Постанова № 76233788, 30.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 757/30033/15-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Остапчук Т.В.

30 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

секретаря судового засідання: Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Астана-Фінанс» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітбудінвест АК», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЛеончукІрина Аркадіївна про визнання права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, проведення поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності учасників спільної діяльності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ТОВ «Елітбудінвест АК» про визнання права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, проведення поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності учасників спільної діяльності.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12.09.2016 позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер: НОМЕР_1, загальною площею 0,1000 гектар; на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_2 кадастровий номер: НОМЕР_2, загальною площею 0,1000 гектар; на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер: НОМЕР_3, загальною площею 0,1000 гектар; на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_4 кадастровий номер: НОМЕР_4, загальною площею 0,1000 гектар.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4874/2018Визнано недійсним договір від 27.10.2005 укладений між ТОВ «Елітбудінвест АК» та ОСОБА_2 щодо відчуження земельних ділянок за кадастровими номерами: НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4, загальною площею 0,4000 гектарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, 23, 25, 27 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леончук I.A., зареєстрований в реєстрі за № 7265 (бланк серії ВСЕ № 303998).

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5), виданий Київською міською радою 01.08.2005 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно за №02-7-00765 від 01.08.2005.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6), виданий Київською міською радою 01.08.2005 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №02-7-00766 від 01.08.2005.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7), виданий Київською міською радою 01.08.2005 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №02-7-00767 від 01.08.2005.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку (Серії НОМЕР_8), виданий Київською міською радою 01.08.2005 та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №02-7-00768 від 01.08.2005.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку (Серії НОМЕР_9), виданий 30.03.2006 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно за №02-8-00105 30.03.2006.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку (Серії НОМЕР_10), виданий 30.03.2006 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно за№02-8-00106 30.03.2006.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку (Серії НОМЕР_11), виданий 30.03.2006 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно за №02-8-00108 30.03.2006.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку (Серії НОМЕР_12), виданий 30.03.2006 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно за №02-8-00107 30.03.2006.

Проведено поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності учасників спільної діяльності та в порядку поділу:

визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на

25% (1/4, що становить 25/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер: НОМЕР_13, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку;

25% (1/4, що становить 25/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_2 кадастровий номер: НОМЕР_2, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку;

25% (1/4, що становить 25/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер: НОМЕР_3, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку;

75% (3/4, що становить 75/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_4 кадастровий номер: НОМЕР_4, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку;

визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на

25% (1/4, що становить 75/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер: НОМЕР_1, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку;

75% (3/4, що становить 75/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_2 кадастровий номер: НОМЕР_2, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку;

75% (3/4, що становить 75/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер: НОМЕР_3, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку;

75% (3/4, що становить 75/100) на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_4 кадастровий номер: НОМЕР_4, загальною площею 0,1000 гектар, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Стягнуто з ОСОБА_2 ТОВ «Елітбудінвест АК» в рівних частинах на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 090 грн.

В апеляційній скарзі АТ «Астана-Фінанс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що рішенням суду вирішено питання про права та інтереси Акціонерного товариства, яке не залучено до участі у справі та визнано недійсним договір, предмет якого - земельні ділянки, передані в іпотеку АТ «Астана-Фінанс».

Зазначило, що у позивача та відповідача 1 не виникало права спільної сумісної власності на земельні ділянки. Вказує, що позивач не має права посилатись на обмеження повноважень відповідача 1 в частині розпорядження земельними ділянками та вимагати визнання договору купівлі-продажу недійсним, враховуючи не виникнення жодних прав у ОСОБА_1 на земельні ділянки, у зв'язку із укладенням Договору купівлі-продажу від 28.04.2005.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом м. Києва.

У судовому засіданні представник АТ «Астана-Фінанс» підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна в судові засідання не з'являлася хоча належним чином повідомлялася про час та місце слухання справи.

Судові повістки про виклик, які надсилалися ТОВ «Елітбудінвест АК» поверталися до суду з позначенням, що така юридична особа за вказаною адресою не значиться.

