Рішення № 7642600, 15.01.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.10                                                                                           Справа№ 25/273

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи :

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “Віна Лівадії” (м.Львів)

до відповідача:Кооперативного комерційно-виробничого підприємства “Лілея” (с.Бабина Самбірського району)

про :стягнення заборгованості в сумі 1 106,28 грн.

Суддя : В.М. Пазичев

При секретарі :І.Є. Башак

Представники:

від позивача:Туркас О.В.-представник, довіреність від 03.10.2009 року

від відповідача:Не з”явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Віна Лівадії” (м.Львів) до Кооперативного комерційно-виробничого підприємства “Лілея” (с.Бабина Самбірського району) про стягнення заборгованості в сумі 1 106,28 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.12.2009 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 15.01.2010 року.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.12.2009 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

15.01.2010 року за вх.№436 позивач подав уточнення позовних вимог, згідно якого просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 926,70 грн. та судові витрати.

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та уточненні до позовної заяви.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.12.2009 року не виконав, відзиву на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення №5055239 від 02.01.2010 року , а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов”язковою.

Позов розглянуто за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Рішення виготовлено, підписано та оголошено 15.01.2010 року.

Розглянувши документи і матеріали справи, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, які були присутніми в судових засіданнях, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

17.08.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Віна Лівадії” (надалі –позивач) та Кооперативним комерційно-виробничим підприємством “Лілея” (надалі –відповідач) укладено договір поставки №341/09 (надалі –договір).

Згідно умов даного договору, позивач повинен поставити товар відповідачу, а відповідач на основі п.1.1 та п.5.1 даного договору зобов”язаний був здійснити оплату поставленого товару.

Відповідно до договору, 26.08.2009 року позивачем на користь відповідача поставлено товар на загальну суму 926,70 грн. Однак, відповідач, за твердженням позивача, не оплатив поставку товару. Отже, станом на момент звернення з позовом прострочення платежу становить 103 календарних дні, що підтверджується товаро-транспортною накладною №РН-0003877 від 26.08.2009 року.

Намагаючись вирішити питання про повернення відповідачем боргу, з метою безпосереднього врегулювання спору, позивач 30.09.2009 року звернувся до відповідача, особисто під розписку, з претензією вих.№7/009, однак, жодної відповіді не отримав.

Згідно п.5.2 договору, за порушення строків оплати покупець зобов”язаний виплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10% від суми заборгованості та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нараховано штраф в розмірі 92,67 грн., пеня в розмірі 53,60 грн., 3% річних в розмірі 7,85 грн., інфляційні нарахування в розмірі 31,14 грн.

Однак, 15.01.2010 року за вх.№436 позивач подав уточнення позовних вимог, згідно якого просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 926,70 грн. та судові витрати.

Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 926,70 грн.

У порушення норм чинного законодавства та умов договору, відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, докази погашення боргу суду не представив.

При прийняті рішення суд керувався наступним:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами –юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і хоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, відзив на позов не представив, проти позовних вимог у встановленному чинним законодавством України порядку не заперечив, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог з урахуванням уточнення позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив і не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Віна Лівадії” (м.Львів) до Кооперативного комерційно-виробничого підприємства “Лілея” (с.Бабина Самбірського району) про стягнення заборгованості в сумі 926,70 грн. є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжні доручення №2558044 від 22.12.2009 року на суму 102,00 грн. про сплату державного мита та №2558008 від 22.12.2009 року на суму 236,00грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити.

2.          Стягнути із Кооперативного комерційно-виробничого підприємства “Лілея” (81455, Львівська область, Самбірський р-н, с.Бабина, код ЄДРПОУ 30123694, р/р 26002301297, МФО 385253, ВОБ м.Самбір) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Віна Лівадії” (79040, м.Львів, вул.Городоцька,355; код ЄДРПОУ 32362063, р/р 26005310025301 в ФАБ “Південний” м.Львів, МФО 285532) – 926 (дев”ятсот двадцять шість) грн. 70 коп. –боргу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. –сплаченого держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. – сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя