

5. ДАГС