Матеріали справи містять данні, що ОСОБА_1 отримував судову повістку в судове засідання призначене на 09.08.2018, але в суд не з'явився з невідомих обставин, інші повістки поверталися до суду з поміткою по закінченню терміну зберігання (т. 2, а. с. 71).

Судові повістки про виклик ОСОБА_2 поверталися до суду без вручення. Матеріали справи містять данні про те, що останній був повідомлений у телефонному режимі про час та місце слухання справи, але в судове засідання не з'явився.

Крім того, ТОВ «Елітбудінвест АК», ОСОБА_1, ОСОБА_2, неодноразово повідомлялися про час та місце слухання справи, однак конверти повертались із відмітками «за закінченням встановленого строку зберігання», здійснювалось оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України, кур'єрською службою - судові повістки доставлені не були, у листах зазначено, що за вказаними адресами - відсутні.

З урахуванням вищезгаданих обставин колегією суддів було прийнято рішення про обізнаність вказаних осіб про слухання справи та їх повідомлення у зазначений спосіб належним.

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Астана-Фінанс», перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції аналізував зібрані докази в їх сукупності та дійшов висновку про порушення прав позивача.

З таким висновком суду не погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.03.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір, за яким учасники взяли на себе зобов'язання на основі співробітництва, шляхом здійснення внесків, спільно діяти для досягнення спільної мети. Метою даного Договору, відповідно до п.1.3., було будівництво житлового будинку на земельній ділянці загальною площею 0,4000 гектарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером:НОМЕР_14; АДРЕСА_2 з кадастровим номером:НОМЕР_15; АДРЕСА_3, з кадастровим номером: НОМЕР_16; АДРЕСА_4, з кадастровим номером:НОМЕР_17 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд», та будівництво на зазначених земельних ділянках житлового будинку (т. 1, а. с. 11-13) та подальше оформлення у спільну сумісну власність .

Вказаний договір діяв з часу його підписання і до 01.03.2015.

За умовами Договору ОСОБА_1 зобов'язався здійснити фінансування придбання вище зазначених земельних ділянок в розмір - 1 600 000,00 гривень, та фінансування будівництва Об'єкту в розмірі 25% кошторисної вартості будівництва, а Відповідач-1 - здійснити весь комплекс організаційних та підготовчих робіт по придбанню земельних ділянок, фінансування придбання вище зазначених земельних ділянок в розмірі - 4 800 000,00 гривень, фінансування будівництва Об'єкту в розмірі 75% кошторисної вартості будівництва, включаючи забезпечення розробки і узгодження проектно-кошторисної та іншої необхідної для будівництва Об'єкта документації, та забезпечити введення його в експлуатацію.

Згідно з умовами Договору результат діяльності підлягав розподілу шляхом передачі ОСОБА_1 - 25% (1/4 або 25/100) будівлі, а ОСОБА_2 - 75% (3/4, або 75/100).

Матеріали справи свідчать та встановлено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перший етап своїх зобов'язань за Договором виконав в повному обсязі, зокрема здійснив повне фінансування придбання земельних ділянок, передавши ОСОБА_2 1 600 000,00 грн., що підтверджується розпискою Відповідача-1, складеною ним власноручно 07.03.2005 (т. 1, а. с. 14-15) та Актами про стан виконання Договору від 05.08.2005 та від 26.09.2005 (т. 1, а. с. 26-27).

За рахунок внесених Позивачем грошових коштів в спільну діяльність, Відповідач-1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2005, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ЛеончукІ.А., придбав у власність спірні земельні ділянки (т. 1, а. с. 16-17).

За домовленістю сторін, з метою спрощення порядку отримання (оформлення) дозвільної документації на будівництво, усі договори купівлі вказаних земельних ділянок були оформлені на відповідача, з зазначенням , що саме він є власником останніх без зазначення будь-яких умов або застережень передбачених договором про спільну діяльність від 01.03.2015.

Також матеріали справи містять данні про те, що ОСОБА_2 в одноособовому порядку реалізував вказані земельні ділянки ТОВ «Елітбудінвест АК» (Відповідач-2) на підставі договору купівлі-продажу укладеного 27.10.2005 (т. 1, а. с. 51).

Позивач, вважаючи, що такі угоди були зроблені ОСОБА_2 незаконно, звернувся з відповідним позовом до суду.

Колегія суддів вважає, що при розгляді вказаної справи позивач повинен був довести в суді, що на підставі вищезгаданого договору про спільну діяльність у нього разом з відповідачем 1, виникло право спільної сумісної власність на земельні ділянки, а їх подальше придбання та відчуження відбувалося з порушенням прав позивач.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі договору про спільну діяльність у позивача та відповідача 1 виникло право спільної сумісної власності на вказані земельні ділянки, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося вище, 01.03.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір про спільну діяльність, за яким учасники взяли на себе зобов'язання на основі співробітництва, шляхом здійснення внесків, спільно діяти для досягнення спільної мети.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно з ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Отже, відповідно до вимог законодавства спільна діяльність- це коли сторони (учасники) відповідного договору зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи. Головною особливістю договору про спільну діяльність є те, що його учасники прагнуть досягти спільної мети і, зазвичай, не виступають стосовно один одного як боржники та кредитори, на відміну від учасників інших договорів.

Матеріали справи містять дані про те, що метою Договору від 01.03.2005 було будівництво житлових будинків на спірних земельних ділянках, а законодавство, що діяло на час його укладення регулювало спірні правовідносини, що не передбачало отримання у такій спосіб землю у спільну сумісну власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України (в редакції чинній на час укладення договору від 01.03.2005) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 368 ЦК України безпосередньо встановлює підстави виникнення спільної сумісної власності, а саме: - набуття майна подружжям за час шлюбу; - набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлене договором, укладеним в письмовій формі.

Як зазначалось, предметом спору у цій справі є вищевказані земельні ділянки.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Таким чином, при вирішенні питання виникнення права спільної сумісної власності позивача та відповідача 1 на спірні земельні ділянки, суду першої інстанції необхідно було керуватися вимогами відповідними нормами права Земельного Кодексу України, які регулюють підстави виникнення такої власності.

Відповідно до вимог ст. 89 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладання договору про спільну діяльність) земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що законодавець навів чіткі випадки виникнення у фізичних осіб права спільної сумісної власності на землю, які не передбачають виникнення такого права лише при умові укладання договору про спільну діяльність.

Колегія суддів вважає, що таке право може виникнути у сторін вищезгаданого договору при умові закінчення будівництва будинків та їх подальшої здачі в експлуатацію з послідуючим отриманням документів на підтвердження права власності на останні.

Сторони не заперечували той факт, що ніякого будівництва на вказаних земельних ділянках завершено не було.

За наведених обставин, висновки суду першої інстанції про виникнення у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на спірні земельні ділянки є безпідставним.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання незаконними договори купівлі-продажу укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та визнання виданих на підставі останніх державних актів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі недодержання вимог, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Матеріали справи містять данні про те, що 28.04.2005 між ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_5 (продавець) укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, за умовами якого продавець передав у власність покупцю земельні ділянки у кількості 4 шт., загальною площею 0,4000 гектарів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером: НОМЕР_14; АДРЕСА_2 з кадастровим номером:НОМЕР_15; АДРЕСА_3, з кадастровим номером: НОМЕР_16; АДРЕСА_4, з кадастровим номером:НОМЕР_17 з цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (т. 1, а. с. 16-17).

Відповідно до п. 10 Договору купівлі-продажу від 28.04.2005 право власності на земельні ділянки, що відчужуються виникає у Покупця після одержання Державних актів на право власності на землю та їх державної реєстрації у відповідних органах.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 181 ЦК України земельні ділянки відносяться до нерухомих речей.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

При цьому, відповідно до п. 1.5 Технічних вказівок щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах, затверджених головою Держкомзему України від 18.05.1998, право на спільну сумісну власність на землю підтверджується правоустановлюючим документом (державним актом), де вказується прізвище, ім'я та по батькові всіх співвласників, незалежно від їх віку, і прізвище та ініціали уповноваженого власника земельної ділянки.

Згідно з формою державного акту на право власності на земельну ділянку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 (в редакції чинній на час укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок від 28.04.2005) у разі виникнення права спільної власності на земельну ділянку до акта додається список її співвласників.

