Постанова № 76066685, 21.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/2258/16-ц Головуючий у І інстанції Чернишова Є. Ю.Провадження № 22-ц/780/3216/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 58 21.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року м. Київ

Справа № 381/2258/16-ц

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Мережко М.В.,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - ОСОБА_5, ОСОБА_6 (апелянти),

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_5, законний представник неповнолітньої ОСОБА_7, на додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Чернишової Є.Ю. від 10 травня 2018 року (повний текст рішення виготовлений 16 травня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволений, заповіт ОСОБА_8, посвідчений Червоненською сільською радою Фастівського району Київської області від 27 грудня 2013 року, визнаний недійсним. За ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнане право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,428 га за адресою: АДРЕСА_1

12 квітня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із заявою про ухвалення додаткового рішення. Вказав, що при винесенні рішення судом першої інстанції не було вирішено питання про компенсацію судових витрат. Просив винести додаткове рішення та стягнути з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 судові витрати в сумі 2999,43 грн, 551,21 грн, витрати на оплату вартості судово-почеркознавчої експертизи вартістю 4500 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 21 тис. грн.

Додатковим рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області, від 10 травня 2018 року заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5, законним представником якої є ОСОБА_7, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору по 1775 грн, з кожного, та витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи по 2250 грн, з кожного. У задоволені іншої частини вимог відмовлено.

Відповідачі з судовим рішенням не погодилися та подали апеляційну скаргу. З посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, в частині стягнення витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи та витрат по сплаті судового збору, вони просили додаткове рішення скасувати, а в іншій частині залишити його без змін.

ОСОБА_4 подав свій відзив на апеляційну скаргу. Вказав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки витрати по справі ним документально підтверджені, а тому додаткове рішення просив залишити без змін.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 та треті особи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, наведеним вимогам в додаткове рішення суду відповідає не в повному обсязі.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджується таке.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_4 задоволений, заповіт ОСОБА_8, посвідчений Червоненською сільською радою Фастівського району Київської області від 27 грудня 2013 року, визнаний недійсним. За ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнане право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,428 га за адресою: АДРЕСА_1

Як вбачається з вказаного рішення, питання розподілу судових витрат судом вирішено не було.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції, з урахуванням задоволення позовних вимог ОСОБА_4, виходив з того, що судові витрати по справі (судовий збір та витрати за проведення експертизи) позивачем були доведені, тому поклав їх на відповідачів, стягнувши з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 витрати зі сплати судового збору по 1775 грн з кожного та витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи по 2250 грн з кожного.

При цьому, під час оцінки доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на оплату проведення судової експертизи, суд керувався Правовою позицією Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (п. 43 Рішення від 14 лютого 2008) щодо критерію «поза розумним сумнівом».

Разом з тим, з наведеним висновком суду колегія суддів повністю погодитися не може за такого.

Зі справи вбачається, що ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2016 року була призначена почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Київському Науково-дослідному інституту судових експертиз. Оплату за проведення експертизи покладено на заявника.

Відповідно до акта № 4878/4879/17-32 здачі-приймання висновку судових експертів, спеціаліста у цивільній справі № 381/2258/16-ц від 19.05.2017, ОСОБА_4 за проведення експертизи сплачено 4501,60 грн.

Згідно ч. 2 ст. 86 ЦПК України, в редакції на момент призначення експертизи, кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи.

Відповідно до п. 45 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (далі також Постанова), витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи, а якщо таке клопотання заявлено двома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну (стаття 86 ЦПК). Тому в ухвалі про призначення експертизи суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, у тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи експертній установі (судовому експерту, який не є працівником державної спеціалізованої установи) (стаття 7 Закону України "Про судову експертизу"). У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи, суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи (частина друга статті 86 ЦПК) і настають наслідки, передбачені частиною першою статті 146 ЦПК. Законом не заборонено оплатити витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, іншою стороною у справі. Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" встановлено граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 35 Постанови, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин стороною суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату проведення експертизи та розмір цієї оплати, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Оскільки матеріали справи не містять квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, квитанції або її дублікату щодо оплати позивачем вартості проведеної експертизи, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, на думку колегії суддів, позивачем, в порушення вимог ст. ст. 80, 81 ЦПК України не доведено перед судом понесення вказаних витрат.

Являється помилковим і посилання міськрайонного суду на прецедентну практику Євроейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України», оскільки обставини справ є різними і вимоги Законодавства України до платіжного документа являються чіткими.

Тому додаткове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Разом з тим, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги, щодо наявності підстав для застосування судом ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» висновків суду в частині стягнення витрат по сплаті судового збору не спростовують.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», (в редакції, чинній на момент звернення з вказаним клопотанням) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

У даному ж конкретному випадку матеріали справи не містять клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з наданням належних і допустимих доказів на підтвердження сукупності умов, передбачених ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення з вказаним клопотанням), що могли бути підставою для звільнення її від сплати судового збору.

Не надала сторона наведених доказів і до суду апеляційної інстанції.

Тому, в наведеній частині рішення міськрайонного суду, як таке, що ухвалене відповідно до норм діючого законодавства, слід залишити без змін.

Інші доводи апеляційної скарги зводиться до помилкового тлумачення норм права, тому висновків суду не спростовують і не свідчать про порушення судом норм, цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Крім того, обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Тому, керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_5, законний представник неповнолітньої ОСОБА_7, задовольнити частково.

Додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_5, законним представником якої є ОСОБА_7, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи по 2250 грн, з кожного, скасувати.

У задоволені позову в цій частині відмовити.

В решті додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

Р.В. Березовенко

М.В. Мережко