Рішення № 7609087, 11.01.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

11 січня 2010 р.           Справа 7/233-09

за позовом: Приватного Підприємства "Фірма Меблі", м. Вінниця.

до: Дочірнього підприємства "Промінструмент" Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром", м. Вінниця.

про стягнення 3149 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Власюк І.Т. - адвокат, довіреність б/н від 20.07.2009 року.

          відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява ПП "Фірма Меблі" , м. Вінниця до ДП "Промінструмент" ТОВ "Мегапром", м. Вінниця про стягнення 3149 грн., з яких 3000,00 грн. помилково перерахованих грошових коштів, 50 грн. - 3% річних та 99 грн. інфляційних втрат, а також 1000 грн. вартості послуг адвоката.

Ухвалою суду від 12.11.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/233-09 з призначенням її до розгляду на 22.12.2009 року.

17.12.2009 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача в яких останній вказує на те, що дійсно у нього рахується заборгованість перед ПП "Фірма меблі" за поставлений товар. Одночасно відповідач вказує на те, що ним було проведено часткове повернення коштів у розмірі 900,00 грн. в підтвердження чого надано платіжні доручення № 420 від 10.08.2009 року на суму 200 грн., № 477 від 25.08.2009 року на суму 300,00 грн., № 946 від 09.12.2009 року на суму 300,00 грн., № 964 від 15.12.2009 року на суму 100,00 грн., з урахуванням чого відповідач вказує на борг у розмірі 2600,00 грн..

17.12.2009 року до суду надійшла заява позивача в якій позивач відмовляється від позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, яка розцінена судом як заява про відмову від позову та прийнята до розгляду, як така, що не суперечить ст.22 ГПК України.

22.12.2009 року розгляд справи не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 22.12.2009 року по 25.12.2009 року на лікарняному. Ухвалою від 28.12.2009 року розгляд справи було призначено на 11.01.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання доказів.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представник позивача надав заяву про зміну позовних вимог відповідно до якої позивач з урахуванням того, що після порушення провадження у справі відповідач частково повернув отримані кошти , а саме: 08.12.2009 року - 300 грн. (банківська виписка від 10.12.2009 року), 14.12.2009 року—100 грн. (банківська виписка від 22.12.2009 року), а також беручи до уваги заяву про зміну позовних вимог від 17.12.2009 року, якою позивач у частині вимог щодо відшкодування збитків, завданих інфляцією та 3% річних відмовився, просить стягнути з Дочірнього Підприємства "Промінструмент" Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" на користь Приватного Підприємства "Фірми Меблі" грошові кошти в сумі 2600,00 грн..

Розглянувши вказану заяву, яка розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Відповідно до платіжного доручення № 73 від 24.03.2009 року Приватним Підприємством "Фірмою Меблі" на рахунок Дочірнього Підприємства "Промінструмент" Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" були перераховані кошти в сумі 3889,11 грн..

Згідно видаткової накладної № ВИ-0000228 від 31.03.2009 року ДП "Промінструмент" ТОВ "Мегапром" було відвантажено на користь ПП "Фірми Меблі" товару на загальну суму 389,11 грн..

Як вказує позивач в позовній заяві платіжним дорученням № 73 від 24.03.2009 року відповідачу помилково було перераховано грошові кошти в сумі 3500,00 грн., про що ДП "Промінструмент" ТОВ "Мегапром" було повідомлене листом № 34 від 01.04.2009 року. За твердженням позивача відповіді на даний лист відповідачем надано не було.

08.08.2009 року на адресу ДП "Промінструмент" ТОВ "Мегапром" позивач надіслав претензію від 02.08.2009 року в якій ставилась вимога до відповідача про повернення неправомірно отриманих коштів в сумі 3500,00 грн..

Відповіді на дану претензію позивачу надано не було, проте після отримання претензії, відповідачем було частково повернуто грошові кошти, а саме: 10.08.2009 року - 200 грн. (банк, виписка від 10.08.2009 року), 25.08.2009 року - 300 грн. (банк, виписка від 25.08.2009 року) - всього 500 грн..

Слід зауважити, що повертаючи грошові кошти відповідач в графі "Призначення платежу" вказував на те, що останні повертаються як помилково перераховані платіжним дорученням від 24.03.2009 року № 73.

Іншу частину коштів (3000 грн.) відповідач не повернув, в зв'язку з чим ПП "Фірма Меблі" було змушене звернутись до суду.

Разом з тим, як уже було встановлено судом та підтверджено сторонами відповідач після порушення провадження у справі було сплатив на користь позивача ще 400,00 грн., що зокрема підтверджується заявою позивача про зміну позовних вимог, довідкою про рух коштів від 11.01.2010 року яка підписана директором та головним бухгалтером ПП "Фірма Меблі" та письмовими поясненнями відповідача, які надійшли 17.12.2009 року.

Виходячи із встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою названої статті встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У частині 3 цієї ж статті зазначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: факт набуття або збереження майна; набуття або збереження майна у однієї сторони (набувач) відбувається з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого); відсутність правової підстави (юридичного факту) для набуття або збереження за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по оплаті товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаних коштів свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по поставці товару.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

02.08.2009 року позивачем відповідачу було надіслано претензію, факт надіслання якої підтверджується поштовим повідомленням № 281370.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення 2600,00 грн. правомірною та обґрунтованою.

Розглянувши заяву позивача про зміну позовних вимог від 17.12.2009 року в якій позивач відмовляється від позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, яка розцінюється судом як заява про відмову від позову суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення інфляційних та 3% річних приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від частини позовних вимог судом враховано, що остання підписана представником позивача Власюком І.Т., який діє на підставі довіреності б/н від 20.07.2009 року і у якому надані усі права позивача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків чи поставки товару (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, видаткові накладні тощо) крім вказаних..

Разом з тим, з урахуванням досліджених судом документів суд вважає суму боргу відповідача перед позивачем в розмірі 2600,00 грн. доведеною.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням заяви позивача про відмову від вимог щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних припинення провадження у справі в цій частині та заяви про зменшення розміру позовних вимог.

При цьому суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Крім цього, судом розглянуто вимогу позивача про відшкодування за рахунок позивача фактично понесених витрат на оплату послу адвоката в розмірі 1000,00 грн. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи 20.07.2009 року між ПП "Фірма Меблі" (Замовник) та адвокатом Власюком І.Т. (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до даної угоди, Виконавець бере на себе зобов'язання щодо виконання функції підготовки необхідних документів (позовних заяв, претензій та ін.) для звернення Замовника з позовом до Господарського суду Вінницької області а також функцій представництва та надання правової допомоги для захисту прав, свобод і законних інтересів Замовника у Господарському суді Вінницької області у справі за позовом Замовника до ДП "Промінструмент" ТОВ "Мегапром", а Замовник зобов'язується виплатити Виконавцеві винагороду за надання юридичних послуг.

У п.4 угоди сторони погодили вартість послуг у розмірі 1000,00 грн..

На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано квитанцію від 01.08.2009 року б/н з якої вбачається, що адвокатом Власюком І.Т. отримано від ПП "Фірма Меблі" за адвокатські послуги 1000,00 грн..

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при цьому суд звертає увагу на п.12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року № 01-/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 року № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог ПП "Фірма Меблі" щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката виходячи з того, що спір не відноситься до категорії складних, а підготовка адвоката позовних матеріалів не зайняла багато часу та матеріальних витрат. Крім того суд зазначає, що у справі відбулося лише одне судове засідання в якому прийнято рішення.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що витрати ПП "Фірма Меблі" на оплату послуг адвоката в даній справі слід покласти на позивача в сумі 350,00 гривень.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 11.01.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 655, 692, ч.2 ст.693 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Промінструмент" Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром", вул. Ватутіна, 25, м. Вінниця, 21011 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 30957843) на користь Приватного підприємства "Фірма Меблі", вул. Садова, 18, м. Вінниця, 21011 - (ідентифікаційний код - 01554700) - 2600 грн. 00 коп. - боргу, 96 грн. 47 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита, 223 грн. 21 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 350 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Прийняти відмову позивача від позовних вимог щодо стягнення 50 грн. 00 коп. 3% річних та 99 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

5. Припинити провадження в частині стягнення 50 грн. 00 коп. 3% річних та 99 грн. 00 коп. інфляційних втрат відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 січня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Садова, 18, м. Вінниця, 21011.

3 - відповідачу - вул. Ватутіна, 25, м. Вінниця, 21011.