Отже, спільна сумісна власність на земельні ділянки підтверджується правоустановлюючим документом (державним актом), до якого додається список її співвласників та не виникає із договору про спільну діяльність у будівництві.

Матеріали справи свідчать, що за наслідками укладення Договору купівлі-продажу від 28.04.2005 ОСОБА_2 видані державні акти на право власності на земельні ділянки Київською міською радою від 01.08.2005: серії НОМЕР_5, серії НОМЕР_6, серії НОМЕР_7, серії НОМЕР_8 (а. с. 18-25).

Договором купівлі-продажу від 28.04.2005 передбачено та підтверджено наведеними державними актами виникнення права власності на Земельні ділянки виключно у ОСОБА_2

Крім того, до державних актів про право власності на земельну ділянку, які видані на ім'я Відповідача 1, не додано списку співвласників. Відповідно до Договору купівлі-продажу від 28.04.2005, Відповідач 1 діяв як покупець від власного імені. Жодних посилань на те, що він вчиняє правочини від імені простого товариства, у договорі немає.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що при первісному придбанні зазначених земельних ділянок право власності на останні виникло виключно у ОСОБА_2

Колегія суддів вважає, що у зв'язку з недоведеністю позивачем факту виникнення у нього спільної сумісної власності на земельні ділянки на підставі договору про спільну діяльність не підлягають задоволенню та визнанню недійсними договори купівлі-продажу та Державні акти на право власності на земельні ділянки відносно відповідача серії НОМЕР_5, серії НОМЕР_6, серії НОМЕР_7, серії НОМЕР_8 (а. с. 18-25).

За наведених обставин також відсутні законні підстави для визнання договорів купівлі-продажу від 27.10.2005 між ОСОБА_2 (продавцем) та ТОВ «Елітбудінвест АК» земельних ділянок незаконними, за наслідками яких ТОВ «Елітбудінвест АК» отримала державні акти на право власності на земельні ділянки відповідно рішень Київської міської ради від 30.03.2006: Серії НОМЕР_9, Серії НОМЕР_10, Серії НОМЕР_11, Серії НОМЕР_12 (т. 1, а. с. 18-25).

Як встановлено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 3 Договору купівлі-продажу спірні земельні ділянки належать Продавцю - ОСОБА_2 на підставі державних актів про право власності.

На момент укладення цього договору вищевказані земельні ділянки не перебували під арештом чи забороною, щодо них не велися спори, вони не заставлені, у податковій заставі не перебувають. Відносно вищевказаних земельних ділянок не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, прав щодо них у третіх осіб немає.

Відповідно до пояснень наданих приватним нотаріусом КМНО Леончук I.A. вих. № 23 від 29.10.2015 зазначено, що останньою 27.10.2005 дійсно був посвідчений договір купівлі-продажу земельних ділянок. При цьому всі передбачені діючим законодавством України документи, необхідні для посвідчення таких видів цивільно-правових договорів, були витребувані та знаходяться у відповідній архівній справі (т. 1, а. с. 100).

Таким чином, не було встановлено жодних обмежень у праві ОСОБА_2 розпоряджатись спірними земельними ділянками.

У зв'язку з наведеним, договір купівлі-продажу земельних ділянок від 27.10.2005 був укладений відповідно до вимог діючого на той час законодавства та, враховуючи відсутність перебування земельних ділянок у спільній сумісній власності Позивача та Відповідача 1, обмежень у останнього щодо розпорядження вказаними ділянками, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання даного договору недійсним та, як наслідок, й визнання недійсними та скасування Державних актів на право власності на земельні ділянки відносно ТОВ «Елітбудінвест АК».

Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає, що не підлягали задоволенню і позовні вимоги щодо проведення поділу вищевказаних земельних ділянок, які не є об'єктом права спільної сумісної власності учасників спільної діяльності, враховуючи вищевикладене та те, що у позивача на момент укладення договору купівлі-продажу не виникло жодних прав на земельні ділянки, що були продані ОСОБА_2 ТОВ «Елітбудінвест АК».

Суд першої інстанції зазначених обставин не з'ясував, внаслідок чого дійшов невірних висновків з порушенням норм матеріального права.

За наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, приймаючи таке рішення, колегія суддів враховує, шо під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 08.08.2005 між АТ «Астана-Фінанс» та ТОВ «Елітбудінвест АК» було укладено договір позики, ще до моменту укладення Договору купівлі-продажу між АТ «Астана-Фінанс» та Відповідачем 2. Предметом вказаного договору є надання Позикодавцем (АТ «Астана-Фінанс») Позичальнику (ТОВ «Елітбудінвест АК») позики в сумі 10 000 000,00 дол. США (т. 2, а. с. 24-28).

Пунктом 3.1.1 Договору позики передбачено, що забезпеченням зобов'язань Позичальника перед Позикодавцем є Земельні ділянки. Відповідно до п. 3.2 Договору позики до надання і використання Позики (10 000 000,00 млн. дол. США) між Позикодавцем та Позичальником укладається Договір застави майна, передбаченого п. 3.1.1, 3.1.2 цього Договору, право власності на яке позичальник набуде у майбутньому. Згідно з пп. «д» п. 4.1 Договору позики Позикодавець бере на себе зобов'язання здійснити виплату Позики за умови, що заявка на зняття Позики була надана за 5 днів до Дати Отримання, при цьому на дату використання таких засобів забезпечення (Земельні ділянки) було передано у визначені і погоджені Сторонами строки та зареєстроване в юридичній формі, прийнятній для Позикодавця. Підпунктом «м» п. 5.1 Договору позики встановлено, що після оформлення предмета застави у власність ТОВ «Елітбудінвест АК», Позичальник передасть їх (Земельні ділянки) в заставу Позикодавцю з підписанням договору застави і його реєстрацією в реєстраційних органах України.

Із метою виконання умов Договору позики та отримання позики Відповідач 2 набув право власності на Земельні ділянки на підставі спірного Договору купівлі-продажу, укладеного з Відповідачем 1.

Після оформлення права власності на Земельні ділянки за ТОВ «Елітбудінвест АК» між АТ «Астана-Фінанс» (іпотекодержатель) та Відповідачем 2 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 05.09.2006, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шабаніною О.Г., зареєстрований в реєстрі за № 5625 (т. 2, а. с. 30-34). Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх, прийнятих на себе зобов'язань внаслідок укладення та підписання «08» серпня 2005 року між Сторонами договору позики № 4/43-05, а також змін та доповнень до нього, які будуть укладені між Іпотекодержателем в майбутньому, включаючи збільшення суми позики та/або збільшення процентної ставки за позикою, наступне нерухоме майно, яким є Земельні ділянки.

Після укладення Іпотечного договору приватний нотаріус КМНО ІІІабаніна О.Г. наклала заборону на відчуження Земельних ділянок, що зареєстровано в реєстрі за № № 5626/з-142, 5627/3-143, 5628/3-144, 5629/з-145.

Лише після настання вказаних юридичних фактів ТОВ «Елітбудінвест АК» отримав від АТ «Астана-Фінанс» гроші в позику в розмірі 5 257 615,00 дол. США відповідно до довідки від 20.04.2018 № 09-17/429 (т. 2, а. с. 36).

За наведеного спірні земельні ділянки було придбано у власність ТОВ «Елітбудінвест АК» та передано в іпотеку АТ «Астана-Фінанс».

Разом з тим, матеріали справи містять данні про те, що судом першої інстанції було вирішено питання, яке безпосередньо стосується інтересів АТ «Астана-Фінанс».

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення) якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Матеріали справи містять інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Відповідно до останніх зазначено, що земельні ділянки передані ТОВ «Елітбудінвест АК» АТ «Астана-Фінанс» в іпотеку за Іпотечним договором, та що вказані ділянки знаходяться під забороною відчуження (т. 1, а. с. 192-199).

Таким чином, на момент розгляду справи суду першої інстанції було достовірно відомо про можливість впливу судового рішення на права АТ «Астана-Фінанс».

Разом з тим, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не в повному обсязі з'ясував обставини справи, не залучив до участі у справі заінтересовану особу, чим порушив норми процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ «Астана-Фінанс» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9 135 грн.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Астана-Фінанс» задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітбудінвест АК», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна про визнання права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, проведення поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності учасників спільної діяльності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Астана-Фінанс» судовий збір в розмірі 9 135 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 04.09.2018.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк