Ухвала суду № 76233789, 03.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

апеляційне провадження №22-ц/796/7738/2018

справа №761/23325/17

У Х В А Л А

про відкриття апеляційного провадження

03 вересня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі судді Поліщук Н.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Державна установа &q?та;Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку державної кримінально-виконавчої служби України&quУк; про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним наказу Міністерства юстиції України про звільнення та поновлення його на посаді директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 14 серпня 2018 року подано апеляційну скаргу. Одночасно просить поновити строк на оскарження ухвали зазначаючи, що оскільки в ухвалі було вказано про підвідомчість справи судам адміністративної юрисдикції, він звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, яким ухвалено відповідне рішення. Проте постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито та роз&q? с;яснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Вказані обставини фактично створюють йому перешкоду у доступі до правосуддя, оскільки з одного боку є ухвала суду цивільної юрисдикції про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цього виду судочинства, а з іншого боку постанова суду адміністративної юрисдикції, яка вказує на протилежне.

15 грудня 2018 року набрав чинності ЦПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п.13 перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року постановлена до набрання чинності Кодексу в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, відтак оскарженню підлягає за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ст.294 ЦПК України в редакції Закону №1618-IV 18 березня 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п»яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п»яти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до ч.2 ст.358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня отримання ухвали, а зазначені скаржником обставини не містять ознак непереборного характеру, разом з тим вважаю, що пропущений строк підлягає поновленню з огляду на таке.

Конституційний Суд України в рішенні №9-зп від 25 грудня 1997 року роз&q? С;яснив наступне:

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов'язанням України, які виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Кожна особа, яка звертається до суду, вправі виявляти сподівання, що його справа буде розглянута професійним та повноважним судом, а його рішення буде відповідати закону та вказувати на відповідні дії, які необхідно виконувати. У разі незгоди із рішенням суду, особі гарантовано право порушувати перед судом вищої інстанції питання про його перегляд.

З матеріалів справи убачається, що позивачу у цій справі фактично обмежено доступ до правосуддя, оскільки оскаржувана ухвала, якою вказано, що він помилково звернувся до цього суду, вступила в силу, а строк на її оскарження сплинув, при цьому судом адміністративної юрисдикції вказано на те, що справа не може бути розглянута в порядку цього виду судочинства.

Конституційний Суд України в рішенні №9-зп від 25 грудня 1997 року роз&qu>К;яснив, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Вирішуючи питання, суд враховує також наступне.

Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки.

Доступність права на оскарження у зв&qut-;язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі &q?но;Скорик проти України&q?во; ЄСПЛ зазначив, що відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них. У справі &q?ві;Зубак проти Хорватії&q?ав; ЄСПЛ , розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris(компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов&qu> ;язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного оскарження.

Перевіряючи, чи виправдовують підстави для поновлення строків у цій справі втручання у принцип res judicata, а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним, апеляційний суд враховує зазначені вище особливості цієї справи у системному зв&q?у ;язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду та його значення для скаржника, а саме вирішення питання про поновлення трудових прав скаржника; правові наслідки не поновлення цього строку, які полягають у створенні особі перешкод у доступі до правосуддя.

Для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття рішення про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд також враховує, що оскарження судового рішення здійснюється не з метою перегляду остаточного рішення, а обумловлене метою виправлення судової помилки, яка має суттєве значення для захисту прав та інтересів особи.

З огляду на наведене, для забезпечення реалізації права на судовий захист строк на апеляційне оскарженняухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року підлягає поновленню.

В іншому подана апеляційна скарга відповідає вимогам ст.356 ЦПК України, а тому перешкод для відкриття апеляційного провадження немає.

Керуючись ст.ст. 354-361 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року.

Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року.

Копію ухвали апеляційного суду та копію апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами надіслати учасникам справи та визначити строк тривалістю 5 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ст.360 ЦПК України.

Роз'яснити, що відповідно до частин 3 та 4 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Суддя Н.В. Поліщук