Рішення № 7642550, 24.12.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.09                                                                                           Справа№ 9/215

Господарський суд Львівської області в складі судді Данко Л.С.

При секретарі Козак І.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнського Акціонерного Банку (ВАТ «ВіЕйБі Банк»), м. Київ,

До відповідача: Приватного підприємства «Компанія Петраков», м. Львів,

Про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 44/06 від 04 грудня 2006 року в сумі 27651,94 доларів США та інфляційні збитки в сумі 51680,63 грн., стягнення з відповідача на користь позивача державного мита в сумі 276,52 доларів США та 516,81 грн., стягнення з відповідача на користь позивача 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За участю представників:

Від позивача: Брегей І.С. –представник, за довіреністю від 16.10.2009р. № 03/4/1/716,

Від відповідача: не прибув,

Представнику роз»яснено права і обов»язки передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань –не поступило.

Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнського Акціонерного Банку (ВАТ «ВіЕйБі Банк»), м. Київ, до Приватного підприємства «Компанія Петраков», м. Львів, про: стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 44/06 від 04 грудня 2006 року в сумі 27651,94 доларів США та інфляційні збитки в сумі 51680,63 грн., стягнення з відповідача на користь позивача державного мита в сумі 276,52 доларів США та 516,81 грн., стягнення з відповідача на користь позивача 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.12.2009р. у справі № 9/215 порушено провадження у справі і розгляд справи призначено на 17.12.2009р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені про день, час та місце розгляду даної справи (докази - матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області від 17.12.2009р. розгляд справи відкладено на 24.12.2009р., про що сторони були повідомлені, повторно, в порядку передбаченому п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 10.12.2002р. № 75 –рекомендованою поштою.

В процесі розгляду даної справи, позивачем подано доповнення до позовної заяви, докази надсилання 23.12.2009р. цього доповнення відповідачу у справі рекомендованою поштою № 1188/2014219, що підтверджується оригіналом поштової квитанції, представник позивача просить стягнути з Відповідача заборгованість за кредитним договором № 44/06 від 04 грудня 2006 року в сумі 27651,94 доларів США та інфляційні збитки в сумі 51680,63 грн., державне мито в сумі 276,52 доларів США та 516,81 грн., 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, подав документи, які вимагалися судом (оригінали для огляду в судовому засіданні, належним чином завірені їх копії –у справу), в судових засіданнях надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просить розглядати справу без участі представника відповідача, який, повторно, без поважних причин, не направив в судове засідання повноважного представника та не надав (не надіслав), без поважних причин відзиву на позовну заяву.

Відповідач, повторно, без поважних причин не прибув, повноважного представника в судове засідання не направив, без поважних причин, вимог ухвал суду від 02.12.09р. та від 17.12.09р. –не виконав.

Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України –за наявними у ній матеріалами.

У ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО:

Позивач –Відкрите акціонерне товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк (ВАТ «ВіЕйБі Банк»), місцезнаходження: 04119, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Зоологічна, Б, 5 ( п. 1.3. Статуту), є юридичною особою ( п. 3.1. Статуту), йому присвоєно код ЄДРПОУ 19017842, що підтверджується Витягом з ЄДР серії АА № 109159, довідкою АА № 183937 з ЄДРПОУ, Статутом, який зареєстровано у встановленому законом порядку 24.06.2009р. номер запису: 1074105007500077.

Як вбачається із Статуту Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнського Акціонерного Банку (ВАТ «ВіЕйБі Банк», він створений відповідно до Рішення Установчих зборів від 14.05.1992р. та зареєстровано НБУ 02.07.1992р., про що було зроблено запис до Республіканської книги реєстрації банків під номером 120 (ст. 1.1. Статуту), Рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 39 від 26.12.2006р.) було затверджено, а 09.02.2007р. НБУ зареєстровано нове найменування Банку - Всеукраїнський Акціонерний Банк (ВАТ «ВіЕйБі Банк»( п.п. 1.2. Статуту).

Юридична особа наділена правом створювати філії, представництва ( п. 3.1. Статуту) та вчиняти інші дії відповідно до вимог чинного законодавства України ( стаття 2, п. 3.3. Статуту).

Відповідач – ПП «Компанія Петраков»є юридичною особою, діє на підставі Статуту, місцезнаходження: місто Львів, вулиця І. Федорова, 29/17, йому присвоєно код ЄДРПОУ 33863161.

Між Позивачем - Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнським Акціонерним Банком (ВАТ «ВіЕйБі Банк») (за умовами кредитного договору –«Кредитодавець») та відповідачем: ПП «Компанія Петраков»(за умовами кредитного договору –«Позичальник») 01 грудня 2006 року було укладено кредитний договір № 44/06, з Додатком до нього за № 1, Додаткова угода № 1 від 04.12.2006р. до кредитного договору № 44/06 від 01.12.06р., Додаткова угода № 2 від 09.06.2008р. до кредитного договору № 44/06 від 01.12.06р.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (неосновними) ознаками даний договір є кредитним договором, правовідносини за яким, регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України, зокрема, статтею 1054 ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір № 44/06, з Додатком до нього за № 1, Додаткова угода № 1 від 04.12.2006р. до кредитного договору № 44/06 від 01.12.06р., Додаткова угода № 2 від 09.06.2008р. до кредитного договору № 44/06 від 01.12.06р. укладено сторонами у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає ст. 207, п. 1 частини 1 статті 208 ЦК України, є правомірним правочином, відповідно до статті 204 ЦК України.

