Постанова № 76472382, 12.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22-ц/796/5527/18 Головуючий у 1 інстанції - Українець В.В.

Унікальний №2/1888/16 Доповідач - Панченко М.М.

П О С Т А Н О В А

М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м.Києва у складі:

судді-доповідача - Панченка М.М.

суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

при секретарі - Кемському В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє у інтересах ОСОБА_3, на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 11 квітня 2018року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також до ОСОБА_7, третя особа Солом»янська районна у м.Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житла,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також до ОСОБА_7, третя особа Солом»янська районна у м.Києві державна адміністрація і, керуючись ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України, просив винести рішення, яким виселити відповідачів без надання іншого приміщення із квартири АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що оскільки рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 26.09.2012 року на указану заставлену відповідачами в іпотеку квартиру звернуте стягнення шляхом визнання права власності на указану квартиру за банком, як іпотекодержателем, просив задовольнити позов, виселивши відповідачів з указаної квартири, які вимоги банку про добровільне виселення не виконують, чим порушують право власності банку.

РішеннямСолом»янського районного суду м.Києва від 11 квітня 2018року позов задоволено.

Судовим рішенням виселено ОСОБА_3, ОСОБА_7 разом з їх неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, який діє у інтересах ОСОБА_3, просить скасувати рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 11 квітня 2018року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на те, що незаконно виселяти відповідачів без надання іншого житла.

Крім того, як зазначає скаржник, відповідач ОСОБА_3 не отримував вимоги банку про добровільне висення, що є порушенням процедури виселення відповідачів зі спірного житла.

Також, скаржник посилається на те, що судом не враховані положення Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та Закону України «Про охорону дитинства».

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Таким чином, справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Встановлено, що 25.03.2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір за №ВL2127,згідно якого позичальник ОСОБА_3 отримав споживчий кредит у сумі 150.000 дол.США, за рахунок якого придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

На забезпечення кредитних зобов»язань ОСОБА_3, 25.03.2008 року між сторонами кредитної угоди укладено договір іпотеки, відповідано до якого в іпотеку Банку була заставлена спірна квартира, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тверською І.В. від 25.03.2008 троку за реєстровим №1102 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 25.03.2008 року за №2781138.

Таким чином, міжПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 виникли відносини договору іпотеки, які врегульовані ст.ст.572, 575 ЦК України і в силу яких кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов»язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов"язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

А, в силу ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки позичальник ОСОБА_3 не виконував договірні зобов»язання щодо погашення кредиту, банк, в рахунок стягнення заборгованості, використав своє право щодо звернення стягнення на заставлену в іпотеку квартиру.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

РішеннямСолом»янського районного суду м.Києва від 26.09.2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права влваасності за іпотекодавцем на цю квартиру.

07.10.2014 року право власності на квартиру за банком було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що на час розгляду справи, у спірній квартирі є зареєстрованими та мешкають відповідачі ОСОБА_3, як власник квартири, його дружина ОСОБА_7 разом з їх неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується довідкою форми № 3, виданої 21.10.2015 року ЖЕД №903.

Згідно ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що може міститись в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про

задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

В розумінні частин 1,2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», чатини 3 ст.109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців за винятком наймачів та членів їх сімей. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов»язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отрмання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Тобто, із аналізу указаних норм слідує, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців за винятком наймачів та членів їх сімей, а тому скаржник в апеляційній скарзі помилково вважав, що стаття 40 Закону України «Про іпотеку» та стаття 109 ЖК України, яка регулює порядок виселення, застосовуються виключно в позасудовому порядку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що 26.11.2013 року та 11.11.2014 року поштовим повідомленнім банком надсилались відповідачу ОСОБА_3 письмові вимоги про добровільне виселення зі спірного житла, які, відповідач отримував 02.12.2013 року та 18.11.11.2014 року, що спростовує доводи відповідача про відсутність факту повідомлення його банком про необхідність виселення /а.с.19,20/.

На час розгляду даної справи, встановлено, що всупереч п.2.4.4. договору іпотеки, без згоди на те іпотекодержателя, в період з 2011 по 2014 рік відповідачем ОСОБА_3, як власником квартири, у спірій квартирі були зареєстровані його дружина та двоє неповнолітніх дітей.

Отже, доводи в апеляційній скарзі відносно того, що виселення відповідачів є незаконним, оскільки на спірній житлоплощі зареєстровані та проживають неповнолітні діти, колегія суддів відхиляє, так як іпотекодавець ОСОБА_3 зареєстрував членів своєї родини, в тому числі і неповнолітніх дітей на спірній житлоплощі з недотриманням договірних умов, зокрема вище зазначеного п. п.2.4.4. договору іпотеки.

Як зазначено вище, правовою підставою для виселення іпотекодавця та членів його родини є ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку», а також рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 26.09.2012 року, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права влваасності за іпотекодержателем на цю квартиру.

Колегія суддів вважає за правомірне зазначити, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права відчуження цього майна іпотекодержателю, за правилами ч.1ст.18 ЦПК України (Обов»язковість судових рішень), є обов»язковим та підлягає виконанню, іншими словами - має силу закону, і саме по собі є актом примусового стягнення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що виселення відповідачів з іпотечної квартири, на яку звернуто стягнення, є правом іпотекодержателя, передбачене вище зазначеними нормами матеріального права, а тому ніхто не може його обмежити у здійсненні цього права.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та роз порядження своїм майном.

Зазначене свідчить, що ПАТ «Універсал Банк», як власник спірного житла, мав право на реалізацію свого права власності, оскільки відповідач ОСОБА_3, як колишній власник житла, в силу закону втратив право на спірну квартиру.

Судом першої інстанції правомірно зроблене посилання на ст.156 ЖК України, згідно якої члени сім»ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири.

А, оскільки, право користування спірною квартирою у інших відповідачів є похідним від прав колишнього власника житла ОСОБА_3, у зв»язку з цим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право користування спірної квартирою втрачено також і іншими відповідачами, які є членами його сім»ї та проживають разом з ним у спірній квартирі.

Належить також зазначити, що за змістом статей 39,40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв»язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредита, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 ст.109 ЖК України).

Указаний висновк узгоджується правовою позицією Верховного Суду України висловленої за результатами розгляду справи №6-39цс15.

Оскільки, як слідує із матеріалів справи, спірна квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_3 за кредитні кошти, отримані від позивача ПАТ «Універсал Банк», колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, не вбачає підстав для надання відповідачам іншого жилого приміщення.

З урахуванням того, що іпотекодавцем ОСОБА_3 кредит на придбання спірного житла був отриманий у іноземній валюті, тому, в контексті Закону України №1304-VІІ від 3.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майена громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті», колегія суддів вважає за необхідне зазначаити наступне.

ЗазначенийЗакон вступив у дію 07.06.2014 року, тобто, після ухвалення рішення Солом»янським районним судом м.Києва від 26.09.2012 року, яким звернуто стягнення на заставлену квартиру АДРЕСА_1.

По-друге, указаним Законом регулюються відносини звернення стягнення на заставлене майно, але не відносини виселення з указаного іпотечного майна, а тому доводи скаржника в частині необхідності застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є безпідставними.

Між тим, відповідно до правової позиції висловленої Верховним судом України за результатами розгляду справи №6-492цс15 поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобовязання (п.2 ч.1 ст.263 ЦК України).

Відтак, установлений Законом України №1304-V11 «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов»язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Указаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов»язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

На підставівище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції про виселення відповідачів зі спірного житла постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє у інтересах ОСОБА_3, відхилити, а рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 11 квітня 2018року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 14.09.2018 року.

Суддя-доповідач

Судді