Постанова № 76000357, 15.08.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2018 р. Справа№ 925/148/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Майданевич Г.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.08.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 (повний текст підписано 19.06.2017) у справі №925/148/18 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго"

про стягнення 9 696,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 року у справі № 925/148/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції неповно з ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, чим суд порушив норми процесуального права, а саме ст. 236 ГПК України, якою визначено, що судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим; неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 1-3 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», що у відповідності до статті 277 ГПК України є підставами для його скасування.

Скарга обґрунтована тим, що матеріали цієї справи не містять доказів включення Відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. З ст.7 Закону є неправомірним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 19.07.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року поновлено Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 у справі №925/148/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 у справі №925/148/18 та розгляд справи № 925/148/18 призначено на 15.08.2018 року.

Відповідач, згідно з поданим до суду 09.08.2018 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив, просить апеляційний суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги НАК «Нафтогаз України» в повному обсязі, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 року залишити в силі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

30.12.2014 року позивачем - публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як продавцем, та відповідачем - комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради, як покупцем, був укладений договір № 3324/15-РО-36 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. п. 1 Договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти і оплатити цей природній газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що розрахунок за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (п. п. 7.1).

У п. п. 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати за наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. п. 6.1. цього договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір погоджений обома сторонами, що підтверджується підписами їх представників та печатками юридичних осіб.

Додатковими угодами до Договору № 1 від 25.02.2015 року, № 2 від 12.03.2015 року, № 3 від15.04.2015 року, № 4 від 29.05.2015 року, № 5 від 30.06.2015 року, № 6 від 27.07.2015 року сторони викладали у новій редакції умови п. п. 5.2 Договору, щодо ціни газу (а.с. 21-26), додатковою угодою № 7 від 21.10.2015 року сторони виклали у новій редакції умови п. п. 5.1., 5.2., 5.3. Договору щодо ціни газу, п. п. 10.3 ст. 10 "Інші умови договору" щодо порядку внесення змін і доповнень до договору (а. с. 27), додатковою угодою № 8 від 22.10.2015 року сторони викладали у новій редакції умови п. п. 3.4. статті 3 "Порядок та умови передачі газу" та п. п. 5.2., 5.6. Договору щодо ціни газу (а.с. 28-29), додатковою угодою № 9 від 30.11.20105 року сторони викладали у новій редакції умови п.п.5.1., 5.2., 5.3. Договору щодо ціни газу та ст. 12 "Адреса та реквізити сторін" щодо банківських реквізитів позивача.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом січня - квітня 2015 року, листопада - грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 11,917 тис. м. куб. на загальну суму 50761 грн. 35 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 30.11.2015, 31.12.2015.

Відповідач свої зобов'язання за договором поставки природного газу виконав з порушенням умов п. 6.1 Договору, за поставлений природний газ розрахувався не вчасно.

За розрахунком позивача, згідно з даними його бухгалтерського обліку, відповідач заборгованість по основному боргу станом на день подання позову сплатив в повному обсязі із порушенням зазначених у п. п. 6.1. Договору строків, у зв'язку з чим, позивачем заявлені до стягнення 3% річних, пені, інфляційних втрат за зобов'язання січня 2015 року у розмірі відповідно 80,80 грн., 1539,95 грн., 2314,42 грн., за зобов'язанням лютого 2015 року у розмірі відповідно 59,15 грн., 1183,05 грн., 1188,06 грн., за зобов'язанням березня 2015 року у розмірі відповідно 41,26 грн., 825,17 грн., 155,54 грн., за зобов'язанням квітня 2015 року у розмірі відповідно (без інфляційних втрат) 12,16 грн., 243, 29 грн., за зобов'язанням листопада 2015 року у розмірі відповідно 21,09 грн., 749,37 грн., 26,93 грн., за зобов'язаннями грудня 2015 року відповідно (без інфляційних втрат) 322,71 грн., 5688,43 грн., що разом становить - 5688 грн. 43 коп. пені, 3684 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 322 грн. 71 коп. 3% річних за відповідні періоди прострочення.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення, на підставі Договору купівлі-продажу природного газу № 3324/15-РО-36 від 30.12.2014 року, 5688 грн. 43 коп. пені, 3684 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 322 грн. 71 коп. 3% річних за період прострочення сплати основної заборгованості, що разом складає 9696 грн. 09 коп., та відшкодування понесених судових витрат.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем порушено порядок і строки оплати поставленого йому позивачем природного газу за Договором купівлі-продажу природного газу № 3324/15-РО-36 від 30.12.2014 року.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Спірні правовідносини сторін виникли із договору № 16-200-Б від 30.12.2015 року купівлі-продажу природного газу, вимоги позивача і заперечення відповідача витікають із прав і обов'язків сторін за цим договором.

