Постанова № 76451420, 12.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 339/435/17

Провадження № 22-ц/779/882/2018

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Головенко О. С.

Суддя-доповідач Мелінишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

за участю секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на рішення Болехівського міського суду в складі судді Головенко О.С., ухвалене 25 квітня 2018 року в м. Болехові Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 2 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Болехівської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6, орган приватизації Болехівської міської ради, обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське ОБТІ», приватний нотаріус Барабаш Руслана Степанівна, про визнання недійсними та скасування свідоцтва про право власності на житло, договору дарування квартири, скасування реєстрації права власності,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Болехівської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6, орган приватизації Болехівської міської ради, обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське ОБТІ», приватний нотаріус Барабаш Р.С., про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, договору дарування квартири, скасування реєстрації права власності.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 жовтня 2001 року він є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1. Під час розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, до участі якої ухвалою від 10 квітня 2017 року він залучений в якості співвідповідача, йому стало відомо, що 14 грудня 1993 року ОСОБА_4 також видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру. 19 листопада 2013 року остання подарувала спірну квартиру відповідачу ОСОБА_3 Вважає, що свідоцтво про право власності на житло видано з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», порушує його право на визначення належної йому частки у квартирі.

Рішенням Болехівського міського суду від 25 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Також скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Болехівського міського суду від 27 грудня 2017 року про заборону ОСОБА_3 вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що видача ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житло жодних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушує. А тому підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло відсутні. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, то такі також не підлягають до задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на 18 листопада 1993 року у спірній квартирі, крім відповідача ОСОБА_4, проживали інші наймачі, зокрема її син, а його батько, ОСОБА_5 Відповідно вони обоє подали заяву про приватизацію квартири. Розпорядженням органу приватизації №367 від 18 листопада 1993 року заява задоволена, вирішено передати квартиру в їх власність. Проте, в порушення вимог ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» свідоцтво про право власності на житло видано тільки на ОСОБА_4

Окрім того, рішення про розподіл спірної квартири на частки 44,4 кв.м та 36,3 кв.м виконкомом Болехівської міської ради не приймалось, що підтверджується довідкою Державного архіву Івано-Франківської області №Р-4/04-10 від 18 лютого 2015 року.

Відтак, внаслідок видачі двох різних свідоцтв про право власності на житло різним особам, а не тим, які на час проведення приватизації спірної квартири проживали в ній, порушено порядок визначення часток кожного в цілому об'єкті нерухомого майна. Відповідно порушено право ОСОБА_1 на правильне визначення належної йому частки в цій квартирі.

Всіх цих обставин суд першої інстанції не врахував, а тому безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Також вказує, що судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, предметом дослідження якої належало питання щодо відповідності наявної технічної документації вимогам державних будівельних норм і правил, встановлення фактичної наявності одного цілого об'єкта нерухомості чи кількох (двох) різних за однією інвентарною (поштовою) адресою тощо.

Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не подано.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У зв'язку з чим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися повторно будучи належним чином повідомленими про дату,час і місце розгляду справи, що згідно ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону з огляду на наступне.

Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України, який був чинним на момент подачі позову, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні норми містяться і у ч.1 ст. 4 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен перевірити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 14 грудня 1993 року виконавчого комітету Болехівської міської ради ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_3, загальна площа якої становить 44,4 кв.м. Квартира приватизована нею на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», свідоцтво видано згідно із розпорядженням від 18.11.1993 року. Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку в Івано-Франківському ОБТІ, реєстрова книга № 2407 (т.1, а.с.10,11).

В подальшому 19 листопада 2013 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований) укладено договір дарування, згідно умов якого дарувальник безплатно передала у власність обдарованого належну їй на праві приватної власності однокімнатну квартиру №2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 На підставі вказаного договору в той же день за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру ( т.1, а.с.12-13,14).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 покликався на те, що свідоцтво про право власності на житло видано ОСОБА_4 з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно порушує його право на правильне визначення належної йому частки у спірній квартирі.

В силу ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 1 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-XII, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (ч. 5 ст. 5 Закону).

Відповідно до частини 2 ст.8 цього Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що право на приватизацію мають наймачі та члени його сім'ї, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з ним або за якими зберігається право на житло.

Разом з тим, відповідно до паспорта громадянина України позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Його місцем народження є с. Красне, Слободзейський район, Молдова (т.1, а.с.5).

Враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що видача ОСОБА_4 у 1993 році свідоцтва про право власності на житло не порушує його право, за захистом якого він звернувся. А отже, обґрунтовано відмовив у задоволенні як цієї позовної вимоги, так і інших, які є похідними від неї.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, а зводяться до неправильності здійснення приватизації спірної квартири.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

А тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Болехівського міського суду від 25 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2018 року.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин