Постанова № 7610172, 26.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2010                                                                                           № 52/323

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача –           Терешко О.В.

від відповідача –           Науменко О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Рокос"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.07.2009

у справі № 52/323 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

до                                                   ТОВ "Рокос"

про                                                   стягнення 36391,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „Рокос” про стягнення боргу та штрафних санкцій за договором фінансового лізингу від 12.09.2007 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 року у справі № 52/323 позовні вимоги були задоволені повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 27317,85 грн., 639,25 грн. інфляційних втрат, 143,78 грн. 3% річних, 1150 грн. пені, 7140 грн. штрафу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду.

Представник позивача суду відзив на апеляційну скаргу не надав.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

12.09.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № 070912-21/ФЛ-Ю-О.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач зобов'язується передати відповідачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в Специфікації до договору, а відповідач зобов'язується прийняти майно, своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені договором.

Відповідно до п. 3.1 договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів.

Пунктом 3.2 договору було встановлено, що загальна вартість майна на момент укладання договору складає разом з ПДВ 148750000 грн.

Відповідно до п. 3.4.1.-3.4.5 нарахування лізингових платежів здійснюється з наступним корегуванням на зміну курсу гривні до долару США.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов’язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як вбачається з пояснень наданих представником позивача в судовому засіданні, у відповідача виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів за період з 18.12.2008 року по 03.04.2009 року на загальну суму 27317,85 грн.

Позивач, обґрунтовуючи суму боргу відповідача, посилається на рахунки-фактури, а саме: № СФ-008889 від 18.12.2008 року, № СФ-9000230 від 16.01.2009 року, № СФ-901410 від 18.02.2009 року, № СФ-904921 від 23.03.2009 року, в яких зазначена сума боргу з урахуванням комісії, штрафних санкцій та курсової різниці.

Як зазначав представник відповідача в своїх поясненнях, на адресу відповідача зазначені рахунки-фактури не надходили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Представником позивача не було надано суду доказів направлення відповідачу вказаних рахунків – фактур, крім того суми зазначені в даних рахунках – фактурах не відповідають сумам, що підлягають сплаті відповідачем по графіку сплати лізингових платежів.

Належних доказів та обґрунтованого розрахунку нарахованих позивачем відповідачу до сплати сум, зазначених у рахунках - фактурах позивачем суду надано не було.

Таким чином, відсутні будь-які правові підстави для визначення заборгованості відповідача по договору фінансового лізингу з урахуванням коштів, що зазначені у рахунках – фактурах, та на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Крім того, відповідно до п. 3.4.1. договору лізингодавець повинен письмово повідомити лізингоодержувача про нараховану до сплати курсову різницю протягом 3 робочих днів з моменту фактичного проведення банківською установою продажу коштів у іноземній валюті та отримання довідки банківської установи.

Позивачем не було надано суду доказів направлення таких повідомлень відповідачу, представник якого в свою чергу зазначив, що таких повідомлень ТОВ „Рокос” не отримувало.

Також, відповідно до п. 3.11 договору у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до договору, а також підписують на вимогу лізингодавця акт коригування вартості майна.

Додаткової угоди стосовно зміни розміру лізингових платежів між сторонами не укладалося, даний факт не заперечувався представником позивача, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем повинна вираховуватися, ґрунтуючись на графіку сплати лізингових платежів, що міститься в матеріалах справи та не оспорювався сторонами.

Представником позивача суду була надана виписка по рахунку, з якої вбачається коли на які суми вносилися відповідачем позивачу за послуги лізингу, згідно договору № 070912-21/ФЛ-Ю-О.

Представник відповідача не заперечував проти строків та сум вказаних у даній виписці, зазначивши лише, що заборгованість у них взагалі відсутня, оскільки ними був здійснений останній платіж на суму в розмірі 10000 грн., проте доказів такої сплати суду не надав.

Отже, враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає за необхідне при визначені суми боргу відповідача виходити з загальних сум, що зазначені у графіку сплати лізингових платежів, враховуючи суми та час перерахування коштів ТОВ „Рокос” ТОВ „ВіЕйБі Лізинг”.

Таким чином, основна сума боргу відповідача за визначений позивачем в позовній заяві та заявленій до стягнення заборгованості період, а саме з 18.12.2008 року по 03.04.2009 року з урахуванням сплачених відповідачем коштів, становить 11910,42 грн., яка підлягає задоволенню та стягненню з останнього.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов’язання пеню, 3% річних та індекс інфляції.

Відповідно до ст. 526 ЦК країни, зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством та договором відповідальності.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Згідно п. 11.2.1 договору лізингоодержувач несе відповідальність за порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п. 3.1 договору та графіком сплати лізингових платежів, а саме сплачує лізингодавцю штрафні санкції – пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочення, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення та відшкодувати всі збитки, завдані цим лізингодавцем, понад вказану пеню.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань” встановлено, що розмір пені обчисляється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Отже, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання зобов’язання за раніше зазначений період з урахуванням сплачених відповідачем коштів, відповідно до виписки з рахунку, наданої представником позивача в судовому засіданні, становить 394,55 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних, враховуючи вище зазначений період та умови нарахування основної суми боргу, що підлягає задоволенню, становить 49,35 грн.

Стосовно розміру інфляційних втрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до листа Верховного Суду України № 62-97р. від 03.04.1997 року „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” при застосування індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Враховуючи дану методику нарахування інфляційних втрат, строки внесення лізингових платежів передбачених графіком сплати та строки сплати відповідачем фактично коштів за договором фінансового лізингу, інфляційні втрати нараховуються лише за березень 2009 року і становлять 180,75 грн.

          Також, позивач просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 7140 грн. за порушення п. 8.2.1. договору.

Згідно п. 8.2.1 договору боржник зобов’язаний щоквартально письмово інформувати кредитора про стан та місце знаходження майна шляхом направлення кредитору звіту у формі, встановленій сторонами (Додаток № 3 до Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, за 2, 3, 4 квартали 2008 року та за 1 квартал 2009 року звіт у встановленій формі відповідач не надав позивачу.

Даний факт не був спростований відповідачем в судовому засіданні.

Відповідно до п. 11.2.3 договору за використання майна не за призначенням, не виконання обов’язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місце знаходження майна згідно до п. 8.2.1 договору, порушення умов п. 14.7 договору боржник сплачує кредитору штраф у розмірі 1 (один) % загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.

Отже, вимога позивача про сплату штрафу в розмірі 7140 грн. підлягає повному задоволенню.

          Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Рокос” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 29.07.2009 року у справі №52/323 – зміні.

Відповідно до викладеного, керуючись ст.101, п. 2 ст.103, п. 1, 3 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Рокос” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 року у справі № 52/323 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рокос” (03680, м. Київ, вул. Малинська, 16, код 34351713, п/р 26004052604743 в ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637), а у разі відсутності грошових коштів – з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дягтярівська, буд. 21 Г, код 33880354 п/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) основний борг в розмірі 11910,42 грн., пеню в розмірі 394,55 грн., 3% річних в розмірі 49,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 180,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рокос” (03680, м. Київ, вул. Малинська, 16, код 34351713, п/р 26004052604743 в ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637), а у разі відсутності грошових коштів – з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг”(04119, м. Київ, вул. Дягтярівська, буд. 21 Г, код 33880354 п/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) державне мито в розмірі 125,35 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.”

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг”(04119, м. Київ, вул. Дягтярівська, буд. 21 Г, код 33880354 п/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Рокос” (03680, м. Київ, вул. Малинська, 16, код 34351713, п/р 26004052604743 в ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 119,31 грн.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 52/323 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді