Постанова № 76029371, 21.08.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4078/18 Справа № 204/8332/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 05

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до житлово-будівельного кооперативу №118 “Ореол”, третя особа — Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування свідоцтва про право власності, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, -

в с т а н о в и л а:

У груді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим позовом до житлово-будівельного кооперативу №118 “Ореол” (далі — ЖБК №118 “Ореол”) про скасування свідоцтва про право власності, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, мотивуючи його тим, що 12 липня 2017 року померла її мати ОСОБА_3 та що, 17 грудня 2017 року, приїхавши за адресою реєстрації та проживання матері, серед інших документів вона побачила довідку від 18 червня 2003 року про сплату вартості квартири для подання її до МБТІ, яка була підписана головою та бухгалтером ЖБК №118 “Ореол”.

Зазначала, що після цього звернулась до реєстру прав власності на нерухоме майно та отримала інформацію, що 24 вересня 2003 року на ім’я її матері ОСОБА_3 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради видано свідоцтво про право власності на житло — квартиру АДРЕСА_1 від 20 вересня 2003 року серії САА № 082844.

Вказувала, що довідка від 18 червня 2003 року про сплату вартості квартири для подання її до МБТІ, яка була підписана головою та бухгалтером ЖБК №118 “Ореол”, є підробленою, її мати не мала ніякого відношення до сплати внесків за квартиру, оскільки членом ЖБК з 1968 року був її батько ОСОБА_4, який отримував ордер на вказану квартиру, сплачував за неї пайові внески, працюючи на Південному машинобудівному заводі м.Дніпропетровська, втім батьки розлучилися ще 17 вересня 1971 року.

Посилаючись на те, що 15 липня 1981 року її батько ОСОБА_4 помер та вона фактично прийняла у спадщину спірну квартиру шляхом реєстрації в ній, веденням господарства, проживанням та сплатою житлово-комунальних послуг, втім вимушена була знятися з реєстрації у ній через виїзд до місця працевлаштування її чоловіка, а тому просила суд ухвалити рішення, яким скасувати свідоцтво про право власності на житло – квартиру АДРЕСА_2 від 20 вересня 2003 року серії САА №082844, видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на ОСОБА_3; вилучити з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис про належність квартири №116 в будинку 13–А по вул.Суворова в м.Дніпропетровську ОСОБА_3

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що саме її батько є власником квартири, оскільки виплатив за неї пайові внески, крім того відповідач у повній мірі визнав позовні вимоги.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Предметом оскарження в даній справі є судове рішення у спорі, категорія якого виключає можливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а тому розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 проводиться в порядку загального позовного провадження з викликом осіб які приймають участь у даній справі.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що батьки позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 січня 1957 року, що підтверджено копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб (а.с.12).

Батько позивача ОСОБА_4 був пайщиком ЖБК №118 «Ореол», ОСОБА_3 була квартиронаймачем у кооперативі №118 «Ореол» АДРЕСА_3.

ОСОБА_4 помер 25 червня 1981 року (а.с.14).

12 липня 2017 року померла ОСОБА_3 (а.с.7).

Відповідно до довідки ЖБК №118 «Ореол» від 12 січня 2002 року ОСОБА_3 була квартиронаймачем в кооперативі №118 «Ореол» АДРЕСА_4. Мешкала у вказаній квартирі з моменту заселення з 12 квітня 1968 року та була зареєстрована в ній одна (а.с.8,9).

Як вбачається з довідки ЖБК№ 118 «Ореол», виданої на ім’я ОСОБА_3, яка мешкала в Дніпропетровську АДРЕСА_5, вартість квартири сплачена в повному обсязі в сумі 5.115 руб. (а.с.10).

Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_6 прийнято 24 вересня 2003 року на підставі свідоцтва про право власності САА № 082844 від 20 вересня 2003 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (а.с.11).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_8 суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі та не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

В своєму позові ОСОБА_6, як на підставу для його задоволення, крім статей, які регламентують право власності, посилається на ст.ст.215,203,216 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи».

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15,16 ЦК України, статей 1,3,4,14,15 ЦПК України 2004 року кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Втім саме свідоцтво про право власності не можна визначити саме як правочин, який може бути визнаний недійсним з вказаних вище підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Так, відповідно до ст.384 ЦК України право власності на квартиру члена житлово-будівельного кооперативу виникає при повному внесенні цих пайових внесків.

Позивач зазначає, що її мати не була членом ЖБК та не могла сплачувати за неї внески, втім колегія суддів не може задовольнити її позов, оскільки позивачем не надано суду даних стосовно оформлення спадщини після смерті матері та батька.

Спірна квартира зареєстрована саме за ОСОБА_3, матеріали справи містять дані, що ОСОБА_3 була членом ЖБК №118 “Ореол”, вартість квартири сплачена, проте ким саме сплачена, в якому розмірі та в який період не зазначено.

За своєю юридичною природою позов – це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).

Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Водночас, скасування оспорюваного свідоцтва про право власності в даному випадку не забезпечує відновлення порушеного права позивача саме у зв’язку з тим, що нею не надано доказів того, що вона є спадкоємцем після смерті матері та батька.

Крім того, колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції стосовно неналежного відповідача у даній справі.

Позивачем на надано жодних доказів стосовно того, що спірна квартира на законних підставах належала її батькові та була нею прийнята у спадщину після його смерті.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах даної цивільної справи міститься заява, з якої вбачається, що ОСОБА_3 за життя склала заповіт на спірну квартиру ОСОБА_9 (а.с.128-129).

Доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними обставинами справи і положеннями законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального й процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_10