Постанова № 76001074, 21.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/724/16 Судді першої інстанції: Бояринцева М.А.,

Аверкова В.В., Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на проголошену о 15 годині 49 хвилин ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року, повний текст якої складено 24 травня 2018 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України, третя особа - публічне акціонерне товариства «Банк «Київська Русь», про визнання протиправною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_3 (далі - Позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБ України), третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі - Третя особа, ПАТ «Банк «Київська Русь»), про визнання протиправною бездіяльності щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Банк «Київська Русь», невжиття адекватних заходів, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватних заходів впливу до ПАТ «Банк «Київська Русь».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 року позовну заяву залишено без розгляду. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки моментом, коли Позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є квітень 2015 року (отримання ОСОБА_3 від ПАТ «Банк «Київська Русь» довідки про наявність відкритих рахунків у банку), а не грудень 2015 року (не забезпечення Відповідачем, на думку Позивача, розгляду його звернення), то подання даного позову 13.01.2016 року відбувалося поза межами встановленого КАС України шестимісячного строку.

Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. При цьому звертає увагу на неврахування судом першої інстанції, що, по-перше, рішення про визнання банку неплатоспроможним чи відкликання банківської ліцензії не містить інформації про підстави та причини його прийняття, адже вони є банківською таємницею, по-друге, визнання банку неплатоспроможним не є безумовним свідченням порушення прав вкладника, адже банк може відновити свою роботу та виконання свої зобов'язання перед клієнтами, по-третє, безпосередньо про порушення свої прав Позивач дізнався з листа Відповідача від 14.01.2016 року, яким було відмовлено у захисті таких прав, по-четверте, строк виконання депозитного договору Позивача наступив після визнання банку неплатоспроможним. Крім того, наголошує, що оскаржуваною ухвалою суд позбавив ОСОБА_3 можливості захистити свої права, порушені бездіяльністю НБ України.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.07.2018 року, яке у подальшому у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача було знято з розгляду та відкладено на 21.08.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу НБ України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції із посиланням на практику Європейського суду з прав людини зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмежене, зокрема, встановленим строком давності. Звертає увагу судової колегії, що, по-перше, Позивач з моменту публікації на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.03.2015 року оголошення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав, по-друге, хоча підстави віднесення банку до неплатоспроможних не оприлюднюються, у прес-релізі НБ України було окреслено причини та підстави прийняття такого рішення, по-третє, Позивач повинен був знати про встановлені п. 1 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження щодо виплати коштів та звернути увагу, що в силу ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» після запровадження тимчасової адміністрації НБ України не здійснює банківський нагляд за таким банком, по-четверте, посилання ОСОБА_3 на звернення до НБ України є безпідставним та спрямованим на штучне поновлення строків, адже таке звернення та відповідь на нього не пов'язане з предметом позову, який взагалі поданий раніше фактичного отримання відповіді від НБ України, по-п'яте, під час вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду судом досліджувалися нові докази, що не вивчалися під час попередніх розглядів даного питання. Окрім наведеного, підкреслює, що на момент розгляду питання про залишення позову без розгляду склалася усталена судова практика щодо аналогічних правовідносин.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

При цьому, подане 21.08.2018 року ОСОБА_4 клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що останній бере участь в іншому судовому засіданні, не розглядалося, оскільки, як вбачається зі змісту доданої апеляційної скарги копії довіреності від 23.07.2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбаль Н.О., термін її дії завершився 23.07.2018 року, відтак на момент подання до суду зазначеного клопотання ОСОБА_4 не вважався представником ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 04.06.2013 року укладено договір банківського рахунку №49602-29 в іноземній валюті (т. 1 а.с. 8-9). Крім того, між вказаними сторонами 13.10.2014 року укладено договір №115230-29.1.2 банківського вкладу в іноземній валюті «Супер-вклад» (т. 1 а.с. 10) із встановленим строком повернення вкладу у розмірі 1 700 000,00 доларів США 13.05.2015 року. Також між даними особами 19.02.2015 року укладено договір банківського рахунку №13702-29.1.2 в національній валюті (т. 1 а.с. 12-14).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 року №190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19.03.2015 року №61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», згідно якого з 20.03.2015 року по 19.06.2015 року включно запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» - Волкова Олександра Юрійовича.

Дану інформацію на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено 20.03.2015 року (т. 1 а.с. 36). Крім того, у той же день на сайті НБ України розміщено прес-реліз з інформацією про причини та підстави визнання ПАТ «Банк «Київська Русь» неплатоспроможним (т. 1 а.с. 35).

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волковим О.Ю. надано останньому довідку від 02.04.2015 року №2269/29-26159 щодо відкритих у банку рахунків (т. 1 а.с. 16).

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_8, Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - ПАТ «Банк «Київська Русь», про стягнення солідарно суми коштів у розмірі 2 310 922,07 доларів США та 80 610,07 грн. (т. 3 а.с. 218-222).

Крім того, 25.12.2015 року Позивач направив на адресу Відповідача звернення, в якому просив прийняти рішення про відшкодування ОСОБА_3 завданої шкоди у розмірі 2 310 922,07 долари США та 80 610,07 грн. в еквіваленті за курсом НБ України на момент прийняття такого рішення (т. 1 а.с. 17-18).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. 99 КАС України у редакції, чинній до 15.12.2017 року, а також врахувавши правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 21.02.2018 року у справі №826/25967/15, від 07.03.2018 року у справі №826/281/16, від 25.04.2018 року у справі №826/3994/16 та від 03.05.2018 року у справі №826/26727/15 та №826/8153/16, прийшов до висновку, що, починаючи з квітня 2015 року, Позивач був обізнаний про порушення своїх прав та інтересів, а відтак мав можливість звернутися за їх захистом до суду у межах встановленого процесуальним законом шестимісячного строку.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 99 КАС України у редакції, яка була чинною на момент звернення ОСОБА_3 до суду із даним позовом, було закріплено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами ч. 2 ст. 99 КАС України у згаданій редакції було визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписи ч. 3 ст. 99 КАС України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017 року, визначали, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні за змістом положення процесуального закону знайшли своє відображення у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року.

Отже, положення процесуального закону пов'язували та пов'язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа могла дізнатися їх порушення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, яка була чинною станом на березень 2015 року, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Як було встановлено раніше, така інформація щодо запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» була розміщена Фондом на своїй офіційній сторінці у мережі Інтернет 20.03.2015 року.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

Приписи ч. 3 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають, що Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку.

Отже, з моменту запровадження тимчасової адміністрації у банку НБ України не здійснює щодо такого банку заходів банківського нагляду, що, на переконання судової колегії, свідчить про допущена, на думку ОСОБА_3, бездіяльність Національного банку України, могла мати місце виключно до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» 20.03.2015 року. Перебування такої інформації у загальному доступі дає підстави вважати, що, як вірно зазначає Відповідач, починаючи з березня 2015 року Позивач мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав та вжити заходів щодо їх судового захисту.

Указаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 03.05.2018 року у справі №826/8153/16.

При цьому суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що Позивач, отримавши у квітні 2015 року довідку від 02.04.2015 року №2269/29-26159 за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю., повинен був бути обізнаним про запровадження віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Посилання Апелянта на те, що рішення про визнання банку неплатоспроможним чи відкладення банківської ліцензії є банківською таємницею, а тому Позивач не міг бути обізнаним про підстави та причини прийняття НБ України рішення про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних, судова колегія вважає безпідставним з огляду на те, що, як вірно зазначив Відповідач, у своєму прес-релізі, опублікованому на сайті НБ України 20.03.2015 року, останній виклав причини та умови прийняття такого рішення.

Твердження ОСОБА_3 про те, що визнання банку неплатоспроможним не є безумовним свідченням порушення прав вкладника, адже банк може відновити свою роботу та виконати свої зобов'язання перед клієнтами, суд апеляційної інстанції в якості причини поважності пропуску строку звернення до суду оцінює критично з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, серед підстав позову ОСОБА_3 визначає те, що Національним банком України не було забезпечено виконання функцій останнього щодо належного банківського нагляду за ПАТ «Банк «Київська Русь», що призвело до запровадження у ньому тимчасової адміністрації та неможливості повернення вкладником своїх коштів у повному обсязі. Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що про допущену, на переконання Позивача, бездіяльність Відповідача щодо забезпечення належного здійснення банківського нагляду, останньому повинно було бути відомо із моменту розміщення оголошення про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних. Крім того, з цього ж моменту ОСОБА_3 повинні були бути відомі й обмеження щодо виплати коштів, передбачені абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З аналогічних підстав судом апеляційної інстанції відхиляються доводи Апелянта про те, що строк виконання депозитного договору Позивача наступив після визнання ПАТ «Банк «Київська Русь» неплатоспроможним, адже дані обставини не змінюють момент, коли ОСОБА_3 повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що 13.03.2015 року ОСОБА_3 звертався до голови правління ПАТ «Банк «Київська Русь» із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу від 13.10.2014 року №115230-29.1.2 із зазначенням бажаної дати повернення вкладу 16.03.2015 року (т. 3 а.с. 233, зворотній бік).

Посилання Апелянта на те, що про порушення своїх прав останній дізнався зі змісту листа Відповідача від 14.01.2016 року №20-0004/2478 (т. 1 а.с. 49-50), колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, по-перше, на момент звернення до суду із вказаним позовом даний лист НБ України ОСОБА_3 взагалі не отримував, про що останній самостійно вказав у позовній заяві (т. 1 а.с. 5, стор. 2 позову), по-друге, предметом позову є визнання протиправною бездіяльності НБ України, яка, на думку Позивача, спричинила визнання ПАТ «Банк «Київська Русь» неплатоспроможним, а не дії чи бездіяльність Відповідача щодо розгляду чи нерозгляду звернення Позивача.

На неможливість відліку шестимісячного строку звернення до суду із аналогічними позовами фізичних осіб до Національного банку України з моменту отримання останніми схожих за змістом листів банківського регулятора неодноразово вказував і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 31.05.2018 року у справі №826/15798/16, від 03.05.2018 року у справі №826/26727/15, від 25.04.2018 року у справі № 826/3994/16.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Оскільки протягом більше ніж восьми місяців з моменту віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних (20.03.2015 року) ОСОБА_3 не було вчинено дій, спрямованих на оскарження протиправної, на його думку, бездіяльності НБ України, що стало наслідком запровадження тимчасової адміністрації та подальшого відкликання банківської ліцензії у вказаного банку, подання позовної заяви 13.01.2016 року та розгляд її по суті за відсутності належного обґрунтування причин такого тривалого зволікання матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні. Вищенаведене свідчить про помилковість позиції Апелянта про порушення оскаржуваною ухвалою права Позивача на доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду, що належним чином відображено в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 123, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України, третя особа - публічне акціонерне товариства «Банк «Київська Русь», про визнання протиправною бездіяльності - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 21» серпня 2018 року.