Рішення № 7640413, 20.01.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.01.10 р. Справа № 37/340пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу Школа мистецтв №4, м. Донецьк, ідентифікаційний код 21959391

до відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, с. Андріївка, Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: звільнення приміщення та стягнення грошових коштів в сумі 26239,37грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача Пластовець А.В. (згідно наказу №59 від 04.09.1992р.);

від Відповідача не зявився;

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 12.01.2010р. на 20.01.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальний початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад Школа мистецтв №4, м. Донецьк (далі Позивач) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, с. Андріївка, Донецької області (далі Відповідач) про зобовязання Відповідача звільнити нежитлове приміщення загальною площею 361,7кв.м. за адресою: м. Донецьк 64, вул. Максима Козиря, б. 17 на першому поверсі і повернути Позивачеві означений обєкт оренди шляхом передання та про стягнення з Відповідача загальної суми борги у розмірі 26239,37грн., з яких:

- 12478,99грн. заборгованості по орендній платі, 409,43грн. заборгованості по комунальним послугам, 871,96грн. пені - на користь управління культури та туризму;

- 12478,99грн. заборгованості місцевому бюджету.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 22.03.2005р. та відсутність розпорядження Донецького міського голови про продовження строку його дії з Відповідачем та нового договору оренди, припинення Орендарем здійснення будь-яких платежів з березня 2009р. при фактичному користуванні обєктом оренди, внаслідок чого виникли підстави для висування заявлених грошових вимог.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розпорядження Виконкому Донецької міської ради від 29.05.1997р. №797р., розпорядження Донецького міського голови від 08.08.1997р. №146 та від 22.03.2005р. №298, договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 22.03.2005р. з додатками, довідку про сплату наданої правової допомоги, довідку про заборгованість з орендної плати та комунальних послуг, лист від 10.08.2009р. №24.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 610, 611, 623, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Доповненням до позовної заяви (а.с.а.с.96-99), наданим через канцелярію суду 19.01.2010р., Позивач виклав свою позицію відносно наслідків нездійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди та привів додаткове нормативне обґрунтування заявлених вимог посиланням на ст.ст. 2, 10, 19, 26, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 188, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 220, 629, 838, 782, 783 Цивільного кодексу України.

Позивач на виконання вимог суду та для додаткового обґрунтування своєї позиції надав документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.33-55, 57-91, 100-103)

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву та доказів сплати стягуваних сум або повернення майна не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд за адресою місцезнаходження, встановленою за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.102), достовірність яких презюмується за змістом положень ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.31).

У судових засіданнях представник Позивача підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливає таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням від 29.05.1997р. №797р Виконавчого комітету Донецької міської ради (а.с.16) вирішено передати на баланс міському відділу культури будівлю дошкільного закладу №400, розташовану за адресою: м. Донецьк-64, вул.. Максима Козиря, 17 для використання означеної будівлі для розміщення Донецької дитячої шкоди мистецтв №4.

Розпорядженням Донецького міського голови від 08.08.1997р. №146 (а.с.17) до розпорядження №797р від 29.05.1997р. були внесені певні зміни щодо передання вказаної будівлі безпосередньо на баланс позашкільного закладу освіти дитячій школі мистецтв.

Згідно розпорядження Донецького міського голови від 22.03.2005р. №298 (а.с.18) визначено про переукладання з фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 договору оренди нежитлового приміщення площею 361,7кв.м., розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Максима Козиря, 17 строком на 3 роки для розміщення підприємства громадського харчування. При цьому, п. 2 вказаного розпорядження Позивача було зобовязано забезпечити передачу нежитлового приміщення в встановленому порядку шляхом нотаріального посвідчення договору оренди та його державної реєстрації.

22.03.2005р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) на підставі розпорядження Донецького міського голови 22.03.2005р. №298 укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька (а.с.а.с. 19-23), згідно п.п. 1.1, 2.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Донецьк, вул.. М. Козиря, 17, загальною площею 361,7кв.м. згідно викопіювання поверхового плану (а.с. 24) для розміщення підприємства громадського харчування.

