Постанова № 76243623, 04.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4236/18 Справа № 175/610/14 Головуючий у 1 й інстанції - Озерянська Ж.М. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року по справі за поданням державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, зацікавлені особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року державний виконавець Дніпровського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ВДВС Дніпропетровського РУЮ) звернувся до суду з поданням про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Подання слухалось судами різних інстанції протягом тривалого часу.

Останньою ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року подання задоволено. Визначено, що частка ОСОБА_4 у спільній сумісній власності із ОСОБА_2, на яку може бути звернене стягнення, становить 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі від 15 травня 2018 року заінтересована особа ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні подання.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення даного подання.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом осіб які приймають участь і даній справі.

03 серпня 2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому він, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

07 серпня від ВДВС Дніпропетровського РУЮ надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому вони, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просили залишити її без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

31 серпня 2018 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 за його відсутності.

03 вересня 2018 року було подано клопотання від ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, оскільки він за станом здоров'я не може прибути у дане судове засідання.

Колегія суддів вважає за можливе дане клопотання відхилити та провести розгляд апеляційної скарги за відсутності, належним чином сповіщеного, апелянта, оскільки дана справа на судовому вирішенні перебуває протягом тривалого часу.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що у ОСОБА_2 є представник - адвокат ОСОБА_6, який і надав до суду клопотання про відкладення розгляду даної справи, та щодо зайнятості якого і неможливості прийняти участь у судовому засідання, не надано ніяких відомостей.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи подання державного виконавця суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для його задоволенні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2014 року державний виконавець ВДВС Дніпропетровського РУЮ звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, оскільки у них на виконанні знаходиться виконавчий лист, виданий 11 червня 2012 року апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2.145.099 грн. та державним виконавцем було установлено відсутність належного боржнику майна та коштів, на які можна звернути стягнення.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2014 року подання задоволено, визначено, що частка ОСОБА_4 у спільній сумісній власності з ОСОБА_2, на яку має бути звернуто стягнення, становить 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2014 року скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року в задоволенні подання ВДВС Дніпропетровського РУЮ відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року ухвалу Дніпропетровський районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою подання ВДВС Дніпропетровського РУЮ задоволено та визначено, що частка ОСОБА_4 у спільній сумісній власності з ОСОБА_2, на яку має бути звернуто стягнення, становить 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року скасовано, залишено в силі ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року.

Постановою Верховного суду України від 31 травня 2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також з матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2008 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на придбаний за час шлюбу житловий будинок АДРЕСА_1, на підставі якого за ним було зареєстровано право власності.

10 березня 2009 року між ОСОБА_3 (позичальник) і ОСОБА_4 (боржник) було укладено договір позики, умов якого остання не виконала.

Згідно з договором про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, укладеним 16 вересня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, придбаний у період шлюбу та оформлений на ім'я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 20 жовтня 2008 року житловий будинок і земельна ділянка, є особистою приватною власністю ОСОБА_2

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року розірвано зазначений договір позики та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2.143.279 грн. боргу за договором позики та видано виконавчий лист.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2012 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_4

Також рішенням Дніпропетровського районного суд Дніпропетровської області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2014 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання договору про поділ майна недійсним.

Ухвалою Дніпропетровського районного суд Дніпропетровської області від 02 квітня 2015 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання договору про поділ майна неукладеним залишено без розгляду.

З 02 серпня 2010 року на спірний житловий будинок було накладено арешт як забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2014 року скасовано ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року про скасування заходів забезпечення позову та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст.443 ЦПК України (у редакції закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року ), питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

За положеннями статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч.2 ст.370 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.60,70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Згідно ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей,достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі й

обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Колегія суддів наголошує на тому, що фактично відчуження спірного майна шляхом укладання договору про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власності подружжя вчинено з метою унеможливити звернення стягнення на нього в порядку виконання судового рішення.

Колегією суддів встановлено, що триває багаторічний процес, в якому, з метою виконання рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, державна виконавча служба й звернулась з вказаним поданням та яке протягом тривалого часу перебуває на судовому вирішенні у судах різних інстанцій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція), право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов'язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).

Страсбурзький суд визнав невиконання судових рішень в Україні системною проблемою.

Європейський суд з прав людини передав до Комітету міністрів Ради Європи понад 12 тисяч справ, які стосуються невиконання рішень національних судів в Україні. Таким чином ЄСПЛ визнав проблему системною і такою, яка потребує відповідної реформи.

Відповідно до рекомендацій і Європейського суду і Комітету Міністрів, Україна має запровадити норму, яка б передбачала призначення компенсації особі за тривале невиконання рішення суду.

У рішенні від 12 жовтня 2017 року Великої Палати по справі Бурмич та Інші проти України (заяви №№46852/13 та ін.), Європейський суд з прав людини: оголосив більшістю голосів ці п'ять заяв прийнятними; вирішив, десятьма голосами проти семи, об'єднати ці п'ять заяв та 12143 заяви, що знаходяться на розгляді в Суді, перелік яких додається до рішення; постановив, тринадцятьма голосами проти чотирьох, що п'ять заяв та об'єднані з ними 12143 заяви, необхідно розглянути згідно із зобов'язаннями, викладеними в пілотному рішенні, яке було прийнято 15 жовтня 2009 року по справі Іванов проти України; та вирішив, десятьма голосами проти семи, вилучити ці заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 § 1 (c) Конвенції та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їхнього опрацювання в межах заходів загального характеру, визначених у пілотному рішенні по справі Іванов.

Таким чином, оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням вимог чинного законодавства, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.