За змістом ст.ст. 173, 174, 193, 202 ГК, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 ЦК України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, припиняється на підставах, встановлених договором або законом, зокрема належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення пені, передбаченої пунктом 7.2. статті 7 Договору купівлі-продажу природного газу № 3324/15-РО-36 від 30.12.2014 року, та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у виді інфляційних втрат і 3% річних. Щодо обставин встановлення строків оплати, періодів прострочення, правильності розрахунків спірних сум пені, інфляційних втрат і 3% річних сторони спору не мають.

При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум пені, інфляційних втрат, 3% річних за період прострочення, суд керується приписами статей 549 - 552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229 - 232, 234 ГК України, ст. 625 ч. 2 ЦК України, нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", роз'ясненнями, викладеними в постановах Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" N 14 від 17.12.2013 року.

Крім того, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.10.2016 N 1730-VIII (далі - Закон № 1730-VIII), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до положень ст. 1 зазначеного Закону № 1730-VIII, заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1730-VIII, дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону № 1730-VIII передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1730-VIII, реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до зазначеного Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення, згідно частини другої статті 5 цього Закону.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії".

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року N 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку, у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії"; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Водночас ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII, врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 16 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст. ст. 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд у Постанові від 22.02.2018 року у справі № 922/4355/14, зазначив, що для правильного застосування положень Закону від 03.10.2016 року N 1730-VIII, судами повинно бути встановлено, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом від 03.10.2016 N 1730-VIII, а саме до 30.11.2016. Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону від 03.10.2016 N 1730-VIII, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 N 1730-VIII.

До матеріалів справи відповідачем надано Ліцензії, видані відповідно до Рішення № 630 від 14.04.2011 року (переоформлено рішенням від 23.02.2016 року № 220) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на види господарської діяльності: постачання теплової енергії та на виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.

Остаточний розрахунок за зобов'язаннями по Договору купівлі-продажу природного газу № 3324/15-РО-36 від 30.12.2014 року здійснений відповідачем 31.03.2016 року, що підтверджується розрахунком позивача, бухгалтерською випискою відповідача і не оспорюється представниками сторін в засіданні суду.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позивач та відповідач є суб'єктами господарювання на яких поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", відповідач основну заборгованість по Договору купівлі-продажу природного газу № 3324/15-РО-36 від 30.12.2014 року сплатив 31.03.2016 року, тобто до 30.11.2016 року (дата набрання зазначеним Законом сили), тому правовідносини у справі що розглядаються підпадають під дію ч. 3 ст. 7 зазначеного Закону № 1730-VIII, за змістом якої на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

З огляду на викладене колегія суддів не приймає доводів апелянта стосовно того, що матеріали цієї справи не містять доказів включення Відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. З ст.7 Закону є неправомірним.

Згідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 5688 грн. 43 коп. пені, 3684 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 322 грн. 71 коп. 3% річних за період прострочення сплати основної заборгованості необґрунтовані та такими, що в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

Заперечення позивача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 у справі № 925/148/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 у справі № 925/148/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 року у справі № 925/148/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2018 року у справі № 925/148/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/148/18 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Є.Ю. Шаптала