Постанова № 76001479, 21.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/313/18

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В. Час і місце ухвалення: 18:00, 14.05.2018р., м. Одеса Дата складання повного тексту: 24.05.2018р. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук’янчук О.В.

при секретарі - Рябоконь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 червня 2017 року №154476-1311, №154475-1311, №154458-1311 та №154457-1311, якими позивачам визначено суми грошових зобов'язань за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016-2017 роки.

Позов обґрунтовували тим, що податковим органом неправомірно нараховано їм до сплати земельний податок з фізичних осіб за 2016-2017 роки на об'єкт оподаткування - земельну ділянку, розташовану по вул. Балтська дорога, 23а в м.Одесі, оскільки вони не є ні власниками, а ні постійними землекористувачами земельної ділянки за вказаною адресою, тому не повинні сплачувати земельний податок. Також, позивачі посилалися на те, що відповідачем використано не правильну підставу для нарахування земельного податку, базу для оподаткування земельним податком, а також не враховано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають статус фізичних осіб-підприємців, які звільненні від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку відповідно до п.п.4 п.297.1 ст.297 ПК України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2018р. позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 30 червня 2017 року №154476-1311, №154475-1311, №154458-1311 та №154457-1311.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДФС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 14.05.2018р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача, що принцип автоматичного переходу права власності або користування земельною ділянкою, що знаходиться під об'єктом нерухомості, закріплений ст.377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України. Обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату виникає з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки законодавство не передбачає звільнення від сплати цього податку землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали письмовий відзив на апеляційну скаргу податкового органу, в якому просять її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору є оскарження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правомірності податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області від 30.06.2017р.:

- №154476-1311 та №154475-1311, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 56529,93 грн. та за 2017 рік у розмірі 68855,82 грн.;

- №154458-1311 та №154457-1311, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 56529,93 грн. та за 2017 рік у розмірі 68855,82 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем з посиланням на те, що на підставі договорів купівлі-продажу від 21 березня 2016 року та згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спільними власниками нежитлових будівель загальною площею 901,8 кв.м., розташованих на земельній ділянці за адресою: місто Одеса, Балтська дорога, 23а.

Як вбачається із змісту листів ГУ ДФС України в Одеській області від 01.11.2017р. №6722/Ц/15-32-13-11-23 та №6724/Б/15-32-13-11-23 зазначені податкові зобов'язання були визначені кожному із позивачів на підставі вищезазначених договорів купівлі-продажу від 21 березня 2016 року, листів Головного управління Держземагентсва в Одеській області №116 від 28.02.2014р. та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №2724 від 07.06.2017р., а нормативну грошову оцінку землі було здійснено на підставі технічної документації земель міста Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 28.12.2010р. №41-VI, з урахуванням коефіцієнтів індексації.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.06.2017р., виходив з того, що позивачі не є власниками земельної ділянки за адресою: м.Одеса, Балтська дорога, 23а, а також вони не набули юридичного статусу землекористувачів цієї земельної ділянки, оскільки право користування не було оформлено ними відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Суд першої інстанції зазначив, що за відсутності документації із землеустрою та сформованого об'єкта оцінки - земельної ділянки з визначеною площею, встановленими межами, цільовим призначенням (функціональним використанням) та внесенням відомостей щодо неї до Державного земельного кадастру органами Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не було встановлено об'єктивної нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

За висновками суду першої інстанції в даному випадку має місце факт неоднозначного трактування прав та обов'язків платника податків позивачем та податковим органом, на підставі чого має бути застосований принцип презумпції правомірності поведінки і рішення платника, передбачений п.п. 4.1.4. п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

При вирішенні даного спору з'ясуванню, передусім, підлягає питання чи являються позивачі платниками земельного податку за земельну ділянку під належними їм нежитловими будівлями загальною площею 901,8 кв.м., за адресою: місто Одеса, Балтська дорога, 23а, за відсутності оформлення у встановленому законодавством порядку права власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до п.п.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У відповідності до п.269.1 ст.269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. (п.п.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України)

Згідно п.270.1 ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до ст.269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.п. 271.1.1); площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п.п.271. і .2).

Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року №1386, якою встановлено, що Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі:

- Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також, про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача;

- Мін'юст - про землевласників або землекористувачів, зокрема, про найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), назву, номер та дату правовстановлюючого документа, кадастровий номер земельної ділянки, площу відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дату державної реєстрації речового права, цільове призначення, місцезнаходження земельної ділянки (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), розмір частки у праві спільної власності на земельну ділянку (у разі коли майно належить на праві спільної часткової власності), а також про об'єкти незавершеного будівництва.

Згідно п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України.

Статтею 120 Земельного кодексу .України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004р. №1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». (ст.126 Земельного кодексу України)

Використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства (ст.211 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст.124 Земельного кодексу України).

Системний аналіз норм Земельного та Податкового кодексів України свідчить про те, що дійсно за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території, кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності.

Однак, нарахування такого податку здійснюється виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПК України), а нормативно грошова оцінка землі - на підставі витягу з технічної документації. Відсутність таких даних, на думку колегії суддів, не надає права посадовим особам відповідача самостійно застосовувати положення п.286.5 ст.286 ПК України, без врахування вимог п.286.1 ст.286 ПК України.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у спірних відносинах наявна певна правова неузгодженість, при якій законодавець мав би або покласти на власника нерухомого майна з дня реєстрації ним права власності на нежитлові приміщення обов'язок щодо внесення відповідних відомостей у державний земельний кадастр, або наділити органи державної податкової служби правом на нарахування плати за землю щодо таких власників приміщень без врахування відомостей державного земельного кадастру, виключивши дані державного земельного кадастру, як єдину законодавчу підставу для нарахування земельного податку. При цьому, передбачивши чітку формулу і порядок такого нарахування та внісши відповідні зміни до статей 269 і 270 Податкового кодексу України в частині визначення власників нежитлових приміщень платниками земельного податку, а саму земельну ділянку віднісши до об'єкта оподаткування з даного виду податку.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на положення ст.377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України, оскільки вказані норми встановлюють юридичні підстави набуття права користування земельною ділянкою у разі переходу до особи права власності на об'єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, однак не встановлюють та не регламентують обов'язку набувача цього права сплачувати земельний податок.

Варто зазначити, що наказом від 06.07.2018р. №602 Міністерство фінансів України затверджено узагальнюючі податкові консультації деяких питань оподаткування платою за землю. В Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, визначено, що особа, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.

Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначив, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Головним управлінням ДФС в Одеській області не враховано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є фізичними особами-підприємцями, платниками єдиного податку 3 та 2 групи, а тому з урахуванням положень п.п.4 п.297.1 ст.297 ПК України, вони звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Згідно витягів з реєстру платників єдиного податку, місцем проведення господарської діяльності позивачів є: м.Одеса, Балтська дорога, 23а, тобто адреса розташування земельної ділянки, на яку податковим органом спірними податковими повідомленнями-рішеннями були нараховані податкові зобов'язання.

Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції податковим органом не надано доказів в спростування тверджень позивачів, що належні їм нежитлові приміщення та земельна ділянка, на якій вони розташовані, використовуються для провадження їх власної господарської діяльності.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено правомірності податкових повідомлень-рішень від 30 червня 2017 року №154476-1311, №154475-1311, №154458-1311 та №154457-1311.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надана їм належна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для задоволення скарги та скасування рішення суду від 14.05.2018р. - відсутні.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

При відкритті провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2018р. відстрочено апелянту сплату судового збору в сумі 3762 грн. до ухвалення судового рішення.

Враховуючи те, що апелянт не відноситься до категорії осіб, які користуються пільгами щодо сплати судового збору, при зверненні до суду з апеляційною скаргою судовий збір ним не сплачений, тому з Головного управління ДФС в Одеській області належить стягнути судовий збір.

Керуючись ст.ст. 133, 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) на користь Державної судової адміністрації України (рахунок №31211256026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, код класифікації доходів бюджету 22030106) несплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 3762 (три тисячі сімсот шістдесят два) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 серпня 2018 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук’янчук