Рішення № 76424202, 13.08.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 57

тел. канцелярії 744-00-77, факс 744-17-64, email – inbox@bs.dp.court.gov.ua

Справа № 200/13287/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2018 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого – судді Шевцової Т.В.,

при секретарі судового засідання – Агашаріфовій В.А.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з даним позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 гривень.

В обґрунтування позову зазначив, що він проходив військову службу у складі діючої армії в період бойових дій в тому числі під час виконання інтернаціонального обов’язку, перебував в партизанських загонах і з’єднаннях з 25.01.1985 року по 14.12.1985 року в складі в/ч пп51884. У травні 1985 року отримав осколкове поранення в область голови, обличчя, лівої верхньої кінцівки та лівої нижньої кінцівки. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців було встановлено, що отримані ним поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

У 2016 році позивачу встановлено 3 групу інвалідності за загальним захворюванням безстроково. Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, психіатра, терапевта, санатроно-курортне лікування. Після звільнення з військової служби позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні.

У зв'язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Звичні життєві зв'язки позивача порушені, адже, він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань позивач буде відчувати усе своє подальше життя.

Позивач постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився.

Через свою інвалідність позивач вже не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні.

Враховуючи зазначене, позивач оцінює моральну шкоду, що йому спричинено, у розмірі 100 000,00 грн. та вважає зазначену суму справедливою та адекватною глибині його душевних страждань, та просить суд стягнути її з відповідача на його користь.

Відповідачем надано письмові заперечення щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у складі діючої армії в період бойових дій в тому під час виконання інтернаціонального обов’язку, перебував в партизанських загонах і з’єднаннях з 25.01.1985 року по 14.12.1985 року в складі в/ч пп51884.

У травні 1985 року отримав осколкове поранення в область голови, обличчя, лівої верхньої кінцівки та лівої нижньої кінцівки.

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців було встановлено, що отримані ним поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

У 2016 році позивачу встановлено 3 групу інвалідності за загальним захворюванням безстроково.

Позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, психіатра, терапевта, санатроно-курортне лікування. Після звільнення з військової служби позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.1ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації,так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Позивачем у порушення вищевказаних положень закону не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. Сам факт отримання поранення під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Крім того, 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців. Укладення цієї Угоди викликане необхідністюміжнародного правового врегулювання питань соціального захисту учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, членів сімей загиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб, збереження за ними встановлених пільг і гарантій незалежно від місця проживання. Даною угодою також передбачено ряд пільг для учасників бойових дій, які брали участь у бойових діях на території іншої держави, в тому числі і на території Афганістану.Також відповідно до ст.5 Угоди фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг і гарантій категоріям осіб, що зазначені у статті 1 цієї Угоди, здійснюється Сторонами згідно з їх національним законодавством.

На позивача, як на учасника бойових дій, який брав участь у бойових діях на території іншої держави, розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за доцільне судові витрати віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська.

Суддя Т.В.Шевцова