При цьому у п. 1.2. договору оренди сторони встановили, що одночасно із правом оренди нерухомого майна Орендодавець надає Орендарю право користування земельною ділянкою площею 1036,6кв.м. без виділення в натурі, на якій знаходиться обєкт оренди.

Як визначено п. 3.1. договору на Орендаря покладені грошові зобовязання із здійснення орендних платежів та плати за користування земельною ділянкою, розрахунок якої здійснюється на підставі відповідної Методики, затвердженої рішенням виконкому міської ради від 26.11.2003р. №534. На момент підписання договору розмір означених грошових зобовязань Відповідача становив 1648,76грн. на місяць, з яких: 1403,01грн. орендна плата за обєкт оренди, та 245,75грн. плата за земельну ділянку, із подальшим щомісячним інфляційним коригуванням згідно п. 3.2. договору.

Пунктами 3.4. та 3.5. договору встановлено, що орендна плата вноситься Орендарем за період з моменту передачі майна в оренду по день його повернення, що визначаються відповідними актами приймання-передачі, щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, а Орендодавець самостійно розподіляє черговий платіж на частини згідно Методики і контролює їх перерахування до міського бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п.п. 3.6., 4.9. договору оренди вартість комунальних послуг, витрати на утримання при будинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання і внутрішньобудинкових мереж не входять до суми орендних платежів і сплачуються Орендарем окремо на підставі договорів, укладених з відповідними організаціями, що надають такі послуги.

Пунктом 6.2. договору сторонами визначена відповідальність Орендаря за несвоєчасне здійснення орендних платежів у вигляді пені в розмірі 0,5% від розміру несплачених платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленому законодавством України, а за несвоєчасне внесення плати за земельну ділянку пеню у розмірі 120% річних облікових ставок НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 7.5. договору у разі закінчення строку його дії або при розірвання Орендар зобовязаний за актом приймання-передачі повернути обєкт оренди Орендодавцю в стані, в якому знаходився обєкт на момент передання в оренду з урахуванням всіх виконаних Орендарем поліпшень, які не можна відокремити від обєкту оренди без завдання шкоди, у урахуванням зносу за період дії договору оренди.

Положеннями п. 9.1. договору сторони передбачили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та держаної реєстрації і дії з 22.03.2005р. по 22.03.2008р.

22.03.2005р. відповідно до п. 4.1. договору обєкт оренди був переданий Орендарю, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.26), проте договір не був посвідчений нотаріального і не реєструвався у державному реєстрі правочинів.

Листом №24 від 10.08.2009р. (а.с.78), отриманим Відповідачем 12.08.2009р. (а.с.77), Орендодавець вимагав термінового звільнення обєкту оренди у звязку із закінченням строку дії договору та погашення наявної заборгованості, яка згідно довідки головного бухгалтера Управління культури і туризму від 27.11.2009р. №01-1/255 (а.с.28) станом на 27.11.2009р. обліковувалася у розмірі 26239,37грн. з розподілом на складові згідно заявленого позову.

У звязку із незадоволенням вимог за вказаним листом Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи також компенсації витрат на сплату юридичної консультації, поштових та інших витрат.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався та ухилився від підписання (з зауваженням або без) актів звіреня розрахунків (а.с.а.с. 73, 74), складених та надісланих (а.с.72) Позивачем на виконанням вимог суду.

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у позовній заяві, оскільки їх одночасне висування цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобовязань за договором оренди), їх сумісний розгляд не утруднює вирішення справи, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових за договором оренди і застосуванні наслідків такого невиконання у вигляді стягнення пені та спонукання до повернення обєкту оренди у звязку із відсутністю правових підстави для подальшого його використання.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, Цивільним кодексом України та умовами укладеного договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених позовних вимог, субєктивні права та інтереси, на захист яких він звернувся до суду, ґрунтуються на договорі оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 22.03.2005р.

