Постанова № 7644566, 21.01.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2010 р. Справа № 07/256-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді (доповідач),

при секретарі Байбак О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Ковальчук А.С.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 3574Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 12.10.09 р. по справі № 07/256-09

за позовом Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів", м. Новоукраїнка

до ТОВ "Міапак", м. Харків

про стягнення 53944,10 грн. -

встановила:

В серпні 2009 р. позивач –ДП ДАК “Хліб України” Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів, м. Новоукраїнка, Кіровоградської області звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень та доповнень, просив суд стягнути з відповідача –ТОВ “Міапак”, м. Харків 33600 грн. заборгованості, 10344,10 грн. пені та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати одержаного товару за укладеним між сторонами договором № 169 від 13.03.07 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.10.09 р. (суддя Інте Т.В.) по справі № 07/256-09 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивачем не доведено суду додержання ним умов договору (п. п. 4.1-4.2) щодо порядку оплати проданого товару; що видаткова накладна № РП-006417 від 18.10.07 р., яка як зазначав при зверненні до суду позивач, та товарно-транспортна накладна сер. 02АБЗ № 020572 від 18.10.07 р. оформлені неналежним чином, що унеможливлює їх прийняття в якості належного доказу та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення не взяв до уваги той факт, що відповідач під час розгляду даної справи фактично не спростовував факт отримання товару за накладною № РП-006417 від 18.10.07 р., та тим більше, частково оплатив заборгованість за товар, отриманий за згаданою накладною.

Разом з тим суд, на думку відповідача, з метою визначення всіх фактичних обставин даної справи, в т.ч. з метою визначення отримував чи ні відповідач товар за спірною накладною, безпідставно не призначив по справі судово-бухгалтерську експертизу та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив.

Згідно із статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Як свідчить залучене до матеріалів справи свідоцтво про державну реєстрацію підприємства відповідача (а.с. 14), воно зареєстроване за адресою м. Харків, пр. Орджонікідзе, буд. 12, кв. 53. Саме на вказану адресу судом апеляційної інстанції направлялася кореспонденція.

Враховуючи, що оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов‘язок з‘ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, а процесуальні документи суд надсилав на юридичну адресу відповідача, зазначену в виписці з ЄДРПОУ, судова колегія вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, відповідно до укладеного між сторонами по справі генерального договору (дистриб’юторської угоди) № 169 від 13.03.07 р., (далі – договір), продавець (позивач) зобов’язався передавати покупцеві (відповідачу) товар (пластівці, мюслі), а останній –приймати його в кількості не менше 31 тонни щомісячно, з метою подальшої його реалізації і сплачувати за товар обумовлену ціну. Ціна на товар встановлюється в специфікаціях до договору, які є невід’ємною його частиною.

Згідно з п. 4.1 договору, покупець зобов’язався здійснювати оплату за кожну окрему партію товару на протязі 21 календарного дня з моменту підписання документів, на підставі яких переходить право власності на товар.

Відповідно до п. 4.2 договору, умови оплати за пунктом 4.1 застосовуються покупцем виключно при розрахунках через факторинг, про що останній буде належним чином повідомлений продавцем про застосування такого розрахунку на користь фактора. В разі відсутності факторингового повідомлення продавця, покупець здійснює 100% попередню оплату на розрахунковий рахунок продавця.

Як зазначав позивач під час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, про розрахунок через факторинг позивач відповідача не повідомляв.

Як свідчать матеріали справи, в період з 14.03.2007 р. по 18.10.2007 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 336848 грн., який був останнім оплачений лише частково, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 33600 грн.

Як зазначав позивач під час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, частково несплаченим залишився товар поставлений за видатковою накладною № РП-006417 від 18.10.07 р. на суму 77460,00 грн.

Вказаний товар поставлявся відповідачу за товарно-транспортною накладною № 02057 від 18.10.07 р.

Факт часткової оплати відповідачем отриманого товару підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними документами, а саме виписками банку та прибутковим касовим ордером № 1253 від 17.09.09 р. (а.с. 130-156).

