Постанова № 76066467, 26.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/3947/16-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/3357/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 42 26.07.2018

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Сушко Л.П., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Відокремленого підрозділу Національного Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відокремленого підрозділу Національного Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів», треті особи: Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, Національний Університет біоресурсів і природокористування України, про визнання права користування,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Відокремленого підрозділу Національного Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів», треті особи Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, Національний Університет біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» про визнання права користування.

В обґрунтування позову вказувала, що її матері ОСОБА_3 була надана кімната в сімейному гуртожитку ще в 1970 році. З того часу вона була там зареєстрована та постійно проживала, працювала в сільськогосподарському технікумі, який в даний час перейменований в ВП НУБіП. За час проживання її батьки з дозволу адміністрації провели добудови та фактично в даний час це є відокремлена квартира загальною площею 71,5 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м. В дитинстві позивач проживала у спірному приміщенні. Однак згодом з нього виїхала. В той же час у зв'язку з погіршенням стану здоров'я матері позивач останні роки повернулась в спірне приміщення до матері. Для реєстрації свого місця проживання позивач у січні 2015 року знялась з попереднього місця проживання, але через створення штучних перешкод відповідачем не встигла зареєструватися в цій квартирі, оскільки її мати 18 лютого 2015 року померла.

На підставі вищевикладеного позивач просила визнати за нею право користування житловими і допоміжними приміщеннями квартири, яка розташована на першому поверсі двоповерхового будинку гуртожитку і є окремою ізольованою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з двох жилих кімнат площами 10,8 кв.м, 25,8 кв.м, кухні площею 8,3 кв.м, в якій розміщено комфорочна газова плита, раковина, ванна площею 3,9 кв.м з центральним водопостачанням від ТЕЦ, вбиральні площею 0,6 кв.м, коридорів 5,2 кв.м та 4.4 кв.м., комор площею 3,4 кв.м та 2,9 кв.м, веранди площею 6,2 кв.м, висота приміщень 3,0 кв.м. Загальною площею квартира 71,5 кв.м, житловою площею 36,6 кв.м.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2016 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою (блок) НОМЕР_1 (загальною площею 71,5кв.м, житловою площею 36,6кв.м) по АДРЕСА_2 у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відокремлений підрозділ Національного Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, з мотивів неповного з'ясування обставин по справі та невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року рішення апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, дослідивши обставини справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що вищевказаним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

У відповідності до положень ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Аналогічні до наведених положень містилися й у ст. 30 ЦПК України в редакції, що діяла на час пред'явлення позову та його вирішення судом першої інстанції.

Зважаючи на наведену норму, окрім держави та фізичної особи не може виступати в цивільній справі в якості відповідача суб'єкт, що не наділений статусом юридичної особи.

Як було встановлено в ході апеляційного розгляду, відокремлений підрозділ Національного Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів», до якого пред'явлені позовні вимоги, не має статусу юридичної особи, а є відокремленим підрозділом Національного Університету біоресурсів і природокористування України. За таких умов вказаний підрозділ не може бути відповідачем у справі. При цьому процесуальним законодавством України не передбачена можливість заміни неналежного відповідача на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки така можливість передбачена лише для суду першої інстанції за клопотанням позивача та й то лише (за певними виключеннями) до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання (ст. 51 ЦПК України). В інших випадках позовні вимоги, заявлені до особи, що не може бути відповідачем по справі, не підлягають до задоволення.

В своїй постанові по справі від 23.05.2018 року Верховний Суд звернув увагу на відсутність оцінки апеляційного суду того факту, що довіреність представнику відповідача підписав керівник Національного Університету біоресурсів і природокористування України. Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду при вирішенні даної апеляційної скарги має зазначити, що вказана обставина, а саме факт участі у розгляді справи представника Національного Університету біоресурсів і природокористування України, жодним чином не може змінити процесуального стану даної особи, як і надати вказаному університету статусу відповідача по справі, оскільки позов подано саме до його відокремленого підрозділу, який не може виступати як сторона по справі.

Окрім наведеного, Верховний Суд також звернув увагу й на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав їх пред'явлення до суб'єкта, який не може виступати стороною по справі, апеляційний суд не навів у своєму рішенні висновків щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог по суті. З огляду на наведене колегія суддів апеляційного суд має зазначити, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими й по своїй суті. Ґрунтуючи вимогу про визнання за нею права на користування спірним житловим приміщенням, позивач не звернула увагу на наступне:

З матеріалів справи вбачається, що спірне приміщення є частиною належного навчальному закладу гуртожитку та має відповідний правовий статус. При цьому незважаючи на перебудову (добудову) приміщення, доказів зміни його правового статусу до суду представлено не було. Не може вважатися таким доказом представлений до суду технічний паспорт на вказане приміщення, оскільки даний документ посвідчує технічний та інвентаризаційний склад та стан такого приміщення, а не його правовий статус. За таких умов на вказане приміщення розповсюджуються положення ст. 130 ЖК України та Положення про гуртожитки, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 03 липня 2015 р. за № 778/27223. Зокрема, п. 3 розділу III вказаного положення передбачено, що особи, які проживають в гуртожитках, у разі проживання в приміщенні, що перебуває у їх відособленому користуванні, мають право без згоди власника вселити своїх малолітніх чи неповнолітніх дітей до вказаного приміщення. В той же час вселення до такого приміщення дружини або чоловіка, дітей, які досягли вісімнадцяти років, а також батьків можливе лише за попередньою згодою власника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 31.01.2015 року знялася з попереднього місця реєстрації її проживання та звернулася до адміністрації навчального закладу про надання їй дозволу на вселення до спірного приміщення. Аналогічні звернення подавала й її мати. В той же час власником було відмовлено у наданні згоди на вселення позивача, відтак у неї не виникло право на проживання у вказаному приміщенні. За таких умов вимога про визнання за позивачем права на користування приміщенням не підлягає до задоволення як необґрунтована. В той же час суд першої інстанції на вказані обставини увагу не звернув, як і не навів у рішенні суду правової норми, яка за його думкою встановлює право позивача на проживання у спірному приміщенні.

Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу й на те, що оскільки позивачем не було заявлено вимоги щодо оскарження відмови адміністрації закладу у її вселенні до приміщення, вирішення даного питання в рамках даної справи є неможливим, оскільки виходить за межі заявлених позовних вимог.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для з скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі викладеного, враховуючи неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відокремленого підрозділу Національного Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Л.П.Сушко

А.С. Сержанюк