Оскільки згідно ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України договір є видом правочину, він (договір) має відповідати загальним вимогам чинності правочину, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, у тому числі щодо вчинення у формі, встановленій законом, що узгоджується із ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги, що ані Господарський кодекс України, ані Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не містять спеціальних норм про форму договору оренди, а ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачає можливість у такому випадку застосування положень саме Цивільного кодексу України, оцінка дотримання вимог щодо форми договору оренди від 22.03.2005р. здійснюється судом саме в контексті положень останнього законодавчого акту. Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 1 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, згідно якої (позиції) співвідношення спеціального та загального положення з точки зору пріоритетності застосування визначається не за змістом нормативно-правового акту в цілому, а за змістом конкретних норм.

Як встановлено судом, предметом оренди за договором від 22.03.2005р. є нежитлове приміщення частина відповідної будівлі.

Згадана природа обєкту оренди у сукупності із передбаченим у п. 9.1. договору строком орендних правовідносин 3 роки - відповідно до ст. ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України вимагає нотаріального посвідчення договору і його державну реєстрацію, про що безпосередньо зазначено і у вказаному пункті договору, і в розпорядженні Донецького міського голови від 22.03.2005р. №298, на підставі якого цей договір підписувався.

Обовязковість нотаріального посвідчення правочину та його державної реєстрації у передбачених законом випадках встановлена приписами ч. 1 ст. 209 та ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України відповідно. Висновок суду щодо необхідності застосування означених норм до орендних правовідносин, на які розповсюджується Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, узгоджується із аналогічною позицію з цього приводу Верховного Суду України, викладеною в постанові від 09.09.2008р. (а.с.а.с.105-108).

У світлі викладеного суд вважає за необхідне наголосити, що загальне положення ч. 1 ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, з якого випливає письмова форма договору оренди, лише кореспондується із встановленим ч. 1 ст. 181 Господарського процесуального кодексу України загальними вимогами щодо форми договору господарюючих субєктів і не може вважатися спеціальним приписом відносно форми договору оренди, який (припис) виключає необхідність дотримання вказаних вище положень Цивільного кодексу України.

Між тим, судом встановлено що, всупереч наведених приписів, договір оренди від 22.03.2005р. укладений в простій письмовій формі, нотаріально не посвідчувався, а, відтак, з огляду на п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 671, згідно якого державна реєстрація правочину обєктивно не може бути здійснена раніше його нотаріального посвідчення державне реєстрація відносно нього не провадилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору зумовлює його нікчемність, тобто недійсність в силу закону у розумінні ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, що, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, унеможливлює його (договору) правомірність. Кваліфікації розглядуваного договору оренди як нікчемного враховує тотожну позицію з цього приводу Верховного Суду України, наведену в постанові від 02.09.2008р. № 25-16/394-06-10570 (а.с.а.с.109-113).

В контексті приписів ст. 217 Цивільного кодексу України, що запроваджують загальне правило про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, суд вважає за необхідне зазначити, що нікчемність має розповсюджуватися на весь договір оренди від 22.03.2005р., оскільки вимога щодо форми стосується його в цілому.

Міркування та доводи Позивача щодо обставин недоотримання вимог про нотаріальне посвідчення та державну реєстрації і їх наслідків, викладені в доповненнях до позовної заяви, наданих через канцелярію суду 19.01.2010р., судом до уваги не приймаються, оскільки:

- по-перше, приписи щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації містили ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України з моменту набрання законної сили відповідним Кодексом, а згадані Позивачем зміни, запроваджені Законом України №501-V від 20.12.2006р., лише збільшили строк оренди, при якому таке посвідчення та реєстрації є обовязковими, з одного року (на момент укладання договору між Позивачем та Відповідачем) до трьох;

- по-друге, посилання на ухилення Відповідача від нотаріального посвідчення договору не тільки не підтверджується жодними доказами, але і не звільняє Орендодавця від виконання приписів п. 2 розпорядженні Донецького міського голови від 22.03.2005р. №298 щодо забезпечення нотаріального посвідчення та державної реєстрації саме Орендодавцем, та у будь-якому разі не впливає на факт недотримання означених законодавчих вимог;

-по-третє, згадування ч. 2 ст.220 Цивільного кодексу України взагалі є недоречним, оскільки відповідного судового рішення про визнання договору оренди від 22.03.2005р. дійсним через ухилення від нотаріального посвідчення не надано, в межах цієї справи така вимога не заявлялась, а згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 13 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9 така норма взагалі не може бути застосована до договорів, що підлягають державної реєстрації (як у розглядуваному випадку).

