Постанова № 76160400, 28.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Справа № 754/423/18

Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/4715/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

судді - доповідача Рейнарт І.М.

суддів Болотова Є.В., Кирилюк Г.М.

при секретарі Дуці В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 березня 2018 року (суддя Лісовська О.В.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановила:

у січні 2018р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором від 11 січня 2008р. у розмірі 30 983грн 89коп. та судових витрат у розмірі 1762грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 11 січня 2008р. відповідач отримала кредит у розмірі 3 200грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Позивач стверджував, що виконав умови договору та надав відповідачу кредит в розмірі та на умовах, встановлених договором, однак, відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 30 листопада 2017р. складається із заборгованості за кредитом у сумі 21 516грн 73коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 7 515грн 55коп., та штрафів у сумі 500грн - фіксована частина, 1 451грн 61коп. - процентна складова.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 березня 2018 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 січня 2008р. у розмірі 30 983грн 89коп. та 1 762грн судового збору.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Відповідач посилається на незаконність рішення суду, оскільки суд не врахував, що

- 2 -

позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої було зазначено у клопотанні, яке надійшло на адресу суду 12 березня 2018р., що є підставою для відмови у позові.

Також відповідач зазначає, що судом порушено норми процесуального права, оскільки вона не отримувала позовну заяву, у зв'язку із чим не могла подати відзив на неї.

Крім того, відповідач вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, так як вона не підписувала умови та правила надання банківських послуг і тарифи під час оформлення картки універсальної, не погоджувала розмір процентів та штрафних санкцій, що свідчить про відсутність обов'язку їх сплачувати, а позивачем не надано доказів, що саме такі тарифи та умови діяли на час підписання анкети-заяви. Також вона не надавала згоди на встановлення іншого кредитного ліміту за рішенням банку та не була повідомлена про нові умови та тарифи.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.86-87, 90-91), у судове засідання не з'явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 11 січня 2008р. між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1, яка змінила прізвище на ОСОБА_1, був укладений кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 3200грн на платіжну карту «Універсальна» зі сплатою відсотків у розмірі 3% в місяць із розрахунку 360 днів на рік. Строк дії кредитного ліміту сторони визначили як строк дії картки.

Указаний кредитний договір складається із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Умов та Правил надання банківських послуг.

Згідно заяви, яка підписана позичальником, погашення заборгованості за кредитним лімітом може відбуватися як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списанням коштів банком с платіжної картки, номер якої позичальник не зазначила.

Свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також розміром процентів за користування кредитом відповідач висловила у своїй заяві від 11 січня 2008р., яку власноручно підписала (с.с.11).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 30 листопада 2017 року вбачається, що відповідач тривалий час та активного користувалася платіжною карткою, вносила грошові кошти на погашення кредитного ліміту та сплату процентів, однак з липня 2015р. розмір коштів, які вносила відповідач, був недостатніх для повного погашення кредитного ліміту та процентів, у зв'язку із чим почала виникати заборгованість, яка станом на 30 листопада 2017р. складається із заборгованості за кредитом у сумі 21 516грн 73коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 7 515грн 55коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконувала свої зобов'язання по повернення кредитного ліміту та сплаті процентів за користування грошовими коштами.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим позивачем доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови

- 3 -

договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Подавши заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 11 січня 2008р., відповідач підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи викладені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що між сторонами 11 січня 2008 року був укладений кредитний договір, який виконувався сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що позичальник не підписувала Умови та Правила надання банківських послуг, не погоджувала розмір процентів та штрафних санкцій, що свідчить про відсутність її обов'язку сплачувати їх, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, так як у заяві зазначено, що позичальник ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також вони розміщені на офіційному сайті ПриватБанку, а обов'язкове підписання позичальником Умов та правил не передбачено положеннями ст. 634 ЦК України.

Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач тривалий час користувалася платіжною карткою, отримувала грошові кошти, сплачувала проценти, у тому числі і у розмірі 42% річних, який був встановлений банком з 16 червня 2015р., чим підтвердила свою згоду з таким розміром і прийняла умови договору.

Доводи відповідача про те, що вона не надавала згоди на встановлення іншого кредитного ліміту за рішенням банку та не була повідомлена про нові умови та тарифи, спростовується наданим позивачем розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що відповідач користувалася кредитним лімітом у збільшеному розмірі і сплачувала проценти за новими тарифами.

Згідно пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг банк має право проводити зміну тарифів, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредитного ліміту зобов'язаний не менше, ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картковому рахунку згідно п. 4.9. даного договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про не згоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни

- 4 -

розміру наданого на платіжну картку кредитного ліміту банк залишає за собою у односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.

Пунктом 6.3. Умов та правил надання банківських послуг було передбачено, що клієнт зобов'язаний отримувати виписки про стан карткового рахунку та про проведені операції по картковим рахункам.

Пунктом 6.4. Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі не згоди зі зміненими Правила та тарифами банку, клієнт зобов'язаний надати банку письмову заяву про розірвання договору та погасити заборгованість.

Відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не було висловлено заперечення проти позовних вимог, не надано доказів, що вона не була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг, що надані суду першої інстанції Умови та Правила не є тими, з якими вона була ознайомлена під час укладення кредитного договору, що вона повідомляла банк про свою не згоду із новим встановленим лімітом та розміром процентів.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримувала позовну заяву, у зв'язку із чим не мала можливості надати відзив на неї, спростовуються матеріалами справи, згідно яких 12 січня 2018р. на адресу відповідача судом були направлені позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження у справі, які були нею отримані 25 січня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (с.с.29, 32).

В ухвалі про відкриття провадження зазначено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, а відповідач має право у 15-денний строк з дня вручення даної ухвали подати відзив за позову заяву.

Однак, вказаним правом відповідач не скористалася.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно ухвалив судове рішення за наданими позивачем доказами і виходив із відсутності заперечень проти позову з боку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідачем до апеляційної скарги будь-яких доказів додано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не допустив порушення норм процесуального права, за відсутності заперечень відповідача, не мав правових підстав не приймати надані позивачем докази та ставити їх під сумнів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення кредитної заборгованості або не доведе іншого розміру заборгованості.

Однак, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідачем не були надані

- 5 -

жодні докази погашення заборгованості за кредитним договором або на спростування доводів позивача, не наведено альтернативного, наданому позивачем, розрахунку заборгованості.

Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконувала умови договору, допустила заборгованість, розмір якої підтверджений розрахунком, наданим позивачем, який не заперечувався відповідачем, а відтак суд прийшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача наявної заборгованості.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів, які передбачені даним договором більше, ніж на 120 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500грн +5% від суми позову.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач допустила заборгованість по сплаті кредитного ліміту та процентів за користування грошовими коштами, а відтак суд прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з нею штрафу у розмірі 500грн - фіксована частина та 1 451грн 61коп. - процентна складова, є правомірними і підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно не врахував, що позивачем пропущений строк звернення до суду, що нею було подано заяву про застосування позовної давності, яку суд отримав 12 березня 2018 року, не ґрунтуються на нормах процесуального права, так як будь-які заяви, заперечення та докази відповідач зобов'язана була надати суду до 10 лютого 2018 року, про що було зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі та відповідає положенням ст. 178 ЦПК України і суд мав законні підстави не враховувати заяву відповідача, подану нею 12 березня 2018 року.

Разом з цим, перевіряючи вказані доводи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 21 липня 2015 року відповідач не мала заборгованість по сплаті кредитного ліміту та процентів за користування кредитом, всі грошові кошти, які були нею отримання на вказану дату, були погашені, а також повністю сплачені проценти за користування кредитом, з 22 липня 2015р. почала утворюватися вона кредитна заборгованість, яку відповідач частково погашала, та сплачувала проценти за користування кредитом, останні платежі відповідачем були внесені 17 листопада 2017 року у розмірі 3000грн та 19 листопада 2017 року у розмірі 8,96грн.

У своїй заяві, поданій до суду першої інстанції, а також і у апеляційній скарзі, відповідач не зазначає з якого часу необхідно обраховувати позовну давність, тому колегія суддів не має можливості перевірити такі доводи відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що строк позовної давності почав відраховуватися з серпня 2015 року, з даним позовом позивач звернувся до суду 10 січня 2018 року, тому правових підстав для застосування позовної давності немає.

Крім того, колегія суддів враховує, що апеляційним судом відповідачу була надана

- 6 -

можливість надати свої пояснення колегії суддів, надати докази у підтвердження своїх тверджень, у зв'язку із чим розгляд даної справи був призначений у судовому, а не письмовому, порядку, однак, відповідач такою можливістю не скористалася.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді