Рішення № 76378279, 04.09.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/65/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 Справа № 908/1248/18

м.Запоріжжя

За позовом ОСОБА_1 підприємства “Дніпрорудненські теплові мережі” (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Героїв праці, 11)

до відповідача ОСОБА_1 підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради (69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-А)

про стягнення суми 123839,41 грн.,

Суддя Колодій Н.А.

При секретарі: Лола Н.О.

За участю представників сторін:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – ОСОБА_2 (дов. № 40 від 30.08.18)

СУТНІСТЬ СПОРУ:

02.07.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 підприємства “Дніпрорудненські теплові мережі” до ОСОБА_1 підприємства “Облводоканал” про стягнення суми 123839,41 грн., з яких: сума 120602,84 грн. – основний борг, сума 984,06 грн. – 3% річних, сума 2252,51 грн. – інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 06.07.2018 відкрито спрощене провадження у справі №908/1248/18, судове засідання призначено на 31.07.2018. Ухвалою суду від 23.07.2018., у зв’язку з відрядження судді Колодій Н.А. у період з 30.07.2018. по 01.08.2018., розгляд справи перенесено на 02.08.2018. У судовому засіданні 02.08.2018.оголошено перерву до 04.09.2018.

У судове засідання 04.09.2018. представник позивача не з’явився. У заяві, яка надійшла до суду 17.08.2018р. позивач просить провести розгляд справи за відсутності його представника.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. На виконання умов договору на постачання теплової енергії № 147-Т від 01.11.2005., у період з січня по травень 2018 року поставив відповідачу теплову енергію на суму 124120,18 грн. Відповідач, в свою чергу, зобов’язання за договором належним чином не виконав, оплату за спожиту теплову енергію здійснив частково на суму 3517,34 грн. Несплаченою залишилась сума 120602,84 грн. У зв’язку з чим, на підставі ст. ст. ст. 11, 16, 258, 525, 526, 530, 549-551, 612, 625, 714 ЦК України, ст. ст. 193, 216-218, 231, 275-277 ГК України, позивач просить стягнути з відповідача суму 120602,84 грн. основного боргу, суму 984,06 грн. – 3% річних та суму 2252,51 грн. інфляційних втрат.

Представник відповідача у судовому засіданні в усній формі визнав позовні вимоги в повному обсязі, а також зазначив, що 30.08.2018р. відповідачем сплачено частину боргу в розмірі 50000 грн. Що стосується залишку заборгованості, 3% річних та інфляційних нарахувань, то в цій частині позовних вимог просить розстрочити виконання рішення до кінця 2018 року, а саме на 4 місяця. Зазначене також викладене у заяві відповідача, яка надійшла до суду 21.08.2018.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч. 1 ст. 252 ГПК).

Відповідно до ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача на підставі наявних в справі матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2005 між ОСОБА_1 підприємством “Дніпрорудненські теплові мережі” (енергопостачальна організація, позивач у справі) та ОСОБА_1 підприємством “Облводоканал” Запорізької обласної ради (споживач, відповідач) був укладений договір на постачання теплової енергії №147-т, відповідно до умов якого позивач зобов’язався постачати відповідачу теплову енергію в необхідних йому обсягах, а відповідач - оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбачені договором (п. 1).

Відповідно до п. 10.1, п. 10.3 договору він набуває чинності з 01.11.2005 та діє до 31.10.2008. У випадку, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про закінчення його дії, договір вважається продовженим на наступний строк.

Згідно з п. 3.2.1 договору відповідач зобов’язався виконувати умови і порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах та в терміни, які передбачені договором.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за спожиту теплову енергію складаються на підставі актів на відпуск комунальним послуг, винятково в грошовій формі у відповідності до встановлених тарифів.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата рахунків за надані послуги відповідач зобов’язується перераховувати на рахунок позивача в повному обсязі на протязі 5 банківських днів з моменту отримання рахунку (п. 6.2).

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи слідує, що позивач у період з січня по травень 2018 постачав відповідачу теплову енергію, у наступний за розрахунковим місяцем направляв йому акти надання послуг та рахунки на оплати спожитої теплової енергії на загальну суму 124120,18 грн.

Однак, вказана в актах та рахунках сума в установлений договором строк відповідачем в повному обсязі сплачена не була. Відповідачем була здійснена лише часткова оплата послуг в сумі 3517,34 грн. Несплаченою залишилась сума 120602,84 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що в ході розгляду справи, а саме: 30.08.2018, відповідачем було сплачено 5000 грн. заборгованості за теплопостачання, згідно платіжного доручення № 2838 від 30.08.2018 Зазначене підтверджується копією даного платіжного доручення, наданого відповідачем.

Враховуючи, що суму 50000 грн. сплачено відповідачем після звернення позивача з позовом до суду, то провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, станом на день слухання справи, заборгованість відповідача перед позивачем за договором на постачання теплової енергії №147-т від 01.11.2005р. становить 70602,84 грн.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 70602,84 грн. підтверджується матеріалами справи та визнано самим відповідачем.

На підставі викладеного, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму основного боргу в розмірі 70602,84 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму 984,06 грн. – 3% річних за загальний період з 16.02.2018р. по 25.06.2018р. та суму 2252,51 грн. інфляційних втрат за загальний період з лютого 2018 по травень 2018.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши нарахування річних, суд вважає за необхідне скоригувати періоди розрахунків, водночас суд приходить до висновку про залишення загального розміру річних в заявленому позивачем розміру – 984,06 грн. (не виходячи за межі зазначеного позивачем максимального розміру 3% річних).

Пунктом 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, судом встановлено, що період нарахування втрат визначено позивачем без врахування вказівок ВГСУ викладених у пленумі №14 від 17.12.2013р.

За таких обставин, суд коригує розрахунок втрат від інфляції, нарахування таких витрат здійснюється починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Так, за загальний період з лютого 2018 по травень 2018 інфляційні втрати складають суму 1107,66 грн.

Таким чином, до стягнення підлягає сума 984,06 грн. – 3% річних та сума 1107,66 грн. інфляційних втрат.

Відповідачем заявлено клопотання про розстрочку виконання судового рішення до кінця 2018 року, а саме на 4 місяці., у зв’язку з тяжким фінансовим станом відповідача.

Позивач проти надання розстрочки заперечив, про що зазначив у своїх поясненнях, які надішли до суду 31.08.2018р.

Статтею 239 ГПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 311 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Посилання відповідача на скрутне фінансове становище підприємства, не є винятковими обставинами, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Таким чином, при розгляді заяви відповідача про надання розстрочки виконання судового рішення, судом враховуються, можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але суд також враховує такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення. Тяжкий фінансовий стан боржника не звільняє його від належного виконання зобов’язань перед кредитором, не робить неможливим виконання рішення суду.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення. У задоволенні клопотання відмовлено.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 202, п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі № 908/1248/18 в частині вимог про стягнення суми 50000 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради (69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-А; код ЄДРПОУ 03327115) на користь ОСОБА_1 підприємства “Дніпрорудненські теплові мережі” (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Героїв праці, 11; код ЄДРПОУ 32597943) суму 70602 (сімдесят тисяч шістсот дві) грн. 84 коп. основного боргу, суму 984 (девятсот вісімдесят чотири) грн. 06 коп. – 3% річних, суму 1107 (одна тисяча сто сім) грн. 66 коп. інфляційних втрат, суму 1840 (одна тисяча вісімсот сорок) грн. 42 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Повне судове рішення складено 10.09.2018р.

Суддя Н.А. Колодій