Вирок № 76166475, 22.08.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 22.08.2018

Справа № 320/5198/18

Провадження № 1-кп/320/832/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Мелітополь Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Бахаєва І.М.,

за участю:

секретаря - Фурсової Л.І.,

прокурора - Гончара Д.С.,

потерпілого - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження №12018080140001993 за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю смт. Магдалинівка Дніпропетровської області, громадянину України, не працюючого, який має неповну середню освіту, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

- 31.07.2017 Мелітопольським міським судом за ч. 1 ст. 185 КК України, призначено покарання у виді громадських робіт строком 80 годин, знято з обліку по відбуттю покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, 17.06.2018 приблизно о 10.00 год. знаходячись біля магазину, розташованого за адресою: м. Мелітополь, бул.30-років Перемоги, 1, реалізуючи раптово виниклий умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, використовуючи засновані на знайомстві довірливі відносини з потерпілим ОСОБА_1, під приводом здійснення дзвінку попросив у останнього його мобільний телефон "Samsung Galaxy J7", в корпусі чорного кольору, ІМЕІ:НОМЕР_2, вартістю 6565 грн., з картою пам'яті на 16 Гб, вартістю 150 грн., та сім-картою «Київстар» НОМЕР_1, яка майнової цінності не представляє, при цьому повідомивши потерпілого про те, що після здійснення дзвінку поверне йому мобільний телефон, хоча робити цього не збирався. Після того як ОСОБА_1, будучі впевненим у добропорядності намірів ОСОБА_2, передав йому вищезазначений телефон, то останній із належним потерпілому майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись ним на власний розсуд, заподіявши тим самим потерпілому ОСОБА_1 матеріальної шкоди на загальну суму 6715 грн.

Таким чином, ОСОБА_2 вчинив всі дії для доведення злочину до кінця, у зв'язку з чим реалізував злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, вчинене повторно, тобто злочину передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, обернув викрадене майно на свою користь, розпорядившись в подальшому ним на власний розсуд з викраденим, з місця скоєння ним кримінального правопорушення зник, у зв'язку з чим своїми діями завдав потерпілому ОСОБА_1 матеріальний збиток на суму 6715 грн.

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.

Допитий у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою провину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 190 КК України за наведених вище обставин визнав у повному обсязі. Надав показання, відповідно до яких він 17.06.2018 приблизно о 10-00 год. знаходячись біля будинку 1 по бул.30-років Перемоги у м.Мелітополі бажаючи заволодіти телефоном ОСОБА_1 та не маючи намір повертати телефон попросив у нього мобільний телефон, начебто зробити дзвінок, а взявши телефон зник з місця події.

На запитання прокурора обвинувачений ОСОБА_2 відповів, що гроші потрібні були на придбання ліків та продуктів харчування. Просить його суворо не карати, щиро кається у скоєному, усвідомив наслідки своїх протиправних дій.

Потерпілий у судовому засіданні зазначив, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, просив покарати його на розсуд суду.

Учасники кримінального провадження не наполягали на виклику для безпосереднього допиту потерпілого, свідків.

У зв'язку з визнанням обвинуваченим ОСОБА_2 своєї вини у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, та не заперечення сторін кримінального провадження про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин які ніким не оспорюються, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин скоєння ним злочину, які ніким не оспорювалися, однак суд вважає за необхідне допитати обвинуваченого, та дослідити матеріали, що характеризують особу обвинуваченого.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_2 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

За таких обставин, оцінюючи безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає «поза розумним сумнівом» доведеним пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення за ч. 2 ст. 190 КК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні вище зазначеного кримінального правопорушення, та його дії правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, скоєне повторно.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому, виходячи з вимог закону про достатність покарання для його виправлення, запобігання скоєнню ним нових злочинів, суд враховує ступень тяжкості скоєного злочину, особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Як вказує законодавець у ст. 50 КК України, - покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Вирішуючи питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд також повинен урахувати тяжкість вчиненого злочину, особу винного, дотримуючись загальних принципів, встановлених законом, щодо призначення покарання.

Згідно ч.1 ст.75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбуття покарання, він дійсно може прийняти рішення про звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. Таке рішення суду, відповідно до вимог ст.374 КПК України, повинно бути належним чином вмотивоване, про що також зазначено і в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003р.

Обставини, які обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено. Також, суд враховує, що обвинувачений негативно характеризується за місцем проживання.

В якості обставин, які пом'якшують покарання згідно зі ст.66 КК України, суд визнає: щиросердне розкаяння в скоєному та визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, внаслідок чого повернуто викрадене майно.

Суд, при призначенні покарання оцінив надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності, враховуючи положення ст.ст. 50, 65 КК України, а також всі обставини справи, ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до середньої тяжкості, характеристику особи винного, який за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працевлаштований, має тимчасові заробітки, раніше судимий, вчинив злочин при незнятій та непогашеній судимості, вину визнав повністю та щиро розкаявся в скоєному, думку потерпілого, який у судовому засіданні вказав, що матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не має.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок його м'якості.

Цивільний позов по справі не заявлений.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 371, 373-374 Кримінального процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.

Відповідно ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_2 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши 2 (два) року іспитового строку.

Відповідно до ч.1 п. 1, 2 ст. 76 КК України, впродовж іспитового строку на засудженого ОСОБА_2, покласти обов'язки:

1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази:

- мобільний телефон "Samsung Galaxy J7", в корпусі чорного кольору, ІМЕІ:НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1 та згідно розписки знаходиться у нього на відповідальному зберіганні - повернути за належністю.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

СУДДЯ: І.М.БАХАЄВ