Рішення № 76375722, 05.09.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1359/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вокар-Сервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Волинське ОВФСЗІ) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вокар-Сервіс» (далі – ТзОВ «Вокар-Сервіс») про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 27 881,25 грн. та пені в сумі 1 472,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до поданого відповідачем звіту за 2017 рік, середньооблікова чисельність працюючих складала 16 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 1 особа, проте відповідно до зазначеного у вказаному звіті вказана особа з інвалідністю ОСОБА_1 пропрацював у товаристві лише 5 місяців в той час коли норми щодо працевлаштування інвалідів будуть вважатися виконаними, якщо інвалід пропрацював на підприємстві 6 місяців звітного року.

Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону №875-ХІІ та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі – Порядок №70 від 31.01.2007) відповідачу було нараховану до сплати 27 881,25 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 1 472,24 грн., а всього 29 353,49 грн. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

В судове засіданні представник позивача не прибув, 05.09.2018 року подав заяву про розгляд справи без участі представників відділення Фонду.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, 05.09.2018 року подала заяву, просила розгляд справи проводити без її участі, проти позову заперечила.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив та зазначив, що ТзОВ «Вокар-Сервіс» створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. У 2017 році ним неодноразово подавалися звіти форми №3-ПН до центру зайнятості. Крім того чинним законодавством України не передбачено обов’язку щомісячно подавати таку звітність. До того ж, обов’язок підприємства полягає у створенні робочих місць для осіб з інвалідністю та інформуванні про них державні органи і не супроводжується обов’язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Враховуючи наведене, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Як визначено частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, справу вирішено у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 05.02.2018 року ТзОВ «Вокар-Сервіс» подало до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою №10-ПІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою №10-ПІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 16 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 1 особа, проте відповідно до зазначеного у вказаному звіті вказана особа з інвалідністю ОСОБА_1 пропрацював у товаристві лише 5 місяців в той час коли норми щодо працевлаштування інвалідів будуть вважатися виконаними, якщо інвалід пропрацював на підприємстві 6 місяців звітного року.

У зв’язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складено розрахунок розміру сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, а саме 27 881,25 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 1 472,24 грн., а всього 29 353,49 грн.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до листів Мінсоцполітики від 26.03.2007 року, від 27.01.2009 року №1/6-30/06, норми щодо працевлаштування інвалідів будуть вважатися виконаними, якщо інвалід пропрацював на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку відповідатимуть використання робочого часу працівника цим шести місяцям звітного року.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316) (із змінами наказом від 05.12.2016 року №1476).

Згідно з Наказом № 316 форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Тобто, на час спірних правовідносин (у 2017 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Як встановлено судом, за звітом відповідача форми №10-ПІ у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 16 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 1 осіб; проте відповідно до зазначеного у вказаному звіті вказана особа з інвалідністю ОСОБА_1 пропрацював у товаристві лише 5 місяців в той час коли норми щодо працевлаштування інвалідів будуть вважатися виконаними, якщо інвалід пропрацював на підприємстві 6 місяців звітного року.

Згідно штатного розпису на 2017 рік, що вводиться в дію з 01.04.2017 року товариством затверджено 20 штатних посад.

Наказом ТзОВ «Вокар-Сервіс» від 14.07.2017 року №20 створено робоче місце для особи з інвалідністю на посаду менеджер (управитель) з транспортно-експедиторської діяльності з 14.07.2017 року. Доручено головному бухгалтеру ОСОБА_2 подати до Ковельського міськрайонного центру зайнятості звіт форми №3-ПН «Про попит на робочу силу (вакансію) у термін встановлений законодавством.

На виконання ст. 18 закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 50 закону України «Про зайнятість населення» у відповідності до наказу Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013, яким затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та на виконання наказу ТзОВ «Вокар-Сервіс» від 14.07.2017 року №20 відповідачем 14.07.2017 року до Ковельського міськрайонного центру зайнятості було подано звіт форми №3-ПН про попит на робочу силу для працевлаштування інвалідів на посаду менеджер (управитель) з транспортно-експедиторської діяльності із зазначенням у пункті 3 категорії громадян – інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Факт подання звіту підтверджується також листом Волинського обласного центру зайнятості за вих. №2300/04 від 21.08.2018 року.

Крім того з вказаного листа вих. №2300/04 від 21.08.2018 року вбачається, що впродовж 2017 року ТзОВ «Вокар-Сервіс» до Ковельського міськрайонного центру зайнятості подано 14 Інформацій про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН на 19 професій (посад), вказана обставина підтверджується оглянутими судом Інформаціями про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН поданими до Ковельського міськрайонного центру зайнятості за період з 31.05.2017 року по 30.11.2017 року.

Впродовж 2017 року на обліку в Ковельському міськрайонному центрі зайнятості перебувало 180 осіб з інвалідністю. З зазначеної категорії на ТзОВ «Вокар-Сервіс» у 2017 році особи не направлялись, оскільки підходящих кандидатур серед осіб з інвалідністю на вакансію «менеджер (управитель) з транспортно-експедиторської діяльності» не було.

Таким чином судом встановлено, що відповідач подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2017 рік вперше 31 травня, а про необхідність направити особу з інвалідністю 14.07.2018 року в день створення такого робочого місця, тим самим вжив належних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицію Верховного суду України, яка викладена в постанові від 26.06.2018 року по справі №806/1368/17 (адміністративне провадження № К/9901/5558/17).

За вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, судом встановлено, що відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вокар-Сервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_3 Костюкевич

Повне рішення суду складено 10.09.2018 року.