Згідно умов вказаного кредитного договору, позивачем відповідачу надано кредит в сумі 20000 доларів США (п. 1.1.1. кредитного договору) з терміном остаточного повернення кредиту 28 листопада 2008 року включно ( п. 1.1.2. кредитного договору).

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 1.1.3. кредитного договору за користування кредитом встановлено процентну ставку 13,5% річних, а з 09.06.2008р., згідно умов Додаткової угоди № 2 до кредитного договору –14,5%.

За вказаним кредитним договором позичальник взяв на себе зобов»язання, зокрема:

п. 3.3.3. договору: повернути кредит відповідно до умов визначених у п. 1.1.2., п. 2.3. кредитного договору зі сплатою процентів за фактичний строк його користування та сплатою штрафних санкцій;

п. 3.3.5.: сплачувати кредитодавцю проценти та комісії на умовах, визначених кредитним договором.

На виконання умов зазначеного кредитного договору, позивач перерахував відповідачу, згідно умов кредитного договору № 44/06 (п. 1.1.4.), Додаткової угоди № 1 від 04.12.2006р. до кредитного договору, 20000 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 255590 від 04.12.2006р. (докази –в матеріалах справи).

З наведеного вбачається, що позивач свої зобов»язання за даним договором виконав в повному обсязі.

Відповідач взятих на себе зобов»язань із своєчасного повернення в повному обсязі кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом –не виконав, порушив терміни повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, чим допустив порушення умов кредитного договору п.п. 3.3.3., 3.3.5., не зважаючи на закінчення терміну остаточного повернення кредиту станом на 05 листопада 2009 року, відповідно до Графіка погашення кредиту викладеного в Додатку № 1 від 01.12.2006р. до кредитного договору, а саме: відповідачем допущено прострочення заборгованість за кредитом на суму 20000 доларів США; відсотки, що підлягають сплаті за користування кредитом ( п.п. 2.7. –2.8. кредитного договору) у розмірі 72,50 доларів США; прострочено відсотки (п.п. 2.7. –2.8. кредитного договору) в сумі 4123,12 доларів США (Розрахунок заборгованості –в матеріалах справи).

Згідно із п. 4.2. кредитного договору, у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, які передбачені умовами даного договору, позичальник сплачує кредитодавцю пеню за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог п. 4.2. кредитного договору позивачем на відповідача нараховано: пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 2964,44 доларів США; пеню за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 491,87 доларів США (Розрахунок пені –в матеріалах справи).

Крім цього, згідно статті 625 ЦК України, боржник який прострочиі виконання грошового зобов»язання на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до зазначеної норми ЦК України та п. 4.5. кредитного договору, позивачем на відповідача нараховано інфляційні втрати в сумі 51680, 63 грн. (Розрахунок інфляційних втрат –в матеріалах справи).

Згідно ч. 1, 4, 6 статті 231 ГК України зазначено, що законом щодо окремих видів зобов»язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частинами 3 та 4 ст. 232 ГК України передбачено вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Частиною 3 зазначеної статті визначено, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В нашому випадку, зобов”язання виникло з кредитного договору № 44/06 від 01.12.2006р.

Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти —юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми —юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Частина 4 зазначеної статті передбачає, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Стаття 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 статті 216 ГК України визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

Стаття 217 ГК України, чітко визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що крім зазначених у частині другій цієї статті госпо дарських санкцій, до суб'єктів господарювання за пору шення ними правил здійснення господарської діяльнос ті застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 4 статті 217 ГКУ, господарські санкції застосовуються у встановле ному законом порядку за ініціативою учасників госпо дарських відносин, а адміністративно-господарські сан кції —уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог статті 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті визначено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України передбачається, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Статтею 343 ГК України передбачено відповідальність за порушення строків розрахунків.

Крім того, відповідно до статті 526 ЦК України визначено, що зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1050 ЦК України передбачено наслідки порушення договору позичальником.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнають ся господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, встановлені договором.

Суд заслухав пояснення представника позивача, оглянув та дослідив докази у справі, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально обгрунтований, відповідачем не спростований належними та допустимими доказами, є таким, що підлягає до задоволення.

Позивачем за даним позовом сплачено державне мито в розмірі 276,52 доларів США та 516,81 грн., що підтверджується фінансовим документом від 25.11.09р. PRSEND –1328-000001, платіжним дорученням № 822628 від 12.11.2009р., довідкою з Державного Казначейства України від 10.12.2009р. № 14-09/3980-22032 (оригінал довідки –в матеріалах справи) та платіжним дорученням № 822666 від 12.11.2009р., про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп., відповідно до постанови КМ України від 05.08.2009р. № 825, якою встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн.

Виходячи з наведеного, судові витрати покласти на сторін пропорційно задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 4-3 - 4-7, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44 - 49, 69, 77, 75, 82 - 85, 116-117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовільнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Компанія Петраков»(п. і. 79000, місто Львів, вулиця Івана Федорова, буд. 29, кв. 17, код ЄДРПОУ 33863161) на користь Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнського Акціонерного Банку (ВАТ «ВіЕйБі Банк») (п. і. 04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, 5, код ЄДРПОУ 19017842, адреса для листування: п.і. 79034, м. Львів, вул. Литвиненка, 3) заборгованість за кредитним договором № 44/06 від 04 грудня 2006 року в сумі 27651,94 доларів США та інфляційні втрати в сумі 51680,63 грн., державне мито в сумі 276,52 доларів США та 516,81 грн., 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя