Постанова № 76065138, 21.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 336/6142/17

Провадження №22-ц/778/3045/18

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Бабенко Т.І.

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2018 року, повний текст якого складено 25 червня 2018 року, в складі судді Марко Я.Р. в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва Ірина Олександрівна, про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору іпотеки недійсним.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 03.12.2007 року між ним та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», був укладений Генеральний договір про здійснення кредитування № 120/224/07, чинна редакція від 21.10.2008 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Генеральним договором № 120/224/07 від 03.12.2007 року між позивачем, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (іпотекодавці) та відповідачем (іпотекодержатель) було укладено Іпотечний договір №120/218-І-120/224/07, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1451 (надалі по тексту - Іпотечний договір).

Відповідно до пункту 1.1.1. Іпотечного договору предметом договору є трикімнатна квартира на 1 поверсі 4 поверхового житлового будинку, загальною площею 83,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить усім іпотекодавцям на праві приватної сумісної спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1, виданого Шевченківською районною адміністрацією м. Запоріжжя 19.07.2000 року, зареєстрованого Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у реєстровій книзі за № 290, реєстраційний номер 40096 від 21.08.2000 року.

Позивач вважає оспорюваний Іпотечний договір недійсним з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі з ОСОБА_7 у позивача народився син - ОСОБА_8, який завжди проживав та на теперішній час проживає у вищевказаній квартирі, яка є предметом спору, при цьому з 19.02.2009 року він зареєстрований за даною адресою у встановленому законодавством порядку.

Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району (як органом опіки та піклування) попередній дозвіл на укладення оспорюваного Іпотечного договору між ним та банком щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 не надавався, про що свідчить лист Районної адміністрації від 08.09.2017 року № Б-0699, який був наданий на його звернення. На час укладення Іпотечного договору про вимогу Закону, яка потребує отримання такого дозволу, позивач не знав, банк або нотаріус його про це також не повідомили.

Позивач зазначає про те, що укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи зазначене, позивач просить суд визнати недійсним іпотечний договір № 120/218-І-120/224/07, укладений 03.12.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не повідомив його належним чином про дату та час судового засідання. Справа розглянута без з'ясування позиції щодо справи органу опіки та піклування. Підставою позову був саме факт порушення прав дитини користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем, а не факт наявності або відсутності реєстрації дитини у предметі іпотеки. Органи опіки та піклування зобов'язані контролювати, щоб внаслідок як умисних дій батьків, так і їх дій, вчинених внаслідок незнання закону, право користування дитини нерухомим майном не було порушене, а тому на укладення Іпотечного договору мав бути наданий дозвіл органом опіки та піклування. Судом не надана оцінка твердженням третіх осіб, які підтвердили факт проживання сина позивача у квартирі, що є предметом іпотеки, на час укладання цього договору. Незрозумілим є рішення суду, прийняте за наслідками розгляду заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності.

Від представника ПАТ «Укрсоцбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. В обґрунтування зазначає наступне. Сам по собі факт вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини. Позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду ( т.2 а.с.130-138).

Представник ПАТ «Укрсоцбанк», представник Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва І.О. до суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України ( т.2 а.с.116 -118, 121).

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» надіслав клопотання про розгляд справи за її відсутності ( т.2 а.с.124).

Позивач ОСОБА_1 приймає участь в судовому засіданні через свого представника.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочинів стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний Договір має бути визнаний недійсним, твердження позивача, якими останній обґрунтовував позов спростовані матеріалами справи. Судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 03.12.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціально розвитку «Укрсоцбанк» та позивачем ОСОБА_1 укладено генеральний договір про здійснення кредитування № 120/224/07 (т.1, а.с. 4-5).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 03.12.2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (іпотекодавці) та Акціонерно-комерційним банком соціально розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) було укладено Іпотечний договір №120/218-І-120/224/07, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1451, предметом якого є трикімнатна квартира на 1 поверсі 4 поверхового житлового будинку, загальною площею 83,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить усім іпотекодавцям на праві приватної сумісної спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1, виданого Шевченківською районною адміністрацією м. Запоріжжя 19.07.2000 року, зареєстрованого Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у реєстровій книзі за № 290, реєстраційний номер 40096 від 21.08.2000 року (т. 1, а.с. 6-8).

Згідно Свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 19.07.2000 року квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 (т.1, а.с. 9).

Згідно листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району № Б-0699 від 08.09.2017 року, районною адміністрацією в 2007 році дозвіл гр. ОСОБА_1 на укладання іпотечного договору №120/218-І-120/224/07 від 03.12.2007 року не надавався (т.1, а.с. 11).

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2, батьками ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (т.1, а.с. 12).

Згідно довідки № 04-26/7-17757 від 07.08.2017 ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 19.02.2009 року по теперішній час (т.1, а.с. 13).

На виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. надано суду наступні документи: належним чином засвідчена копія довідки ЖЕУ 54 від 08.11.2007 року; належним чином засвідчені копії документів, що надавались іпотекодавцями для посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. Іпотечного договору № 120/218-І-120/224/07 від 03.12.2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3

Як вбачається з довідки ЖЕУ 54 від 08.11.2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_1. (т.1, а.с. 195)

Водночас, судом встановлено, що позивач, для посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. оспорюваного договору Іпотечного договору, надав довідку ЖЕУ 54 від 13 .11.2007 року за змістом якої син ОСОБА_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, внесений в обліковий рахунок за пропискою матері, ОСОБА_7, за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 194, зворот).

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, Цивільний кодекс України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Відповідно до пункту 1.5. Іпотечного договору № 120/218-І-120/224/07 від 03.12.2007 року іпотекодавці гарантують, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку, а також те, що на передачу предмету іпотеки в іпотеку за цим договором є всі належні повноваження іпотекодавців.

Отже, укладаючи договір іпотеки квартири, позивач не визнавав факт проживання дитини в зазначеній квартирі.

Договір іпотеки було укладено в 2007 році на підставі тих відомостей, які були надані іпотекодавцем, в тому числі й щодо відсутності права дитини на квартиру.

Як зазначалось, позивач для посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. оспорюваного договору Іпотечного договору, надав довідку ЖЕУ 54 від 13.11.2007 року за змістом якої син ОСОБА_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, внесений в обліковий рахунок за пропискою матері, ОСОБА_7, за адресою: АДРЕСА_2

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що укладаючи оспорюваний Іпотечний договір, позивач надав відомості про відсутність прав малолітніх чи неповнолітніх дітей на користування предметом іпотеки та інформацію щодо наявності у його малолітнього сина іншого місця проживання, відтак, підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на укладення даного договору не було.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15 зроблено висновок, що правочин, вчинений стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16 зроблено висновок, що при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-384цс15 від 30 вересня 2015 року.

Дії позивача під час укладання іпотечного договору не можуть вважатися добросовісними.

Колегія суддів враховує, що малолітній ОСОБА_8 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 19.02.2009 року, тобто, після укладання оспорюваного іпотечного договору.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що укладення оспорюваного Іпотечного договору не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини позивача на користування вищевказаною квартирою, враховуючи вимоги статті 405 Цивільного кодексу України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 9 Закону України «Про іпотеку».

До того ж, позивач здійснюючи реєстрацію свого сина за адресою іпотечної квартири, не міг не розуміти можливих наслідків (звернення стягнення на предмет іпотеки), у разі неналежного виконання вимог кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача просив застосувати позовну давність під час розгляду справи у суді першої інстанції.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що строк позовної давності в три роки за вимогами про визнання недійсним Іпотечного договору № 120/218-І-120/224/07 від 03.12.2007 року, сплинув 04.12.2010 року, оскільки позивач знав і міг знати про його укладення.

Отже, позивач звернувся до суду в жовтні 2017 року з порушенням строку позовної давності.

У абзаці 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судам роз'яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову в задоволені позовної заяви за необґрунтованістю позовних вимог, а не в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані апелянтом належним чином.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Проте, одним із доводів апеляційної скарги є неналежне повідомлення позивача про дату та час проведення судового засідання, яке відбулось 15 червня 2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення судової повістки на ім'я позивача про розгляд справи 15 червня 2018 року повернулося до суду із відміткою на конверті - «за закінченням терміну зберігання», що не свідчить про належне повідомлення позивача про дату та час судового засідання (т.2, а.с. 80).

За таких обставин, ураховуючи вимоги п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України та доводи апеляційної скарги щодо неналежного його повідомлення про час та дату проведення судового засідання в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для обов'язкового скасування рішення суду, оскільки справу розглянуто за відсутності позивача, який належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою з прийняттям постанови про залишення позовної заяви без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2018 рокускасувати та прийняти постанову наступного змісту:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва Ірина Олександрівна, про визнання договору іпотеки недійсним, залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 серпня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

Г.С. Подліянова