Постанова № 76189979, 28.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14621/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Мєзєнцева Є.І.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів» Хохича Руслана Вікторовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного судочинства України з позовом до Державного реєстратора Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів Хохич Руслана Вікторовича», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просив:

- визнати протиправними дії державного реєстратора ДП «Український науково-дослідний і проектно конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів Хохич Руслана Вікторовича» щодо проведення державної реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на квартиру за АДРЕСА_1, номер запису про право власності 22676001; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37420602 від 05.10.2017 р.;

- скасувати рішення державного реєстратора ДП «Український науково-дослідний і проектно конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів Хохич Руслана Вікторовича» щодо проведення державної реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на квартиру за АДРЕСА_1, номер запису про право власності 22676001; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37420602 від 05.10.2017 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд вказане судове рішення скасувати, та прийняти нове, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Як вбачається із позову та інших матеріалів справи, 14.02.2017 р. між позивачем ОСОБА_2 (Позичальник) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (Банк) було укладено кредитний договір №028/25-52, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 111879,00 доларів США на строк до 30.01.2022 р.

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором між позивачем та третьою особою укладено іпотечний договір №028/15-71, згідно якого позивач передав в іпотеку банку майнові права на квартиру будівельний номер 307, що на той час будувалась в житловому будинку на земельній ділянці №1 у 3 мікрорайоні у Дарницькому районі. Додатковою угодою №1 до іпотечного договору внесені зміни, за якими позивач передав в іпотеку банку квартиру за №307 в м. Києві по вул. Урлівська, будинок 11/44, право власності на яку на момент підписання іпотечного договору було зареєстроване за позивачем.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 01.11.2017 р. за №102298417, як зауважує позивач, йому стало відомо, що державним реєстратором Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів Хохич Русланом Вікторовичем» на підставі іпотечного договору та додаткових угод до нього, прийнято рішення про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», номер запису про право власності 22676001; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37420602 від 05.10.2017 р.

Вважаючи проведену реєстрацію такою, що суперечить чинному законодавству та порушує його законні права, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оскаржуючи вищезазначене рішення державного реєстратора - Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів Хохич Русланом Вікторовичем», позивач підставою позову зазначав, що квартира №307 в м. Києві по вул. Урлівська, будинок 11/44, право власності на яку на момент підписання іпотечного договору було зареєстроване за позивачем, протиправно вибула з його законного володіння, а державний реєстратор, зловживаючи своїм службовим становищем та діючи в інтересах третьої особи, прийняв протиправне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Аналіз зазначених фактичних обставин справи дає підстави суду апеляційної інстанції вважати, що оскаржуваним реєстраційним діям передував невирішений цивільно-правовий спір між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк».

Надаючи правову оцінку наведеним обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Згідно статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами п. 1, 2 ч. 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;

Пунктом 1 ч.1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З огляду на те, що спірні правовідносини пов'язані з наявністю спору, що виник між суб'єктами щодо визначення права власності, а позивач в позовній заяві вказує на неправомірність дій суб'єкта владних повноважень при виконанні наданих повноважень, посилаючись на цивільно-правові відносини, що виникли у зв'язку з кредитуванням іпотеки, то даний спір, на переконання колегії суддів не є публічно-правовим, а випливає з цивільно-правових правовідносин та носить майновий характер, а відтак має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, спір у даній справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися за правилами ЦПК.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом України у постанові від 11 квітня 2017 року по справі № 808/2298/15, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 826/366/16, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 травня 2018 року по справі № 826/171/15.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про закриття провадження у справі.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено « 03» вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

Є.І. Мєзєнцев