Постанова № 76307467, 06.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 336/5221/15Головуючий у 1-й інстанції Галущенко Ю.А.Пр. № 22-ц/778/3036/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2018 року про залишення заяви відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення без розгляду у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя ухвалив заочне рішення у цій справі, яким позов був задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини доходу відповідача, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Копія заочного рішення направлена відповідачу листом від 20.10.2015 року (а.с. 23).

Згідно із заяви, відповідач ОСОБА_2 ознайомлений з матеріалами справи у повному обсязі, в тому числі із заочним рішенням від 20.10.2015 року, особисто 19.01.2016 року (а.с. 28).

08.02.2018 року відповідач ОСОБА_2 через канцелярію суду звернувся з заявою про перегляд заочного рішення суду від 20.10.2015 року, в якій міститься клопотання про поновлення строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення суду від 20.10.2015 року та скасування цього рішення як прийнятого передчасно, без належного повідомлення відповідача про час, дату та місце його розгляду, врахування відомостей про його доходи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2018 року (а.с. 134-136) заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цій справі у цій справі залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 141-142) просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті до суду першої інстанції.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною скаргою відкрито (а.с. 153), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 155).

Позивач ОСОБА_3 подала заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (а.с. 161-164).

У судове засідання 06 вересня 2018 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 157, 158а) сторони у цій справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не з’явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив.

Позивач ОСОБА_3 подала апеляційному суду заяву (а.с. 159-160), в якій просила розглядати дану справу апеляційним судом за її відсутністю.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання сторін у цій справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив заяву позивача задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю сторін у цій справі за присутністю представника відповідача ОСОБА_2 за ордером – адвоката (а.с. 165-166) ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є ухвали.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цій справі, керувався ст. ст. 120-127, 353 ЦПК України та виходив із того, що остання подана з пропуском встановленого законом процесуального строку, жодних поважних причин пропуску цього строку не встановлено в судовому засіданні та не доведено відповідачем.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а ухвалу суду першої інстанції - такою, що постановлена з додержанням вимог закону, є правильною та законною.

Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив з наступного.

Відповідно до ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом.

За змістом ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, а відповідно до ч.3 ст.124 ЦПК України, якщо закінчення строку припадає на вихідний чи святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно із ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення чи продовження строку (ст. 127 ЦПК України).

Як передбачено ст. 228 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Таким чином, строк, протягом якого відповідач має право вчинити процесуальну дію - подати до суду заяву про перегляд заочного рішення, встановлений безпосередньо законом.

Матеріалами справи підтверджено, із заочним рішенням відповідач особисто ознайомлений з отриманням копії останнього 19.01.2016 року (а.с. 28).

Таким чином, перебіг строку для подання заяви про перегляд заочного рішення для відповідачів тривав з 20.01.2016 року по 29.01.2016 року включно.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 вчинив відповідну процесуальну дію у цій справі - подав заяву про перегляд заочного рішення суду через канцелярію суду лише 08.02.2018 року, тобто понад через 2 (два) роки після закінчення встановленого законом процесуального строку, інша дата вчинення відповідачем відповідної процесуальної дії доказами в судовому засіданні не підтверджена.

В заяві про перегляд заочного рішення відповідач вважав строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду непропущеним та пов’язував початок перебігу цього строку з датою отримання ним копії заочного рішення 31.01.2018 року, заявив одночасно клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії, не вказавши поважних причин його пропуску.

При цьому, у суді першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення відповідач ОСОБА_2 в обґрунтування поважності причин пропуску строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду посилався на те, що він з 19.01.2016 року після ознайомлення із заочним рішенням суду від 20.10.2015 року був обізнаний про обов’язок сплати аліментів на утримання сина, на той час мав фінансову можливість сплачувати аліменти у спосіб та розмірі, визначені заочним рішенням, тому виконував його належним чином. У 2018 році його фінансові можливості змінилися, розмір аліментів за розрахунок державного виконавця є неспівмірним з доходами відповідача, тому він вирішив подати заяву про перегляд заочного рішення суду та ставити питання про зміну способу їх стягнення, з частки від доходу на тверду грошову суму, яка дорівнює 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що підтверджується звукозаписом судового засідання, наявним у матеріалах цієї справи.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заява відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 20.10.2015 року, яка подана з пропуском встановленого законом процесуального строку, підлягає залишенню без розгляду, оскільки жодних поважних причин пропуску цього строку не встановлено в судовому засіданні та не доведено відповідачем.

Крім того, заява відповідача по суті спрямована на зміну способу стягнення аліментів, що може бути предметом відповідного позову окремо від цієї справи, поданого в загальному порядку цивільного судочинства, а не предметом вирішення при розгляді заяви про перегляд заочного рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, є безпідставними, не ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

В силу вимог ст. 127 ч. 7 ЦПК України про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Так, хоча суд першої інстанції, помилково не зазначив ще в резолютивній частині оскаржуємої ухвали при залишенні вищезазначеної заяви відповідача без розгляду, що він також відмовив у задоволенні клопотання відповідача про поновлення йому пропущеного процесуального строку.

Разом із тим, суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 127 ЦПК України саме у судовому засіданні (протокол судового засідання від 29.06.2018 року (а.с. 131-133) у цій справі вирішив клопотання відповідача про поновлення йому пропущеного процесуального строку на подачу вищезазначеної його заяви про перегляд заочного рішення суду у цій справі та відмовив у задоволенні останнього, зазначивши про це в мотивувальній частині оскаржуємої ухвали, зокрема визнавши неповажними причини пропуску цього строку понад 2 (два) роки, зазначені відповідачем в його клопотанні.

Відповідно до положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов’язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

При вищевикладених обставинах, встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни ухвали, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення судом першої інстанції питання у цій справі по суті, а тому, відповідно, відсутні підстави для скасування оскаржуємої ухвали суду першої інстанції або її зміни апеляційним судом за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 у цій справі.

Суд першої інстанції правильно у своїй ухвалі зазначав, що ОСОБА_2 не позбавлений права у подальшому вирішувати питання про зміну розміру аліментів, визначених рішенням суду у цій справі, в порядку ст. 192 СК України.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_2

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України у цій справі відсутні, та зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що оскаржуємою ухвалою суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про судові витрати, понесені відповідачем при подачі вищезазначеної заяви відповідача, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у розмірі 352,40 грн. (а.с. 149), сплаченого ним при подачі вищезазначеної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови у цій справі апеляційним судом складений 07.09.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_6ОСОБА_7