Зазначене дає суду підстави вважати, що товар отриманий за видатковою накладною № РП-006417 від 18.10.07 р. на суму 77460,00 грн. був частково оплачений відповідачем, а саме в сумі 43860 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що видаткова накладна № РП-006417 від 18.10.07 р., яка як зазначав при зверненні до суду позивач, та товарно-транспортна накладна сер. 02АБЗ № 020572 від 18.10.07 р. оформлені неналежним чином, що унеможливлює їх прийняття в якості належного доказу передачі товару та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

П. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законом не встановлено інший строк оплати.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного правомірно зазначив про те, що видаткова накладна № РП-006417 від 18.10.07 р. та товарно-транспортна накладна сер. 02 АБЗ № 020572 не містить підпису отримувача товару.

Однак, при цьому, суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що товарно-транспортна накладна сер. 02 АБЗ № 020572 містить печатку підприємства відповідача в графі «Прийняв».

Крім того, суд також не звернув увагу на той факт, що вищезгадані документи містять відомості про отримувача товару, а саме особу, яка діяла за довіреністю № 633878 від 15.10.07 р. з вказівкою про цю довіреність.

Як свідчать матеріали справи, вказана довіреність залучена до її матеріалів. Підприємством відповідача її видано на ім’я Правдова М.Л. на отримання від позивача товарно матеріальних цінностей за договором № 169 від 13.03.07 р., а саме пластівців вівсяних в кількості 20 тонн., тобто в кількості яка зазначена в видатковій накладній № РП-006417 від 18.10.07 р. та товарно-транспортній накладній сер. 02 АБЗ № 020572.

Як зазначає позивач, вказана довіреність була отримана ним при передачі товару за видатковою накладною № РП-006417 від 18.10.07 р. та товарно-транспортною накладною сер. 02 АБЗ № 020572 уповноваженому представнику відповідача.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України за N 99 від 16.05.96 р. (далі - інструкція) Сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Тобто, довіреність є документом суворої бухгалтерської звітності та підставою для передачі товару її отримувачу.

П. 6 згаданої інструкції встановлено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Відповідно до вимог п. 13 Інструкції, Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів невикористання вказаної довіреності, зазначене дає суду підстави вважати, що вона була використана уповноваженим представником відповідача під час отримання товару і спірний товар дійсно отримувався відповідачем за видатковою накладною № РП-006417 від 18.10.07 р. та товарно-транспортною накладною сер. 02 АБЗ № 020572.

Крім того, про отримання відповідачем товару за згаданими документами також свідчить факт наявності печатки підприємства відповідача на товарно-транспортній накладній сер. 02 АБЗ № 020572 а також факт часткової його оплати у сумі 43860 грн.

Відсутність повідомлення з боку позивача про факторинг свідчить про те, що при визначенні строків оплати товару підлягає застосуванню п. 4.2, відповідно до вимог якого відповідач зобов’язаний оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати.

Таким чином, висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову є такими, що суперечать матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України, в зв’язку з чим, відповідне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 33600,00 грн. заборгованості підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.1 договору, в разі прострочення оплати товару Покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як свідчать матеріали справи, в зв’язку з простроченням відповідачем грошового зобов’язання позивачем було нараховано до стягнення пеню в сумі 10344 грн., що розрахована на суму заборгованості в розмірі 43600 грн., яка існувала у відповідача на момент звернення позивача до суду за період в 1 рік прострочення. Однак, вказані вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 4011,25 грн. в зв’язку з обмеженнями щодо терміну нарахування пені, встановленими п. 6 ст. 232 ГК України з моменту прострочення відповідачем грошового зобов’язання.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягнення 376,11 грн. держмита, 188,05 грн. держмита за подання апеляційної скарги та 267,65 грн. судових витрат.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.10.09 р. по справі № 07/256-09 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міапак»(61075, м. Харків, просп. Орджонікідзе, буд. 12, кв. 53; код ЄДРПОУ 34860596; МФО 351005; п/р 26006068363500 в АКІБ «УкрСиббанк») на користь Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України»Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів (27100, Кіровоградська обл.., м. Новоукраїнка, вул.. Чайковського, 28; код ЄДРПОУ 00951876; МФО 323000; п/р 26009301000511 в ВАТ «ВТБ Банк») 33600,00 грн. заборгованості, 4011,25 грн. пені, 376,11 грн. держмита, 188,05 грн. держмита по скарзі та 267,65 грн. судових витрат.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Повний текст постанови підписано 21.01.2010 р.

Головуючий суддя

Судді