Відтак, суд дійшов висновку, що укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди від 22.03.2005р. є нікчемним.

Приймаючи до уваги, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний договір не створює жодних передбачених його умовами наслідків, а отже не є правоутворюючим чинником (юридичним фактом) виникнення у сторін кореспондуючих прав та обовязків, Позивач та Відповідач не набували статусу кредитора і боржника відповідно за грошовими зобовязаннями, передбаченими умовами договору оренди від 22.03.2005р.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України договір оренди є нікчемним з моменту його вчинення. Висновок суду щодо моменту нікчемності договору оренди кореспондується із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211.

Відсутність належних правових підстав для виникнення грошових зобовязань у Відповідача зумовлює обєктивну відсутність у Позивача прав вимагати їх примусового виконання і застосування наслідків такого невиконання, і неможливість порушення Відповідачем зазначених відсутніх прав, що, в свою чергу, зумовлює відмову у задоволенні позову щодо заявлених вимог.

Така позиція суду стосується не тільки заборгованості з орендної плати, але й стягуваної пені, оскільки підставою її застосування є також нікчемний договір.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

-наявності у позивача певного субєктивного права (інтересу);

-порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

-належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача субєктивного права відносно грошових вимог, що має бути захищене шляхом задоволення грошових вимог цього позову, та обєктивну неможливість здійснення з боку Відповідача порушення такого відсутнього права.

Водночас, оскільки фактичне користування обєктом оренди з боку Відповідача мало місце, проте належної для цього підстави дійсного договору оренди не існувало з моменту початку такого користування, суд вважає за необхідне наголосити Позивачеві, що захист майнових інтересів може здійснюватися в контексті приписів глави 83 Цивільного кодексу України, вимоги за якими, наразі не є предметом розгляду у цій справі.

Разом із тим, оскільки нікчемність договору оренди за змістом наведених вище положень ст. 216 Цивільного кодексу України унеможливлює і правомірне перебування спірного приміщення у Відповідача, суд відносно позовної вимоги про зобовязання Відповідача повернути (шляхом підписання акту приймання-передачі) обєкт оренди, зважаючи на відсутність належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів повернення майна (акту приймання-передачі), дійшов висновку про можливість її задоволення, але саме з цієї підстави.

За змістом ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобовязання виконати певну дію (в розглядуваному випадку повернути обєкт оренди) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Враховуючи необхідність забезпечення належних умов для звільнення Орендарем обєкту від власних речей, суд вважає за можливе становити строк вчинення відповідних дій тривіальністю 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу стягуються з Відповідача на користь Позивача в частині, що відповідає задоволеній немайновій вимозі про повернення майна.

При цьому, заява Позивача про компенсацію витрат зі сплати послуг юридичної консультації в сумі 500грн., пошти в сумі 8,1грн. та інші витрати в сумі 64,4грн. судом відхиляється, оскільки за змістом ст. 44 Господарського процесуального кодексу України такі платежі не відносяться до судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу Школа мистецтв №4, м. Донецьк (ідентифікаційний код 21959391) до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, с. Андріївка, Донецької області (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) про звільнення приміщення та стягнення грошових коштів в сумі 26239,37грн. задовольнити частково.

2. Зобовязати Фізичну особу підприємця ОСОБА_1, с. Андріївнка, Донецької області (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили звільнити нежитлове приміщення загальною площею 361,7кв.м., розташоване за адресою: м. Донецьк 64, вул.. Максима Козиря, б. 17 на першому поверсі та повернути це приміщення Комунальному початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладу Школа мистецтв №4, м. Донецьк (ідентифікаційний код 21959391) шляхом передання за актом приймання-передачі.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, с. Андріївка, Донецької області (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу Школа мистецтв №4, м. Донецьк (ідентифікаційний код 21959391) 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього представника Позивача у судовому засіданні 20.01.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 20.01.2010р.

5.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня його підписання.

Суддя