Постанова № 76160389, 27.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 753/7152/18

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5813/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Комаревцева Л.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.,

за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року

у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про забезпечення позову у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (надалі - ТОВ «Автокредит Плюс»)звернулося у суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків.

Одночасно представником ТОВ «Автокредит Плюс» подано заяву про забезпечення позову, в якій зазначено, що відповідачі, розуміючи, що товариство має на меті стягнути з них завдані збитки та реальність ухвалення судом відповідного рішення, намагаються позбавитися свого майна (автомобілів), що підтверджується роздруківками з Інтернет ресурсів.

Позивач, посилаючись на те, що невжиття заходів із забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, просив:

- накласти арешт на транспортний засіб - BMW, модель Х5, 2009 року, синього кольору,

номер кузова (VIN) НОМЕР_5, д.н.з.НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 та заборонити ОСОБА_4 здійснювати будь-які дії (уповноваження інших осіб на укладення правочинів, передача в заставу, тощо), направлені на відчуження вказаного рухомого майна;

- накласти арешт на транспортний засіб - Mazda, модель 6, 2017 року, коричневого кольору, номер кузова (VIN) НОМЕР_6, д.н.з.НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3 та заборонити ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії (уповноваження інших осіб на укладення правочинів, передача в заставу, тощо), направлені на відчуження вказаного рухомого майна.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року заяву ТОВ «Автокредит Плюс» про забезпечення позову задоволено.

В апеляційній скарзі представникомОСОБА_3 зазначено, що районним судом в оскаржуваній ухвалі порушені норми процесуального права та фактично накладено арешт на майно ОСОБА_3, який діяв як представник за довіреністю та вчиняв дії виключно від імені та інтересах ОСОБА_4, при тому, що в законодавстві України відсутня норма, яка передбачає відповідальність представника за дії довірителя.

Окрім цього, для реального захисту прав позивача достатньо накладення арешту на транспортний засіб - BMW, модель Х5, 2009, що належить ОСОБА_4, а додаткове накладення арешту на транспортний засіб Mazda, модель 6, 2017, що належить ОСОБА_3 суперечить діючому законодавству та правій природі представництва, значно перевищує ціну позову та порушує права ОСОБА_3

Також зазначено, що суд постановляючи ухвалу про забезпечення позову не здійснив всебічне, повне та об'єктивне дослідження доказів, наданих позивачем до заяви про забезпечення позову, а саме : роздруківки з Інтернет ресурсів, в яких йдеться про продаж автомобілів НОМЕР_3, та Mazda 6, д.н.з.НОМЕР_2, остільки жодного оголошення про продаж свого автомобіля ОСОБА_3 не розміщував, тим паче не розміщував свої персональні дані в мережі Інтернет та на сьогодні жодного оголошення про продаж начебто автомобіля НОМЕР_4, яке розміщено на сайті OЛX, не має, а оголошення про продаж вказаного автомобіля, на яке посилається в своїй заяві про забезпечення позову позивач, є сфабрикованим та недійсним.

Скаржник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині накладення арешту на транспортний засіб - Mazda, модель 6, 2017 року, коричневого кольору, номер кузова (VIN) НОМЕР_6, д.н.з.НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3 та в частині заборони ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії (уповноваження інших осіб на укладення правочинів, передача в заставу, тощо), направлені на відчуження вказаного рухомого майна, стягнути з позивача судові витрати, понесені відповідачем у розмірі 352 грн. 40 коп.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, вислухавши представникаОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з наявності підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених в ухвалі доказів.

Колегія суддів визнає такими, що не спростовують висновки районного суду твердження апеляційної скарги про те, що районним судом фактично накладено арешт на майно ОСОБА_3, який діяв як представник за довіреністю та вчиняв дії виключно від імені та інтересах ОСОБА_4, при тому, що в законодавстві України відсутня норма, яка передбачає відповідальність представника за дії довірителя.

Відповідно до ч. 1, З ст. 244 ЦК України, представництво, що ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю. Довіреністю визнається письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

При цьому, колегія суддів враховує і те, що позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків заявлено також і до ОСОБА_3, з посиланням на те, що саме ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_4, за результатами укладеного договору купівлі-продажу автомобіля, отримав від ТОВ «Автокредит Плюс» грошові кошти.

У справі відсутні належні докази вартості майна, на яке накладено арешт.

З огляду на викладене, посилання апеляційної скарги на те, що для реального захисту прав позивача достатньо накладення арешту на транспортний засіб - BMW, модель Х5, 2009, що належить ОСОБА_4, а додаткове накладення арешту на транспортний засіб Mazda, модель 6, 2017, що належить ОСОБА_3 суперечить діючому законодавству та правій природі представництва, значно перевищує ціну позову та порушує права ОСОБА_3, колегія суддів визнає безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також унеможливити ефективний захист прав чи інтересів позивача.

Згідно абзацу 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Доводи апеляційної скарги про відсутність реальної загрози невиконання рішення суду у випадку задоволення позову, колегія суддів визнає необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів визнає правомірними висновки районного суду щодо наявності правових підстав до забезпечення поданого по справі позову.

Посилання на порушення судом норм процесуального права не знайшло свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам.

Враховуючи, що визначений ухвалою суду спосіб забезпечення позову є тимчасовою мірою, яка застосовується до вирішення спору по суті, а правомірність вимог позивача підлягає вирішенню за результатами розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги й залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 серпня 2018 року.

Суддя - доповідач:

Судді: