Постанова № 76252282, 30.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа 614/815/15-ц (категорія: інші)

Провадження № 22ц/790/2765/18

30 серпня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - Коваленко І.П.,

- Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року (суддя - Рябоконь Є.А.)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області

про відшкодування інфляційних витрат, 3 відсотків річних від простроченої суми, витрат на виконавче провадження та транспортних витрат, -

встановив:

ОСОБА_4 звернувся у суд з позовомдо ОСОБА_3, який в подальшому уточнив та просив стягнути з відповідача, станом на 01.02.2018 року суму інфляційних втрат в розмірі 159 445 грн 06 коп, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 19 303 грн 45 коп., витрати по виконавчому провадженню - 5 074 грн 56 коп., транспортні витрати в сумі 2000 грн, а також витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 1833,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначав, що 25.04.2014 року рішенням Борівського районного суду Харківської області по справі № 614/351/14-ц з ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто 219 000 грн боргу, 3 332,00 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір в сумі 3230,83 грн. Вказане рішення вступило в законну силу 06.05.2014 року.

23.06.2014 року ВДВС Борівського РУЮ відкрило виконавче провадження на підставі рішення Борівського районного суду від 25.04.2014 року та виконавчого листа цього ж суду № 2/614/108/14 від 28.05.2014 року. Відповідач тривалий час злісно ухиляється від виконання грошового зобов'язання на підставі у зв'язку з чим він на підставі ст. 625 ЦПК України звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Суд вирішив стягнути з ОСОБА_3 інфляційні втрати в сумі 159 445 грн 06 коп., а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 19 303 грн 45 коп. та вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок заборгованості, який був наданий позивачем, однак не звернув уваги на те що позивач самостійно збільшив суму боргу для нарахування індексу інфляції, а саме він узяв суму коштів сплачених відповідачем в погашення боргу, самостійно вирахував індекс інфляції та три відсотка річних, а відповідно до аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

Загальна сума боргу відповідача перед позивачем складає 226314 грн. 19 коп.. за розрахунком позивача наданого до суду станом на 01.02.2018 року, де зазначено що за період з 06.05.2014 року по 10 03.2015 року сплачено 11 000 грн. тобто заборгованість складає 215 314,19 грн, а не 219 000 грн., таким чином розрахунок є неправильним на початковій стадії.

Суд не звернув уваги на його пояснення про те що відповідно до Аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України, нарахування індексу інфляції та 3%річних поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення.

14 квітня 2014 року на все його майно державною виконавчою службою на підставі рішення Борівського районного суду, для забезпечення позову, було накладено арешт, хоча рішенням Борівського районного суду був накладений арешт на безпосереднє майно, а саме на нежитлову будівлю магазин за адресом вул. Радянська 4 а, с. Підлиман, Борівського району. Харківської області.

Хоча згідно постанов про арешт майна та заборони його відчуження, що є підтвердженням того що він не мав змоги належним чином виконати зобов'язання, він намагався виплачувати заборгованість на виконання рішення суду, про це свідчить інформація державного виконавця від 28.07.2015 року про залишок боргу у сумі 68915,43 грн., якщо від цієї суми відняти 3332грн. інфляційних витрат, 751грн. 36 коп. - 3% річних, та 3230 грн. 83 коп. то залишок по розрахунку державного виконавця повинен складати 61601 грн. 24 коп.

11.08.2015 року на користь позивача було сплачено 35000(тридцять п'ять тисяч) грн. 00 коп..

Суд в установчий частині у розділі 5. абзац 5 встановив, що позивачу в рахунок погашення боргу передавалося частина майна, але фактично не була передана так як майно не було виділено в натурі, також хочу зверну увагу що позивач через подання державного виконавця зверталися до Борівського районного суду Харківської області з поданням для виділення майна в натурі, але на стадії розгляду подання державний виконавець звернувся з заявою про залишення подання без розгляду.

ОСОБА_4 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначає, що розрахунок суми інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми, виконані на підставі методики, наведеній у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97. Відповідачем зазначений розрахунок не спростовано.

Стосовно доводів апеляційної скарги, щодо уточнення розміру позовних вимог, зазначає, що позивачу належить право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, посилаючись по положення ч. 2 ст.31 ЦПК України ( в редакції 2004 р.).

Виконання рішення суду ОСОБА_3 розпочав тільки після відкриття виконавчого провадження. В процесі виконання рішення суду жодного разу не пропонував ні державним виконавцям ні йому будь-які варіанти погашення боргу за рахунок майна.

Твердження відповідача про об'єктивну неможливість виконати грошове зобов'язання через накладення державним виконавцем арешту на його майно і відсутність у цьому його вини, не відповідає положенням ст.. 625 ЦК України.

В судове засідання сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В поданій апеляційному суду заяві ОСОБА_3 просив розглянути справу без нього, апеляційну скаргу просив задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню за таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3 219000,00 грн боргу за борговими розписками, 3332,00 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір у сумі 3230,83 грн (а. с. 53-54 т. 1).

Рішення набрало законної сили 06 травня 2014 року.

Стягнення сум проводилося в примусовому порядку на підставі виконавчого листа № 2/614/108/14, який на даний час перебуває на виконанні у міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області, заборгованість погашена частково.

Станом на 01.02.2018 сума основного боргу відповідача за вказаним виконавчим листом становить 150 562,20 грн..

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості , невиконання такого зобов'язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час судового розгляду відповідачем не доведено, що невиконання рішення суду, було зумовлено незалежними від нього обставинами. Доводи апеляційної скарги в цій частині , висновку суду першої інстанції не спростовують.

Інші доводи апеляційної скарги не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність судового рішення.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 370, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення

Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2018 року

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.П. Коваленко

В.Б. Яцина